Бірюков Владлен Єгорович
| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (січень 2020) |
Владлен Єгорович Бірюков (7 березня 1942, Ніконово — 2 вересня 2005, Бердськ)[1] — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист Російської Федерації (2002). Лауреат Державної премії СРСР (1979).
| Бірюков Владлен Єгорович | |
|---|---|
| Дата народження | 7 березня 1942 |
| Місце народження | Ніконово (Новосибірська область), Маслянинський район, Новосибірська область, РРФСР, СРСР |
| Дата смерті | 2 вересня 2005 (63 роки) |
| Місце смерті | Бердськ, Новосибірська область, Росія |
| Поховання | Бердськ |
| Громадянство |
 СРСР Росія |
| Професія | актор |
| Нагороди |
     |
| IMDb | ID 0083817 |
Біографія ред.
Владлен Бірюков народився в селі Ніконово Новосибірської області. Після школи працював на Бердськом радіозаводі, служив в армії.[2] [1]
У 1966 році, після закінчення Новосибірського театрального училища, став актором Новосибірського ТЮГу. З 1971 року служив в театрі «Червоний факел».[3]
Помер 2 вересня 2005 року в Бердське. Похований на міському кладовищі, поряд з могилою матері.[2] [1]
Нагороди і премії ред.
- Державна премія СРСР (1979) — за виконання ролі Яківа Алейникова в телесеріалі «Вічний поклик».
- Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1984) — за виконання ролі Павла Тихонова у фільмі «Наказ: Перейти кордон» (1982)
- Народний артист Російської Федерації (2002)
- Заслужений артист РРФСР (1983)
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (1996)
Пам'ять ред.
У Новосибірську встановлено меморіальну дошку на стіні будинку, де проживав актор (вул. Сибірська, 51).[4]
У серпні 2015 року на малій батьківщині Владлена Бірюкова, в селі Ніконово Маслянинського району, було відкрито будинок-музей Владлена Бірюкова.[5]
У вересні 2016 року в Бердске відкрився меморіальний музей актора.[6]
Примітки ред.
- ↑ а б в Шапенкова, 2014.
- ↑ а б Администрация г. Бердска, 2010.
- ↑ «Красный факел».
- ↑ На родине Владлена Бирюкова открыли мемориальную доску. bsk.nios.ru. 2014. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
- ↑ Дом-музей Владлена Бирюкова. turizm.nso.ru. 2015. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 28 серпня 2016.
- ↑ Панчева, 2016.
Література ред.
- Антонова Т. А., Герсова Л. С. Линия правды. Народный артист России Владлен Бирюков. — Новосибирск: Новосиб. кн. изд-во, 2005. — 134 с. — ISBN 5-7620-1057-0.
Посилання ред.
- Творческая биография на сайте новосибирского театра «Красный факел». red-torch.ru. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 4 вересня 2016.
- Бердскому городскому музею вдовой Народного артиста РФ Владлена Бирюкова переданы в дар документы и фотографии актера. berdskadm.ru. 18 червня 2010. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
- Панчева Г. (22 вересня 2010). Нежный и ранимый Владлен Бирюков (видео). kurer-sreda.ru. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
- Панчева Г. (2 вересня 2016). Дочь известного актера Владлена Бирюкова открыла музей своего отца в Бердске. kurer-sreda.ru. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
- Шапенкова Н. Ф. (21 жовтня 2014). К вопросу о создании в Бердске музея народного артиста России Бирюкова Владлена Егоровича (1942-2005). okberdsk.ru. Архів оригіналу за 28 вересня 2016. Процитовано 28 серпня 2016.