Відкрити головне меню

Анатолій Васильович Білошицький (нар. 18 жовтня 19501994) — український композитор, диригент, педагог, баяніст.

Анатолій Білошицький
Анатолій Білошицький.jpg
Анатолій Білошицький
Народився 18 жовтня 1950(1950-10-18)
Коростень, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Помер 1994
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність композитор
Alma mater Національна музична академія України імені П. І. Чайковського

ЖиттєписРедагувати

Народився в м. Коростені 18 жовтня 1950 року.

У 1972 році закінчив Житомирське музичне училище ім. В. С. Косенка. 1972-1973 – викладач класу баяна Коростенської музичної школи, керівник оркестру   баяністів,  естрадного оркестру Міського будинку культури. У 1978 році А. Білошицький закінчує з відзнакою оркестровий, а у 1981 році – композиторський факультет (дипломна робота – Симфонія для великого симфонічного оркестру)[1] Київської державної консерваторіі ім. П. І. Чайковського( клас баяна В. Панькова, диригування Ю. Тарнопольського, композиції А. Коломійця). Перші баянні твори було написано А. Білошицьким в 1972 р., останній твір Концерт для фортепіано та оркестру – в 1994 році. Клавір двох частин концерту для фортепіано був завершений композитором за чотири дні до смерті.

У 1978-1987 роках працював викладачем та керівником оркестру народних інструментів у Київському музичному училищі ім. Р. М. Гліера. У 1987-1994 – викладач, старший викладач (1989),в.о.доцента (1994) класу диригування та інструментування Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (у 1988-1989 — художній керівник та диригент оркестру народних інструментів), а з 1994 — диригент Національного духового оркестру України.

За роки роботи у Київському музичному училищі ім. Р. М. Гліера та Київській Державній консерваторії ім. П. І. Чайковського А. Білошицьким підготовлено 11 концертних програм, з якими диригент виступив у 28 концертах. Більшість творів вітчизняної та світової класики було оркестровано для колективів народних інструментів самим А. Білошицьким.

Член Спілки композиторів України (1986).

Помер А. В. Білошицький 18 жовтня 1994 року — в день свого народження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року Коростенській музичній школі присвоєно ім'я А. В. Білошицького.

Серед учнів А. В. Білошицького — Олександр Клименко[2].

АвтобіографіяРедагувати

З «Автобіографії» композитора (переклад з російської):[3]

Я, Білошицький Анатолій Васильович, народився 18 жовтня 1950-го року у місті Коростені, Житомирської області в родині залізничника. Мій батько, Білошицький Василь Олександрович, 1924-го року народження, працював  машиністом вуглепідйомного крану у паровозному депо Коростеньського відділення Південно-Західної залізниці. Він помер у 1966-му році, коли мені було 16 років. Мати, Білошицька Катерина Михайлівна (дівоче прізвище Кондренко), працювала у той час секретарем народного суду Коростеньського району Житомирської області. В даний час – на  пенсії. Моя сестра  Білошицька (зараз Бітюкова) Валентина Василівна, 1954 року народження, нині живе і працює у місті Нижнєвартовську.

У 1957 році я розпочав навчання в середній школі, а в 12 років почав займатися по класу баяна і в дитячій музичній школі. […] Як і більшість моїх однолітків, брав участь у шкільній самодіяльності: грав у духовому оркестрі, оркестрі народних інструментів, співав у хорі і акомпанував, керував естрадним оркестром.

У 1967 році брав участь у конкурсі виконавців дитячих музичних шкіл. […] Мені було присуджено перше місце в області серед баяністів, і я брав участь у заключному  турі конкурсу у місті Києві. У цьому ж, 1967-му році, закінчив середню та музичну (з відзнакою) школи і вступив до ІІ го курсу Житомирського музичного училища ім. В. С. Косенка по класу баяна.

