Біляївка
Біля́ївка — місто в Одеському районі Одеської області України, адміністративний центр Біляївської міської громади. Розташоване в дельті Дністра (на одному із його рукавів, річці Турунчук, та озері Саф'яни) за 26 км від залізничної станції Вигода. Відстань до облцентру становить 53 км і проходить автошляхом E87.
| Біляївка | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
      | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Одеська область | ||||||||
| Район |  Одеський район
| ||||||||
| Громада | Біляївська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ: | UA51100030010096432 | ||||||||
| Засноване | 1789 | ||||||||
| Облікова картка | Біляївка | ||||||||
| Колишня назва | Головківка | ||||||||
| Статус міста | з 1979 року | ||||||||
| Населення | ▲ 12 355 (на 01.01.2022) | ||||||||
| Площа | 17,422 км²[1] | ||||||||
| Густота населення | 816 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 67600—604 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4852 | ||||||||
| Координати | 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д.Координати: 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 4 м | ||||||||
| Водойма | р. Турунчук, оз. Саф'яни | ||||||||
| Назва мешканців | біляївча́нин біляївча́нка біляївча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Вигода | ||||||||
| До станції | 26 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 35 км | ||||||||
| - автошляхами | 53 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - автошляхами | 483 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 67600, Одеська обл., м. Біляївка, пр. Незалежності, 9 | ||||||||
| Міський голова | Бухтіяров Михайло Петрович | ||||||||
|
| |||||||||
Назва
ред.
За легендою, сучасна назва походить від прізвища кошового отамана Сидора Білого, що загинув 17 червня 1788 р. під час облоги міста Очаків. Але спеціалісти з гідрономії пов'язують назву міста із назвою одного з найбільших озер Дністровської дельти — Білого, що знаходиться неподалік від міста.[2] У відомостях Чорноморського козачого війська ніколи не вказується назва «Біляївка», але тільки «Головківка», або Головкова. Саме тому є дивним, чому козаки не вживали назву, що походить від славетного козацького імені. Але паралельно із «Головківкою» на картах тих часів місто (тоді селище) вказується як Біляки (карта Івана Ісленьєва) або як Біляївку (атлас Франца де Воллана).
Історія
ред.Територія сьогоднішньої Біляївки була заселена людьми ще в часи палеоліту. На території міста розташовані кургани епохи бронзи (II—I тисяч років до н. е.), античних (VI—V ст. до н. е.), скіфських (V—IV ст. до н. е.) і сарматських часів (II—I ст. до н. е.), а також перших століть нашої ери зі змішаним населенням.[3]
Поселення засноване козаками після ліквідації Запорізької Січі. Перші письмові згадки про запорожців у цих місцях датуються 1790 роком, коли між Південних Бугом і Дністром з'явилися козацькі поселення. У 1792 році у повідомленні до коша від осавула Ніякого, вказується, що родини козаків Чорноморського козачого війська оселилися в селі Головківка (перша назва Біляївки). У 1794 році, сюди прибули так звані «турбаївці» — учасники повстання з села Турбаї на Полтавщини.[4]
Прилучився до заснування і генеральний суддя Антін Головатий — на місці сучасного міста в 1790-х роках знаходився хутір Головківка; є кілька версій походження найменування поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.
Визначним в історії Біляївки став 1872 рік, коли було прийнято рішення про будівництво Дністровського водогону, який мав забезпечити потреби Одеси у питній воді.[5] До будівництва водогону відро води в Одесі коштувало 10-15 копійок (за фунт м'яса тоді платили 20 копійок). 22 березня 1872 р. у Лондоні було створене «Одеське водопровідне товариство», яке фінансувало будівництво. Будівництво здійснювали підприємці Вільгельм Швабен з Москви та англієць Джон Моор за проєктом інженера Юнга. У Біляївці було виділено 13 десятин землі під будівництво станції, а у 1873 р. відбулося урочисте відкриття станції «Дністер».
Станом на 1886 у селі, центрі Біляївської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 2917 осіб, налічувалось 250 дворових господарства, існували православна церква, школа, 6 лавок, відбувались базари раз на два тижні у п'ятницю[6]. За 11½ верст — переправа через річку Турунчук.
У Біляївці проживала незначна кількість німецьких, болгарських, грецьких сімей, осідали й циганські сім'ї.
У липні 1919 року мешканці Біляївки та навколишніх сіл приєдналися до антибільшовицького повстання німецьких колоністів Одещини, яке було викликане продрозкладкою та насильницькою мобілізацією до Червоної армії.[7] В кінці листопада 1919 року почалося Біляївське повстання вже проти військ Антанти та білогвардійців.[8]
З 7 березня 1923 року Біляївка стає центром новоствореного Біляївського району. Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 214 жителів міста[9].
2 січня 1957 року село отримало статус селища міського типу. 5 листопада 1979 року Біляївка стала містом[10], а з 2016 року дістало статус міста обласного значення.[11] Після 17 липня 2020 року стає адміністративним центром Біляївської міської громади в складі Одеського району.
Населення
ред.| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 |
|---|---|---|---|---|---|
| 8724 | 11 804 | 12 850 | 13 866 | 14 294 | 11 873 |
| українська мова | російська | румунська | білоруська | вірменська |
|---|---|---|---|---|
| 82,97 % | 14,45 % | 0,84 % | 0,51 % | 0,39 % |
Символіка
ред.Герб і прапор міста були затверджені рішенням № 364- XYII /XXI Біляївської міської ради 31 серпня 2004 року.[12] Згідно із рішенням герб міста являє собою закруглений щит синього кольору зі срібною брамою з двома баштами, під якою розташована срібна квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками. Щит вписаний до срібного еклектичного картуша, увінчаного срібною міською короною з трьома зубцями. Прапор міста складає квадратне синє полотнище, у центрі якого розташований круг із восьми стилізованих жовтих глечиків, а в середині кругу — біла квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками.
