Відкрити головне меню

Іштван (Степан Павлович) Бірман (11 липня 1891(18910711), місто Відень, тепер Австрія — 16 серпня 1937, Москва) — угорський соціаліст, радянський діяч, директор Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1930 р. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в січні 1934 — червні 1937 р.

Бірман Степан Павлович
Народився 11 липня 1891(1891-07-11)
Відень, Австро-Угорщина
Помер 16 серпня 1937(1937-08-16) (46 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Діяльність революціонер
Партія КПРС
Нагороди
Ленінська премія

БіографіяРедагувати

Народився у бідній багатодітній єврейській родині. Після закінчення 1908 року комерційної школи (академії) в Будапешті працював у Аграрному банку. У 1912 році вступив до Соціал-демократичної партії Угорщини.

У роки Першої світової війни від березня 1915 до 1918 року — на російському й італійському фронтах у діючій австро-угорській армії.

Перебував серед прихильників встановлення радянської влади в Угорщині в 1918—1919 роках, працював у банківській системі Угорської радянської республіки, вибирався головою Будапештської центральної робітничої і солдатської ради.

У 1919—1922 роках — в'язень угорської тюрми. 22 березня 1922 року переїхав до Москви завдяки обміну політв'язнів Угорщини на військовополонених колишньої Австро-Угорської імперії в Росії.

Від 1923 року — економіст тресту Головметал СРСР, з 1926 року — заступник голови правління тресту «Південсталь» (головної металургійної бази СРСР).

У 1927—1929 роках — голова правління тресту «Південсталь». Прихильник принципів товарно-грошового, ринкового розвитку СРСР, запровадив методи господарського розрахунку на підприємствах вищезгаданого тресту.

Від жовтня 1929 року — керівник планово-економічного відділу Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР, заступник голови Всесоюзного об'єднання будівництва 2-ї металургійної бази країни за Уралом (Магнітогорський та Кузнецький металургійні заводи). Навесні 1930 року звільнений з посади голови Всесоюзного об'єднання будівництва 2-ї металургійної бази країни за Уралом і залишений лише керівником відділу ВРНГ СРСР.

1 грудня 1932 — 16 серпня 1937 року — директор Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського Дніпропетровської області. Під його керівництвом завод став одним із найпотужніших підприємств чорної металургії СРСР.

8 серпня 1937 року вивезений до Москви, де через кілька днів раптово помер у Кремлівській лікарні у віці 46 років. Похований на Новодівочому кладовищі в Москві.

ДжерелаРедагувати