Відкрити головне меню

Біологічний інститут Всеукраїнської академії наук (ВУАН) відомий також як Мікробіологічний інститут, Біологічний інститут імені Федора Омельченка — наукова установа, що існувала в Києві у 1920—1930 роках. Створена як приватна лабораторія мікробіолога Федора Омельченка, надалі була передана Українському науковому товариству, а при його ліквідації — до Другого відділу ВУАН. Після смерті академіка Омельченка інститут було названо його іменем, а директором призначно академіка Івана Шмальгаузена. 1930 року інститут став однією з тих структур, на основі яких був створений Інститут зоології та біології ВУАН.

Біологічний інститут імені Федора Омельченка
Основні дані
Засновано 1920
Приналежність ВУАН
Контакт
Ключові особи Федір Омельченко
Іван Шмальгаузен
Адреса вул. Володимирська, 37, Київ

Зміст

Створення Мікробіологічного інститутуРедагувати

На початку 1920 року мікробіолог академік Федір Омельченко перевіз до Києва з Петрограда свою лабораторію, яку він називав «Мікробіологічний інститут». Лабораторія знаходилася прямо в квартирі Омельченка, але все її обладнання він подарував Українському науковому товариству. УНТ прийняло статут Мікробіологічного інституту, в якому передбачалося створити відділи зоології, ботаніки, бактеріології, мікропалеонтології, а крім того окремі лабораторії агрономічної, технічної та медичної мікробіології. Втім, відсутність фінансування залишила ці плани нездійсненними.[1]

У складі ВУАНРедагувати

У зв'язку з ліквідацією Українського наукового товариства, всі його підрозділи було передано Всеукраїнській академії наук. 18 липня 1921 року Мікробіологічний інститут було долучено до Другого відділу ВУАН, Федір Омельченко був призначений директором інституту й перебував на цій посаді до кінця життя.[2] Восени того ж року під керівництвом Омельченка працювали два лікарі-практиканти С. Н. Кузнецов та А. І. Євдокимов. В інституті читав лекції по мікропалеонтології академік Павло Тутковський.[3]

У 1922 році в Мікробіологічному інституті працювали окрім директора всього 2 співробітники: професор Олександр Тижненко та завідувач нового відділу біопсихології Олександр Сковорода-Зачиняєв.[4] Окрім власне наукової діяльності, троє співробітників виконували клінічні аналізи збудників хвороб, читали лекції тощо, проводили демонстрації для студентів-медиків тощо[5]

За свідченням Бориса Балінського, в останній період роботи Мікробіологічного інституту в ньому окрім директора працювали лише фізіолог Володимир Правдич-Немінський та Олександр Сковорода-Зачиняєв, а також лаборанткою була дружина директора Олександра Миколаївна Лапенюк. Правдич-Немінський і Сковорода-Зачиняєв здебільшого працювали поза інститутом, який являв собою велику квартиру в будинку 37 на вулиці Короленка (зараз Володимирська), з 6 великими кімнатами та 3 малими.[6]

Біологічний інститутРедагувати

У 1924 році, після смерті академіка Омельченка, інститут дістав назву Біологічний інститут імені Федора Омельченка, директором його призначили академіка Івана Шмальгаузена. В бібліотеці інституту зберігалося 1658 томів книжок, подарованих Омельченком.[7]

У 1925—1926 роках у Біологічному інституті окрім директора працювало всього 2 штатних співробітника: Надія Петрівна Бордзиловська та Олександр Сковорода-Зачиняєв. На додачу працювали й 4 нештатних працівників Борис Балінський, Віктор Вікторович Брунст, Микола Іванович Драгомирів, Святослав Володимирович Липський.[8] Брунст вивчав явище регенерації, зокрема вплив нервової системи на цей процес. Бордзиловська досліджувала явище росту бактерій і дріжджів, а Катерина Сингаївська — ріст у інфузорій. Балінський і Драгомиров займалися явищем ембріональної індукції, пересаджуючи зачатки органів у амфібій, студент Квасников пересаджував частини зародку курчати. Сковорода-Зачиняєв досліджував умовні рефлекси в тварин в окремому обладнаному приміщенні, що з'явилося 1926 року. У 1926 році Біологічний інститут опублікував перший випуск своїх праць: 9 статей, що склали 5-й випуск тому 2 «Праць фізико-математичного відділу УАН».[8]

1927 року від Біологічного інституту відокремили Лабораторію рефлексології та експериментальної педагогіки на чолі зі Сковородою-Зачиняєвим. На звільнене місце штатного співробітника було взято Миколу Драгомирова, а Брунст і Липський лишилися постійними нештатними спіробітниками. Того ж року вийшов другий том «Збірнику праць Біологічного інституту ім. Хв. Омельченка» з 7-ма статтями.[9]

ПриміткиРедагувати

  1. Новородовський В. В. Формування природничо-сільськогосподарських інститутів у структурі ВУАН 1920–х –1930–х рр. // Scientific journal «ScienceRise». — 2016.– No 8/1 (25). — С.31–38.
  2. Л. В. Скрипка. Фонди архівних установ України як джерело з історії розвитку біологічної науки у Київському університеті та Всеукраїнській академії наук в 20–30-х роках ХХ ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. — 2004. — Вип. 9. — С. 129—135.
  3. Звідомлення за 1921 рік / Всеукраїнська Академія наук. – Берлін: вид-во Укр. молоді, 1923. – 76 c.
  4. Товмаченко В. М. Сторінки історії сільськогосподарської науки в межах Національної академії наук (1918—1923 рр.). Історія науки і біографістика. 2009 — № 3
  5. Звідомлення за 1922 рік / Всеукраїнська Академія наук. — Прага: Вид. Української молоді, 1925. — 70 с., с. 42-43
  6. Balinsky B.I. Boris Balinsky Memoirs. — Global Print, 2009. — С. 79.(англ.)
  7. Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1925 рік / Українська Академія наук. — Київ: Друк. Української Академії наук, 1926. — 80 с. С. 44, 113
  8. а б Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1926 рік / Українська Академія наук. — Київ: Друк. Української Академії наук, 1927. — 132 с. С. 40-41, 113
  9. Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1927 рік / Всеукраїнська Академія наук. — Київ: Друк. Всеукраїнської Академії наук, 1928. — 146 с., с. 51-53, 59