Бєлгородська область
Бє́лгородська о́бласть (також Білгородська область; рос. Белгородская область) — регіон Російської Федерації, що розташована в Центральній Росії на 500–700 км на південь від Москви, на кордоні з Україною. У сучасних межах Бєлгородська область існує з 6 січня 1954 року. Обласний центр — місто Бєлгород.
Бєлгородська область | |||||
---|---|---|---|---|---|
рос. Белгородская область | |||||
| |||||
![]() | |||||
Бєлгородська область на карті Росії | |||||
Адміністративний центр | Бєлгород | ||||
Площа - Усього |
68-а 27 100 км² | ||||
Населення - Усього |
31-а | ||||
Федеральний округ | Центральний | ||||
Економічний район | Центрально-Чорноземний | ||||
Автомобільний код | 31 | ||||
Часовий пояс | MSK (UTC+3) | ||||
![]() |
ГеографіяРедагувати
Загальні відомостіРедагувати
Бєлгородська область входить до складу Центрально-Чорноземного економічного району й Центрального федерального округу Російської Федерації. На півдні й заході вона межує з Луганською, Харківською й Сумською областями України, на півночі й північному заході — з Курською, на сході — з Воронезькою областями Росії. Загальна довжина її кордонів становить близько 1150 км, з них з Україною — 540 км.
Площа області становить 27,1 тис. км², довжина з півночі на південь — близько 190 км, із заходу на схід — близько 270 км. Область розташована на південно-західних і південних схилах Середньоросійської височини в басейнах річок Дніпра й Дону, у лісостеповій зоні на піднятій горбистій рівнині із середньою висотою над рівнем моря 200 м. Найвища точка 277 м над рівнем моря — перебуває в Прохоровському районі. Найнижча — у долинах річок Оскола й Сіверського Дінця. Територія порізана балками, ярами, по яких розкидані діброви.
ГідрографіяРедагувати
Область належить до маловодних: річками, озерами, болотами зайнято близько 1% її території. Тут протікає більш як 480 малих річок і струмків. Найбільш великі з них на північному заході — Сіверський Донець, Ворскла, Ворсклиця, Псел, у східних районах — Оскіл, Тиха Сосна, Чорна Калитва, Валуй. Загальна довжина річкової мережі — 5000 км. Крім того, в області налічується 1100 ставків і 4 водоймища.
КліматРедагувати
Клімат помірно континентальний з досить м'якою зимою зі снігопадами й відлигами й тривалим літом. Середня річна температура повітря змінюється від +5,4 °C на півночі до +6,7 °C на південному сході. Найхолодніший місяць — січень. Безморозний період становить 155–160 днів, тривалість сонячного часу — 1800 годин. Ґрунт промерзає й нагрівається до глибини 0,5–1 м. Опади нерівномірні. Найбільша їхня кількість випадає в західних і північних районах області й становлять у середньому 540–550 мм. У східні й південно-східні в окремі роки меншає до 400 мм.
ФаунаРедагувати
Фауна Бєлгородської області лучно-степова. Особливу неповторність фауні надають кальцефільні зоокомплекси, пов'язані із крейдовими відкладеннями. Фауна Білгородської області нараховує за різними оцінками від 10 до 15 тисяч видів. Близько 10% видів тварин перебуває під охороною держави. 50 видів включено до списку Червоної Книги.
Налічується близько 279 видів птахів, у тому числі 152 гніздових. Найбагатшими є ряди: горобцеподібних (111 видів); кулики (45 видів); гусеподібні (до 30 видів); денні хижаки (21 вид).
Чисельність мисливських тварин приблизно становить: лось — 387; олень — 501; сарна — 4474; кабан — 2574; заєць сірий — 18361; лисиця — 3856; куниця — 2025; тхір — 1120; вовк — 36. Щорічна чисельність мисливських тварин залишається стабільною.
