Ваді-ес-Сірхан
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Ваді-ес-Сірхан (араб. وادي السرحان) — велика западина та історична область на північному заході Аравійського півострова. Простягається від оази Ель-Азрак у Йорданії в південно-східному напрямку до Саудівської Аравії, де розташована більша її частина. Упродовж багатьох століть була основним транспортним шляхом між Сирією та Аравійським півостровом. Названа на честь бедуїнського племені Сірхан, яке оселилося в западині в середині XVII століття.
Географія ред.
Ваді-ес-Сірхан — широка замкнута западина, яка починається біля міста Ель-Азрак в Йорданії і простягається на 140 км в напрямку на південний схід до Саудівської Аравії, закінчуючись джерелами Майбу[1]. Западина сягає від 5 до 18 км завширшки. На думку історика Ірфана Шагіда, термін ваді, який зазвичай позначає вузький прохід, є некоректним у випадку з Сірханом — широкою низиною[2]. Чеський дослідник Алоїз Мусіль описував Сірхан як «піщану, заболочену низину з багатьма маленькими пагорбами»[1].
Історія ред.
Впродовж багатьох століть Ваді-ес-Сірхан був важливим торговим шляхом між Аравією та Сирією. В VII столітті до н. е. ассирійський цар Асархаддон розпочав похід проти племен Базу і Хазу, що мешкали у Ваді-ес-Сірхані[1].
За римської доби Ваді-ес-Сірхан продовжував бути провідним маршрутом, з'єднуючи провінцію Аравію Петрейську з рештою Аравійського півострова[2]. Окрім своєї традиційної ролі транспортної артерії в трансаравійській торгівлі, Ваді-ес-Сірхан також був важливим джерелом видобутку солі[3]. Зі свого північного кінця він охоронявся фортецею Азрак, а з південного — фортецею Дума-ель-Джандаль[3]. Написи, знайдені на руїнах обох фортів, були залишені III Киренаїцьким легіоном, що базувався в Бусрі[3].
Околиці Ваді-ес-Сірхану було місцевістю, звідки Сирії дісталося арабське плем'я Саліхідів, які протягом V століття н. е. були союзниками Візантійської імперії[2]. Коли на початку VI століття на зміну Саліхідам прийшли Гассаніди, у Ваді-ес-Сірхані стали панувати їхні союзники, Кальбіти[2]. Близько 530 року візантійці доручили Гассанідам контроль за регіоном після того, як за наказом імператора Юстиніана I був зруйнований Аравійський лімес — серія укріплень, споруджених для охорони кордонів імперії[2].
Після мусульманського завоювання 634 року Ваді-ес-Сірхан став зоною постійних конфліктів між племенем Бану-Кальб та їхніми далекими родичами з Бану-ель-Кайна[4].
Низовина отримала свою нинішню назву близько 1650 року після переселення до неї з Хаврану племені Сірхан, ймовірних нащадків Бану-Кальб[5]. До цього Ваді-ес-Сірхан був відомий як Ваді-ель-Азрак, на честь оази Ель-Азрак в теперішній Йорданії[6].
Томас Едвард Лоуренс, що перебував у Ваді-ес-Сірхані під час Арабського повстання, згадував про нього так: «Ми дісталися Сірхану, не долини, а довгого розлому, що осушує місцевість з кожного його боку, збираючи в западинах воду»[7].
До кінця XIX століття домінуючою силою у Ваді-ес-Сірхані було бедуїнське племя Рувалла[4]. Вождь племені, Нурі Шалан, був одним із підписантів Хаддської угоди між Еміратом Зайордання та Султанатом Неджд, попередниками сучасної Йорданії та Саудівської Аравії відповідно[4]. За результатами договору більша частина Ваді-ес-Сірхана відійшла до Саудівської Аравії, тоді як Йорданія зберегла північно-західну частину регіону навколо Ель-Азраку[4].
Примітки ред.
- ↑ а б в van Donzel, 1997, с. 673.
- ↑ а б в г д Shahid, 2009, с. 25.
- ↑ а б в Shahid, 2009, с. 26.
- ↑ а б в г van Donzel, 1997, с. 693.
- ↑ Peake Pasha, 1958, с. 219-220.
- ↑ Peake Pasha, 1958, с. 220.
- ↑ Lawrence, T.E. (1935). Seven Pillars of Wisdom. Garden City: Doubleday, Doran & Company, Inc. с. 258.