Кушнір вичинює ключем овечу шкуру, за Зеленін Д. К. «Східно-слов'янська етнографія», 1927

Білува́ння — зняття і первинна вичинка шкіри тварин, один з найдавніших і найпоширеніших промислів у багатьох народів, для яких важливими формами господарської діяльності були мисливство та тваринництво.

Білування шкір — один з найдавніших промислів. Білувати шкіру означає її зняття з туші і звільнення від підшкірних тканин, зокрема, підшкірно-жирової клітковини. Білування поширене у багатьох галузях тваринництва. У давнину білою називали будь-яку вичинену шкіру, готову для продажу або сплати податі, або, навпаки, очищена тушу, залежно від того, що було цінним: наприклад, шкіра куниці чи туша вівці. Тому нерідко білуванням називають також очищення туші від шкіри і требухів.

Процедура білуванняРедагувати

Процедура білування включає низку спеціальних дій і пристосувань:

  • підвішування туші і зняття шкіри,
  • розправлення шкіри на спеціальних правилках,
  • її спеціальну обробку і вичинку.

Білування — це початкова (про обробці тварин на м'ясо) або головна (про роботі з хутровими звірами) процедура обробки забитої тварини.

При білуванні тварин (наприклад, кролів, баранів, лисиць) їхні туші підвішують за задні лапи до гака або планки, закріпленої на мотузці і роблять спеціальні надрізи без пошкодження черева. Професійний білувальник змімає шкіру так, що жодний надріз не проникає глибше підшкірних сполучних тканин. Шкіру надрізають навколо щиколоток нижче колінного суглоба, потім продовжують розріз з внутрішнього боку задніх лап до анального отвору. Шкірку обережно відокремлюють від м'язів, підрізають плівки і знімають з хвоста і ніг. Після цього йде процедура зняття шкіри «панчохою». Її стягують вниз, в напрямку голови, обережно підрізаючи ножем плівки. З передніх лап шкірку стягують до суглоба і відрізають від туші разом з лапами (у дрібних тварин, зокрема, й у мисливських трофеїв). При зйомці шкурки з голови надрізають основи вушниць і продовжують стягувати її вниз, підрізавши навколо орбіталій.

     
Кушнір за роботою
Процес дублення шкір,
графіка XV ст.
Німецький виробник
пергаменту, 1568
 
шкури лииці (Vulpes vulpes)

Знаряддя білуванняРедагувати

Основним реманентом у білуванні виступають різноманітні гаки для підвішування туш і різницькі ножі для зрізання шкіри. Крім того, при білуванні туш великих тварин допоміжними засобами можуть виступати піки, якими штовхають чи підтримують тушу. У китоловстві для зняття шкіри з кита застосовують особливу китобійську лопатку.

Продукти білуванняРедагувати

Біловані шкіри використовують для виготовлення шкіряних виробів, у тому числі для виготовлення грубих і тонких виробів: кожухів, комірів, чобіт, рукавиць.

Одним з відомих кінцевих продуктів білування є пергамент (недублена шкіра тварин).

ЕтимологіяРедагувати

Давня назва продукції чинбарів — біла, тобто білована шкіра звіра. У давнину біли, отримані з малих хутрових звірів називали білками. Вважається, що назва біла походить від назви біра, що є позначенням податі, з чим пов'язані і такі слова як бірувати, збирати, бірка та ін. Історія назв групи білка/біла/біра/бірка розглянута акад. Іваном Підоплічкою (1967).


Приклади вживанняРедагувати

«Тяжкою була й праця рядових членів команд. Білування китових туш — виснажливий і брудний процес, уяву про який дають виставлені у відкритому показі флешерні ножі, гаки для чіпляння куснів китового м'яса й сала, інше знаряддя.» (сайт Одеського історико-краєзнавчого музею)

«Тепер я опишу, що відбувається під час шанування богині, яку вони вважають за найзначнішу і на честь якої вони справляють велике свято. Скоро закінчується білування бика, вони моляться і старанно патрають його черево, залишаючи в його тілі інші нутрощі і сало, відтинають йому ноги та кінчик хвоста, плечі та шию. Після цього те, що залишається від тіла бика, вони наповнюють хлібом і чистим борошном, медом, родзинками, інжиром, ладаном, смирною та іншими прянощами і пахощами.» Геродот. Історії в дев'яти книгах. Книга ІІ

«Білувати. … Обчищати від шкірки, знімати оболонку.— Ти, Петре, не білуй так, бо з картоплі одні злизки залишаються (Качура, І, 1958, 380)» (за Академічний тлумачний словник 1970—1980).

«Обідрати як (мов, наче) білку»[1] (за Академічний тлумачний словник 1970—1980)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мова йде про білу (білку) у широкому розумінні, тобто тварину як об'єкт білування (лисиця, куниця, вівця тощо). Жодного стосунку до вивірки звичайної (Sciurus vulgaris), яку нерідко називають «білкою», ця приказка не має.


ДжерелаРедагувати