ФлораРедагувати
Рослинний покрив області відбиває риси північного лісостепу, для якого характерне чергування лісів з луковим степом. Вона представлена двома типами рослинності — зональної й екстразональної. Зональна рослинність — це плакорні діброви (221 вид) і степові луки (211 видів). Екстразональна рослинність — це луки (232 види), види чагарників і узлісь (161 вид), фітоценози крейдових оголень (93 виду) і синатропні спільноти (192 виду). У цілому флора області нараховує 1284 види. Лісистість області становить 9,8%. Більш як 800 га лісових масивів, де зустрічаються рідкісні види тварин і рослин, віднесені до територій, що охороняються.
ІсторіяРедагувати
Бєлгородська область — один із наймолодших регіонів Російської Федерації. У своїх нинішніх адміністративно-територіальних кордонах її утворено 6 січня 1954 року. Разом з тим Бєлгородщина — це стародавній край, який має багате історичне минуле. Про це свідчить і те, що обласний центр, місто Бєлгород, старше від Москви.
На рубежі XVI–XVII століть для надійної охорони російських володінь була споруджена суцільна лінія військових укріплень — Бєлгородська оборонна лінія, яка простягнулася майже на 800 кілометрів. Бєлгород став військово-адміністративним центром, у якім стояв Великий Бєлгородський полк.
В 1727 була утворена Бєлгородська губернія, яка проіснувала до 1779 року. Вона займала землі не тільки сучасної Бєлгородщини, але й території нинішніх Курської, Орловської, частково Брянської й Харківської областей. Мала губернія й свій герб, який тепер є гербом Бєлгородської області.
Виникнувши як форпост на південних рубежах Росії, Бєлгородщина вписала у свою історію чимало героїчних сторінок. За подвиги в битві під Полтавою Петро I подарував воїнам Великого Бєлгородського полку прапор.
На Бєлгородській землі в роки німецько-радянської війни відбувся знаменитий Прохоровський танковий бій, що став відправною точкою перемоги над фашистською Німеччиною. На згадку про нього в епіцентрі Вогненної дуги на Третьому ратному полі Росії — Прохоровському — спорудять Пам'ятник Перемоги — Дзвіниця, а в самому селищі на народні пожертви споруджено Храм святих апостолів Петра й Павла.
За мужність і стійкість, виявлені бєлгородцями при захисті Батьківщини в період Великої Вітчизняної війни й за досягнуті успіхи у відновленні й розвитку народного господарства Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1967 року Бєлгородська область нагороджена орденом Леніна, а в 1980 році місто Бєлгород був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня за мужність і стійкість, виявлені трудящими міста в роки Великої Вітчизняної війни й за успіхи, досягнуті в господарському й культурному будівництві.
НаселенняРедагувати
Область посідає за територією 71 місце, за чисельностю й густотою населення відповідно 35 і 15 місця серед всіх суб'єктів РФ. Населення області становить 1511,6 тис. осіб (2005), у тому числі міського — 65,8%, сільського — 34,2% (2005). Густота населення — 55,8 oc. на 1 км² (2005). Середній вік становить 38,5 роки, у тому числі чоловіків — 35,6, жінок — 41 рік. Частка економічно активного населення — 46%.
Природний рух населенняРедагувати
Як і в інших регіонах європейської частини РФ, у Бєлгородській області з початку 1990-х спостерігається природне скорочення населення (прибл. −5 осіб на 1000 населення). В останні роки спостерігається деяке скорочення цієї величини в результаті росту народжуваності й зниження смертності. Проте, незважаючи на негативні величини приросту, населення області залишалося стабільним протягом 1990-х років через значний міграційний приріст.
МіграціяРедагувати
Міграція (а точніше інтенсивна імміграція) відіграє дуже значну (і навіть першорядну) роль у демографії сучасної області, чим вона сильно відрізняється від інших регіонів РФ. Область традиційно, ще в радянські часи залучала трудівників Крайньої Півночі, що вийшли на пенсію, а з початку 1990-х стала улюбленим пунктом призначенням для змушених переселенців (переважно росіян і українців) із країн СНД. Особливо значні в області діаспори казахів, економічних мігрантів з України та інших. Міграційний приріст області значний (після деякого зниження наприкінці 1990-х), він знову почав рости в 2005 році й у цей час повністю компенсує природний збиток населення, що важливо для підтримки високого економічного потенціалу області. Область, як і перше, має популярність серед росіян, що відробили на Півночі.
Етнічний складРедагувати
Тепер область практично мононаціональна: 94,4% — росіяни, 2,8% — українці, 0,5% — вірмени. Основна і офіційна мова спілкування на території області — російська мова.
1897 року національний склад населення в повітах, що нині входять до складу Бєлгородської області, був такий: росіян — 673166 осіб — 60,5%, українців — 439926 осіб — 39,5% .[2].
Народ | чисельність в 2002 році, тис (*) |
---|---|
Росіяни | 1404,0 |
Українці | 57,8 |
Вірмени | 7,8 |
Білоруси | 4,9 |
Азербайджанці | 4,5 |
Турки | 4,0 |
Татари | 3,4 |
Німці | 2,2 |
Молдовани | 2,0 |
Цигани | 1,8 |
Грузини | 1,1 |
показані народи з чисельністю більше 1000 людин |
Національний склад по районах 2010[3]Редагувати
росіяни | українці | вірмени | |
---|---|---|---|
м. Бєлгород | 94,1% | 3,4% | 0,5% |
Губкінський район | 96,6% | 1,6% | 0,2% |
Старооскольський район | 95,2% | 2,3% | 0,7% |
Алєксєєвський район | 97,1% | 1,3% | 0,3% |
Бєлгородський район | 92,0% | 4,8% | 0,5% |
Борисовський район | 93,5% | 3,1% | 0,4% |
Валуйський район | 95,2% | 2,0% | 0,5% |
Вейделєвський район | 94,7% | 2,9% | 0,3% |
Волоконовський район | 95,3% | 1,7% | 0,8% |
Грайворонський район | 91,7% | 4,4% | 0,8% |
Івнянський район | 94,0% | 2,3% | 1,3% |
Корочанський район | 92,9% | 2,7% | 0,2% |
Красненський район | 97,2% | 1,2% | 0,1% |
Красногвардєйський район | 97,6% | 1,0% | 0,5% |
Красноярузький район | 91,8% | 3,1% | 0,4% |
Новооскольський район | 94,1% | 2,4% | 0,3% |
Прохоровський район | 90,6% | 2,9% | 0,6% |
Ракитнянський район | 93,8% | 2,4% | 0,4% |
Ровенський район | 91,5% | 6,9% | 0,6% |
Чернянський район | 94,2% | 1,9% | 0,8% |
Шебекинський район | 93,2% | 3,5% | 0,7% |
Яковлевський район | 93,4% | 3,5% | 0,3% |
Бєлгородська область | 94,4% | 2,8% | 0,5% |
Органи державної владиРедагувати
Губернатор областіРедагувати
Губернатор Бєлгородської області — Євген Савченко, уперше призначений на цю посаду в 1993 році, переобирався в 1995, 1999, 2003 і 2007 роках. В 1999 році конкурентом Євгена Савченка на виборах був Володимир Жириновський.
Попередником Савченка був Віктор Берестовий (керував областю з 1990 по 1993 роки)[джерело?].
ЕкономікаРедагувати
Бєлгородщина — високорозвинений індустріально-аграрний регіон, економіка якого спирається на колосальні багатства надр і унікальні чорноземи. В області зосереджене більш ніж 40 відсотків розвіданих запасів залізних руд країни.