У жовтні 1968 році був призваний до війська. […] Брав участь у художній самодіяльності: керував естрадним оркестром, акомпанував танцювальному колективу. Закінчив службу в 1970-му році у військовому оркестрі в/ч 11603 міста Овруча, Житомирської області. Після демобілізації повернувся до Житомирського музичного училища. […]

У 1972 році  закінчив з відзнакою училище і працював протягом року викладачем класу баяна у Коростенській  дитячій музичній школі, […] керував естрадним оркестром міського Будинку культури.

У 1973-му році  вступив до Київської  державної консерваторії на оркестровий факультет по класу баяна. У студентські роки брав участь у громадському житті консерваторії: обирався головою студентської ради, головою комітету профспілки, головою посту народного контролю, входив до складу  партбюро консерваторії.

У 1977-му році брав участь у Республіканському конкурсі на найкращий твір для народних інструментів. Моя Друга сюїта для баяна була відмічена премією.

У 1978-му році закінчив з відзнакою оркестровий факультет Київської державної консерваторії (по класу баяна в. о. проф. Панькова В. С., по класу диригування в. о. проф. Тарнопольського Ю. І.), мені була надана рекомендація до асистентури-стажування з диригування. Цього ж року мене було переведено на композиторський факультет Київської консерваторії, який закінчив у 1981-му році по класу в. о. проф. Коломійця А. О. (дипломна робота – Симфонія № 1 для великого симфонічного оркестру).

З 1978 року почав працювати викладачем Київського музичного училища ім. Р. М. Гліера, а з 1981-го року – викладачем інструментування та диригування (погодинно) на кафедрі народних інструментів  Київської консерваторії.

В 1983 році став переможцем Республіканського конкурсу на найкращий твір для оркестрів і ансамблі  народних інструментів.

В даний час одружений. Моя дружина, Білошицька Ольга Леонідівна (дівоче прізвище Найбич), працює інженером технічного відділу Мінлегпрому УРСР. Ми маємо двох дітей.

10/XII, 1984. Білошицький

ТвориРедагувати

для великого симфонічного оркестру

  • Симфонія № 1 (1981);
  • Сюїта «З глибини віків» (1983);
  • Симфонія № 2 (1984);
  • Концерт для фортепіано з оркестром «Concerto romantico» (1994, після смерті Анатолія Білошицького Євген Станкович зробив інструментування концерту для симфонічного оркестру, Анатолій Дубина – для оркестру народних інструментів);

для баяна

  • Три характерні віртуозні етюди (1977);
  • 4 сюїти: № 2 «Романтична» (1977), «Пори року» (українська дитяча сюїта) (1985), № 3 (іспанська) «З поэзії Ф. Г. Лорки»(1992), № 4 «З глибин віків» (шість мініатюр) (1992);
  • 3 партити (1985, 1987, 1988);
  • В іспанському стилі. Концертний триптих (1992);
  • Л. Рід – А. Білошицький. Вальс (концертна транскрипція) (1993);
  • На теми Джорджа Гершвіна. Фантазія-каприччо (1993);
  • Дві імпровізації в стилі джаз-ретро (1994);

для інших інструментів

  • п'єси та інструментування для естрадного, духового, народного оркестрів;
  • «Легенда» для скрипки і оркестру народних інструментів (1978);
  • «Пори року». Концертна сюїта для ансамблю народних інструментів (1982);
  • «В наслідування іспанському». Концертний триптих для домри і фортепіано (1987);
  • «Місячна ніч». Ноктюрн-поема для балалайки з фортепіано (1987);
  • п'єси для фортепіано, гітари;
  • етюди для домри;
  • обробки народних пісень і танців для хореографічного ансамблю;
  • музика до радіовистави;
  • пісні.

ПриміткиРедагувати

  1. Інформація про А. В. Білошицького на сайті «Енциклопедії сучасної України»
  2. Олександр Клименко. Життя — пунктир асоціативний...
  3. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 65-річчю від дня народження видатного композитора і педагога Анатолія Білошицького. (українська, російська). Київ-Ніжин: ПП Лисенко М.М. 2015. с. 4–5 (152). 

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати