Білобожниця

село, центр Білобожницької громади Чортківського району Тернопільської області

Білобо́жниця — село в Україні, у Білобожницькій сільській громаді Чортківського району Тернопільської области. Центр Білобожницької сільської громади. До Білобожниці приєднано хутір Кривче, було приєднано також хутір Мазурівка (від 2015 — окреме село). Хутір Глибока Долина виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням жителів.

село Білобожниця
Герб Білобожниці
Костел св. Петра і Павла
Костел св. Петра і Павла
Костел св. Петра і Павла
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Білобожницька сільська громада
Код КАТОТТГ UA61060010010081773
Облікова картка Білобожниця 
Основні дані
Засноване 1532
Населення 1616 (на 1.01.2018)[1]
Територія 3 км²
Густота населення 678.33 осіб/км²
Поштовий індекс 48530[2]
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°02′58″ пн. ш. 25°40′53″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 25.68139° сх. д. / 49.04944; 25.68139Координати: 49°02′58″ пн. ш. 25°40′53″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 25.68139° сх. д. / 49.04944; 25.68139
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради 48530, Тернопільська обл, Чортківський р-н, с. Білобожниця, вул. Лесі Українки, 34
Карта
Білобожниця. Карта розташування: Україна
Білобожниця
Білобожниця
Білобожниця. Карта розташування: Тернопільська область
Білобожниця
Білобожниця
Мапа
Мапа

CMNS: Білобожниця у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади.[3]

Назва

ред.

У 1920-х рр. майбутній учитель гімназії Петро Коструба написав невелику монографію, у якій на основі брошури, знайденої в архіві Народного дому у Львові, стверджував, що Білобожниця — осідок білого бога, а Чортків — осідок чорного бога. За леґендою, назва села походить від побудови церкви (божниці) з білого каменю під час татарських набігів.

Розташування

ред.

Розташоване за 7 км від районного центру, залізнична станція. Через село пролягли автошлях і залізниця Чортків–Бучач.

Територія — 3,0 км² Дворів — 709.

 
Автобусна зупинка в Білобожниці

Місцевості

ред.
  • Кривче — хутір, приєднаний до с. Білобожниця; розташований за 2 км від нього. У 1952 р. на хуторі було 12 будинків, 42 жителі.[4]

Історія

ред.

Сліди перших поселень на території Білобожниці належать до періоду трипільської культури; збереглися залишки могильників доби бронзи.

Білобожниця означає «парфянська (перська) божниця».[5]

Перша письмова згадка датується поки 1453 роком: село згадане в «Актах ґродських і земських Галицьких» 29 січня 1453 року, його власник чи посідач Михайло «Мужило» Бучацький віддавав його в оренду.[6]

Ще одна згадка походить з 1532 р.

Білобожниця згадана в описах подій часів повстання Богдана Хмельницького, під час знищення панських маєтків на західному Поділлі. Одним із перших власників цих поселень був маґістр Жемановський.

Протягом 1672—1683 рр. Білобожниця — містечко, яке перебувало під владою османської Туреччини. Турецький гарнізон, розташований у Чорткові, не раз грабував Білобожницю. Після 1772 р. Білобожниця належала до Заліщицького, згодом — до Чортківського округів.

Документи Галицького намісництва свідчать, що у XVI–XIX ст. Білобожниця мала статус містечка і свій герб. У Львові в Галицькому намісництві збереглися документи, що визнавали за Білобожницею статус містечка із затвердженим для нього гербом. Але Білобожниця залишалася селом, про це свідчили таблиці при в'їздах до населеного пункту.

У 1890-х рр. війт Білобожниці Франц Борисикевич за допомогою фахового архіваріуса віднайшов у Галицькому намісництві документи, що справді визнавали за Білобожницею статус містечка зі встановленням для нього герба. Селу було повернуто титул містечка та герб. При в'їзді та виїзді із села встановлені таблиці з гербом і двомовним написом «Містечко Білобожниця».

У старих церковних книгах залишилися записи, що свідчать про наявність у Білобожниці у XVIII ст. трьох церков: святого Миколая, Преображення і святого Михаїла.

Наприкінці XVIII ст. відбулися заворушення між місцевими жителями та євреями з Буданова й Чорткова. За деякими даними, євреї й спалили містечко.

У шематизмі 1892 р. зафіксовано, що в 1810 р. це місце заселили люди з інших сіл.

16 травня 1848 р. в селі, як і повсюди в Галичині, ліквідовано панщину, про що свідчить встановлений кам'яний хрест (оновлений 1989 р.).

1914 р. мешканці села, які проживали вздовж дороги на Бучач, назвали вулицю іменем Т. Шевченка, вздовж дороги на Теребовлю — іменем М. Шашкевича.

За статистикою, у селі у 1900 р. — 1386 жителів, 1910—1463, 1921—1296, 1931—1511 жителів; у 1921 р. — 279, 1931—305 дворів.

Перші згадки про школу датовані серединою XIX ст. і пов'язані з першим учителем Кострубою, батьком двох відомих діячів — Петра й Теофіла. За Австро-Угорщини діяла 2-класна школа з українською мовою навчання, за Польщі — 3-класна утраквістична (двомовна). Учителем школи напередодні Першої світової війни був Іван Дембіцький; за Польщі — Шегедин. 1934 р. в селі відкрито 4-річну школу (директор Стефанія Вількушевська), згодом переоблаштовану на 7-річну.

До Легіону УСС зголосилися Григорій Полутренко, Гнат і Осип Юрчишини та інші мешканці села.

Під час так званої пацифікації польські жандарми, шукаючи зброю, порозшивали в Білобожниці дахи будинків; польські шовіністи тричі скидали хрест на могилі Українського Січового Стрільця С. Кутного.

Після встановлення радянської влади, у 1940 р. в Чортківській тюрмі органи НКВС замучили та розстріляли мешканців Білобожниці: Антона Заячківського, Михайла Підвисоцького, Петра Полутренка, Ольгу і Теодозія Руданських, Івана Юрчинського; виселили дружину А. Заячківського і 4 родини в Сибір.

20–21 липня 1941 р. в місті Умані на Черкащині розстріляли Олексія Пилявського, Миколу Савчина та Івана Старика. Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. село перебувало під нацистською окупацією.

В УПА воювали:

  • Петро Гураль,
  • Іван Наконечний,
  • Григорій Полутренок,
  • Софія Полутренок,
  • Володимир Харевич,
  • Гнат Юрчишин,
  • Йосип Юрчишини,
  • Софія Козарів,
  • Ганна Кушнір-Кухта,
  • Микола Матковський,
  • Степан Матковські,
  • Софія Пилявська-Червоняк,
  • Ганна Почигайло,
  • Марія Сеньків,
  • Марія Стадник-Попович,
  • Ярослава Талоха-Стрілець,
  • Марія Штепа,
  • Михайло Байтало.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 56 осіб:

  • Богдан Антків (нар. 1917),
  • Михайло Боднар (нар. 1916),
  • Петро Боднар (нар. 1904),
  • Андрій Божегора (нар. 1904),
  • Йосип Борик (нар. 1926),
  • Кароль Возняк (нар. 1905),
  • Михайло Гаврись (нар. 1919),
  • Йосип Гаркус (нар. 1920),
  • Іван Герасимів (нар. 1910),
  • Юлій Гладій (нар. 1921),
  • Максим Деркач (нар. 1908),
  • Омелян Звірок (нар. 1910),
  • Теофілій Звірок (нар. 1914),
  • Михайло Казимир Калач (нар. 1919),
  • Михайло Калач (нар. 1912),
  • Петро Калач (нар. 1911).

5 квітня 1944 р. німецько-нацистські війська захопили села Білобожниця та Мазурівка, що дозволило їм контролювати автодорогу Чортків — Бучач.[7]

У 1944 р. в Білобожницю з території Польщі переселені українські родини Демковичів, Коренецьких, Назарів, Сиваків, Скибіцьких, Шевчуків; згодом у село переїхали сім'ї Королів, Малиновських і Матвіївих.

За зв"язок з підпіллям засуджені Юлія Старик, Софія Стріха, Софія Козарів, Софія Пилявська, Іванна Полутренко.

Упродовж 1940—1959 рр. Білобожниця — районний центр.

У 1960-х рр. на братській могилі спорудили «Обеліск пам'яті» жителям Білобожниці, які не повернулися з німецько-радянської війни.

З 4 вересня 2015 року Білобожниця є центром Білобожницької сільської громади.[8]

У 2021 році режисерка Марія Яремчук знімала документальний фільм «Марія» з циклу «Жива УПА», вихід на екрани якого очікується у листопаді 2021 року.[9][10]

Символіка

ред.

Герб

ред.

Затверджений 27 серпня 1909 р. (у цей період Білобожниця мала офіційний статус торгового містечка Чортківського повіту Королівства Галичини і Володимирії)[11].

Щит поділений перекинуто-вилоподібно: у першому синьому полі золотий коронований лев, у другому червоному полі золотий грецький, навскіс перехрещений хрест, у третьому золотому полі навпереміну дубові листки й жолуді натуральної барви.

Релігія

ред.
Каплички

Пам'ятники

ред.
 
Погруддя Лесі Українки
 
Табличка на будинку колишньої більшовицької катівні

У 1993 р. насипано могилу і встановлено пам'ятний хрест Борцям за волю України.

Споруджено

Населення

ред.
Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 2014 2018
1336 1463 1296 1511 1862 1616[1]

Соціальна сфера

ред.

Перед Другою світовою війною збудовано Народний дім; діяли філії товариств «Рідна школа», «Союз Українок», «Січ» та ін., читальня «Просвіти».

У 1946 р. примусово створено колгосп (голова правління Лев Іліїв); 1960 р. до нього приєднано господарства сіл Семаківці й Калинівщина; за ним було закріплено 2,4 тис. га угідь. Провідні галузі — рільництво і тваринництво.

У 1985 р. від колгоспу від'єднали господарства сіл Ридодуби та Білий Потік.

Працювали цегельний завод, завод переробки олійних культур, організа- ція «Міжколгоспбуд» (від 1957 р.), хлібоприймальний пункт, хлібопекарня, лікарня. 1956 р. Білобожницю електрифіковано. Від 1959 р. функціонує сільська рада (перший голова Микола Калань).

1961 р. представники радянської влади закрили церкву.

У 1962 р. в селі запрацювали поштове відділення, заготівельна контора.

1970 р. побудовано Торговий дім; почав роботу комбінат хлібопродуктів, 1973 р. — комбікормовий завод.

У селі був хор, який отримав звання народного (керівник Мирослав Греськів), духовий оркестр, створено футбольну команду.

У 1980-ті рр. Білобожницю газифіковано, прокладено водовід.

1989 р. відновила діяльність філія товариства «Просвіта» (голова Анна Савка).

У 1995 р. на базі колишнього колгоспу після його розпаювання засновано ПАП «Білобожницьке».

Нині працюють школа (від 1934р.)[13], дитячий садочок «Дзвіночок» (від 1956); Будинок культури (від 1986); клуб (хутір Мазурівка); аптека, протитуберкульозний диспансер (від 1958), амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, ФАП (хутір Мазурівка); бібліотека, відділення Ощадбанку, СТО, автозаправка, ПАП «Білобожницьке», ПП «Господар», комбікормовий завод, торгові заклади і заклади громадського харчування

Відомі люди

ред.