Торгово-економічні зв'язкиРедагувати
Бєлгородська область традиційно мала й має міцні зв'язки з економікою й агропромисловим комплексом сусідньої України. Незважаючи на невеликі розміри, на область припадає п'ята частина сучасного товарообороту РФ і України.
Корисні копалиниРедагувати
Виявлені й у різному ступені розвідані великі родовища бокситів, апатитів, мінеральних підземних вод (радонових і лікувально-столових), численні родовища будівельних матеріалів (крейди, піску, глин і ін.). Відомі прояви золота, графіту й рідкісних металів. Є географічні передумови для виявлення платини й інших корисних копалин.
Сільське господарствоРедагувати
Земельні угіддя становлять 2713,4 тис. га, більше 70% яких — чорноземи. На душу населення припадає 1,43 га сільгоспугідь, у тому числі ріллі — 1,1 га, Природні ліси й лісопосадки займають 248,3 тис. га — 12,5% території області. Загальні запаси деревини — 34,3 млн м³.
ТранспортРедагувати
Через Бєлгородську область проходять найважливіші залізничні й автомобільні магістралі міждержавного значення, що з'єднують Москву з південними районами Росії й Україною, у тому числі федеральна автотраса М-2 «Крим» і залізнична магістраль «Москва — Харків — Севастополь». Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування становить 694,6 км, довжина автомобільних доріг із твердим покриттям (включаючи відомчі) — 8,5 тис. км або 87,7% від загальної довжини.
Адміністративно-територіальний устрій областіРедагувати
До складу області входять 21 район, 6 міст обласного підпорядкування Алексєєвка, Бєлгород, Валуйки, Старий Оскол, Губкін, Шебекіно) і 4 міста районного підпорядкування (Грайворон, Новий Оскол, Короча, Строїтель), 20 селищ міського типу, 1592 сільських населених пункти. Адміністративний центр — місто Бєлгород з населенням 348 тис. осіб, розташоване за 695 км на південь від Москви.
РайониРедагувати
- Алексєєвський район
- Бєлгородський район
- Борисовський район
- Валуйський район
- Вейделєвський район
- Волоконовський район
- Грайворонський район
- Івнянський район
- Корочанський район
- Красненський район
- Красногвардєйський район
- Красноярузький район
- Новооскольський район
- Прохоровський район
- Ракитянський район
- Ровенський район
- Старооскольський район
- Чернянський район
- Шебекинський район
- Яковлевський район
Міста Бєлгородської областіРедагувати
Населені пункти з кількістю мешканців понад 7 тисяч осіб (2007) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ВиноскиРедагувати
- ↑ Росстат - оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011. Архів оригіналу за 15.03.2012. Процитовано 14.12.2011.
- ↑ Демоскоп. Перепис населення (рос.)
- ↑ Итоги::Белгородстат. belg.gks.ru. Архів оригіналу за 2016-04-10. Процитовано 2016-04-30.
ДжерелаРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бєлгородська область |
- Офіційний сайт губернатора й уряду Бєлгородської області (рос.)
- Бєлгородська обласна Дума. Офіційний сайт (рос.)
- Бєлгородська область на карті (рос.)
- Світ Бєлогор'я. Інформаційно-аналітичний портал Бєлгородської області (рос.)
- Новини Бєлгородської області (рос.)
- Авторський проект Костянтина Битюгина «Історія Бєлгородської області» (рос.)
- Сайт суспільного телебачення Бєлгородської області (рос.)
- Фото Сайт Бєлгорода (рос.)
- «Наш форум» — територія вільного спілкування бєлгородців (рос.)
- cgi-bin/allrussia/v3_index.pl?act=reg&id=31 Бєлгородська область у довіднику — каталозі «Уся Росія» (рос.)
- «Словники України on-line»
- Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури"(у співавторстві).-Донецьк:Східний видавничий дім. 2005. — 280 с.
Курська область | ||
Україна | Воронезька область | |
Україна | Україна |