Туристичний потенціал
ред.За активної участі райдержадміністрації та Біляївської міської ради в реалізації проєкту Євросоюзу «Укріплення інтеграції прикордонних територій» в вересні 2010 року було урочисте відкриття інформаційного візит-центру «Дністер» в однойменному парку в Біляївці. На території візит-центру знаходиться музей станції «Дністер» — музей води. У ньому зберігаються сторічна квитанція за воду, модель парової машини, макет території.[13]
У місті Біляївка існує пам'ятник загиблим під час Громадянської війни, бійцям винищувального батальйону, загиблим воїнам-інтернаціоналістам (2002 рік), жертвам політичних репресій (2004 рік). На території водоочисної станції «Дністер» споруджено пам'ятник 70 робітникам і службовцям станції, які загинули в період німецько-радянської війни.
Культові споруди
ред.Серед об'єктів культурної спадщини у Біляївській громаді відомі такі пам'ятки сакральної архітектури:
- Свято-Успенська церква (заснований в 1873 р.) місто Біляївка
- Свято-Миколаївська церква (1897 р.) місто Біляївка
-
Свято-Успенський храм («Біла церква») -
Свято-Миколаївський храм («Червона церква»)
Фестивалі
ред.У Біляївці регулярно проходить гастрономічний фестиваль Дністровська вертута, присвячений вертуті (рулету з прісного витяжного тіста з начинкою). Кілька років тому на фестивалі поставили рекорд — спекли найбільшу вертуту України вагою 50 кг і діаметром 2 м.[14]
Відомі люди
ред.Уродженці Біляївки:
- Авер'янов Георгій Борисович (1930—1991) — український віолончеліст і музичний педагог, професор.
- Жекю Іван Григорович (1957) — радянський футболіст, воротар.
- Згама Петро Миколайович (1923—1983) — Герой Радянського Союзу.
- Кипенко Володимир Іванович (1924—1944) — Герой Радянського Союзу, учасник десанту Ольшанського.
- Ковальчук Кирило Сергійович (1986) — український футболіст, гравець національної збірної України.
- Кравченко Сергій Трохимович (1925—1956) — Герой Радянського Союзу.
- Ляхівський Григорій Григорович[ru] (1925—1997) — учасник німецько-радянської війни.
Жив і працював Володимир Сергійович Манкевич — кілька десятиліть працював лікарем, 2016 року йому відкрито меморіальну дошку[15].
Див. також
ред.Посилання
ред.
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2020 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2020.
- ↑ Сапожников И. В. Намогильные памятники населения степей нижнего Приднестровья (конец XVIII — первая половина XIX вв.). — Одесса: Изд-во «Черноморье», 1997. — 134 с.
- ↑ Фабрициус И. В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. вып. 1, с. 14; Материалы по археологии Северного Причерноморья, вып. 1, с. 125; Краткие сообщения о полевых археологических исследованиях Одесского археологического музея за 1961 год. Одесса, 1963, с. 45, 46.
- ↑ Історичний приклад самоврядування - Турбаївська Громадська збірня 1789-1793. globyne.com.ua. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 12 травня 2020.
- ↑ Каталог: Українська книга на Одещині. Одеса, 2010.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ Одещина (стенд 27) // Визвольна боротьба. — Львів, 2021. — № 2 (30). — С.204
- ↑ Біляївське повстання 1919 // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 465.
- ↑ Біляївка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1979 — № 47 — с. 672.
- ↑ Беляевка официально стала городом областного значения [Архівовано 30 січня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Герб и флаг города Беляевка. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 17 листопада 2013.
- ↑ Гайда до Біляївки! Путівник українською Амазонкою. guide.bilyayivka.city. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 12 грудня 2019.
- ↑ https://bilyayivka.city/articles/256952/vertuta-po-bilyaivski-uvijshla-do-top-30-regionalnih-strav-ukraini-recept-nadislali-bilyaivka-city
- ↑ В глибокій шані місто голову схиля. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.
Джерела
ред.- Біляївка.City — інтернет-видання про життя Біляївки, ОТГ та району в Одеській області [Архівовано 9 вересня 2019 у Wayback Machine.].
- Облікова картка Біляївки на сайті ВРУ
- Аліса Ложешник. Спадок родини Антона Андрійовича Головатого — військового судді Чорноморського козацького війська.
- Біляївка — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
- Храмы и монастыри Одессы и Одесской области / А. Яций (авторский проект). — 3 изд. — О. : "ТЭС", 2012. — С. 260, 390. — ISBN 978-966-2389-43-2.(рос.)
- http://kraeved.od.ua/history/belyaevka1.php [Архівовано 4 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Cities & towns of Ukraine [Архівовано 21 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Біляївка — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 27 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
Інтернет-джерела міста
ред.- Біляївка.City [Архівовано 9 вересня 2019 у Wayback Machine.] — інтернет-видання про життя Біляївки, ОТГ та району в Одеській області. Створене колективом КП «Вісті Біляївки» у вересні 2017 року за підтримки Агенції розвитку локальних медіа «Або». Входить до мережі міських сайтів The City.
- Офіційний портал Біляївської об'єднаної територіальної громади (м. Біляївка, с. Повстанське, с. Майори)
- Погода у місті Біляївка [Архівовано 6 січня 2018 у Wayback Machine.]