Народились

ред.
  • Йосип Антків (1915—2001) — педагог, релігійний діяч;
  • Ольга Барна (Шевчук) (нар. 1969) - українська науковець та освітянка.
  • Степан Борик (нар. 1934) — заслужений лікар України;
  • Михайло Борисикевич (1848—1899) — вчений-офтальмолог, професор;
  • Світлана Гавенко (нар. 1959) — вчений-поліграфіст;
  • Ярослав Гнатюк (нар. 1946) — співак;
  • Йосиф Заячківський (1889—1952) — релігійний діяч (Італія);
  • Іван Кобилянський (1941—1997) — композитор, дириґент, діяч культури;
  • Наталія Коломієць-Кучма (нар. 1968) — правник, господарник;
  • Микола Кондратенко (нар. 1948) — військовик, полковник;
  • Євген-Володимир Полотнюк (1906—1943) — пластовий, спортивний, громадський діяч, чоловік письмениці Ірини Вільде;[14] (за іншими даними, народився в с. Підмонастир, нині Перемишлянський район, Львівська область[джерело?])
  • Платон-Іван Полотнюк (1908—1938) — учасник національно-визвольних змагань;
  • Віталій Радинський (нар. 1957) — правник, полковник міліції, господарник;
  • Василь Савчин (нар. 1960) — вчений-хірург;
  • Тарас Сеньків (нар. 1960) — душпастир, літератор;
  • Іван Ставничий (1879—1959) — художник;
  • Галина Старик-Квасницька (нар. 1955) — фармацевт, член правління всеукраїнської аптечної асоціації (м. Київ), господарниця;
  • Петро Старик (1930—2008) — учений у галузі фізики напівпровідникових матеріалів, доктор фізико-математичних наук, професор;
  • Ігор Федорків (нар. 1943) — залізничник, громадський діяч;
  • Віктор Хоменко (нар. 1947) — народний цілитель, спортсмен, майстер спорту СРСР з вільної боротьби (1974);
  • Лев Ясінчук (1882—1963) — громадський і культурно-освітній діяч (США).

Навчалися

ред.

Місцеву школу закінчили актори, народні артисти України Адам Цибульський (нар. 1948) та Мирослав Коцюлим (1943—2005).

Перебували

ред.

У Білобожниці кілька разів перебувала прозаїк Ірина Вільде (1907—1982).

У 1922—1928 рр. проживав о. Теофіл Коструба ЧСВВ (1907—1943) — історик, літературознавець, журналіст, політолог.

У літературі

ред.

Людмила Швалюк видала про Білобожницю книгу «Стежина до рідної хати» (Тернопіль, 2009)

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит №01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019.
  2. PostIndex: Вулиці Білобожниця (Білобожницька сільська рада). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 29 листопада 2017.
  3. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
  4. Уніят В. Білобожниця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 457. — ISBN 978-966-457-246-7.
  5. Тищенко К. М. Перська Сатрапія над Дніпром: топонімічні контексти. — 2012. — С. 101—102.
  6. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.220, № 2548 [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (лат.)
  7. Семенів О.Військово-історичні чинники прориву оточеної 1-ї танкової армії вермахту на півдні Тернопільської області у квітні 1944 р. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] — С. 169.
  8. ВВРУ, 2015, № 43, стор. 2202
  9. У Чорткові знову знімають кіно - стрічка про легендарну «Тополю». Чортків.City (укр.). Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 19 жовтня 2021.
  10. Фільм "Марія" зустріли оплесками (укр.), архів оригіналу за 27 листопада 2021, процитовано 27 листопада 2021
  11. Українська Геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
  12. Об’єднавчий собор закріпив незалежність від керованої Росією церкви – Die Presse // Укрінформ. — 2018. — 17 грудня.
  13. "Гартовані" ч.142 Відеоуроки в Білобожниці (укр.), процитовано 16 жовтня 2022
  14. Окаринський В., Ханас Вас. Полотнюк Євген-Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 111. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

ред.

Посилання

ред.