Білаш Олександр Іванович

український композитор

Олекса́ндр Іва́нович Біла́ш (6 березня 1931, Градизьк, Глобинський район (нині — Полтавщина), Українська СРР — 6 травня 2003, Київ, Україна) — український композитор жанрів класичної та популярної музики, Народний артист СРСР, Герой України, Лауреат Шевченківської премії.

Білаш Олександр Іванович
BilashOI.jpg
Народився 6 березня 1931(1931-03-06)
смт Градизьк, Глобинський район, УСРР
Помер 6 травня 2003(2003-05-06) (72 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність композитор, педагог
Відомий завдяки композитор
Alma mater Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Заклад Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Роки активності з 1956
Жанр пісня
Нагороди

Герой України (орден Держави) — 2001

Орден Трудового Червоного Прапора — 1971 Орден Дружби народів  — 1981
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975
Премія Ленінського комсомолу
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1967
Народний артист СРСР— 1990Народний артист УРСР— 1977
IMDb ID 0082113
Сайт composersukraine.org/index.php?id=2397

ЖиттєписРедагувати

 
Пам'ятник Білашу в Градизьку. Встановлено навесні 2012 року
 
Меморіальна дошка на честь Олександра Івановича Білаша на вул. Євгена Чикаленка, 8 у Києві: «де він жив і творив»

Народився 6 березня 1931 року в Градизьку (нині Глобинського району Полтавської області України) в музичній сім'ї: мати — Євдокія Андріївна — вважалася першою співачкою на сільських сходинах, а батько — Іван Опанасович — грав на балалайці, на гітарі і взагалі на всьому, що потрапляло до його рук[1].

У 1946 році намагався вступити до Полтавського музичного училища, проте не був прийнятий «через відсутність музичного слуху». Рік навчався в Київській музичній вечірній школі, де музику викладали брати Георгій і Платон Майбороди. Розвантажував вагони на вокзалі, підробляв у школах, грав в ресторанах.

У 1948—1952 роках навчався в Житомирському музичному училищі ім. В. С. Косенка. У 1957 році закінчив Київську консерваторію (нині Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу композиції у М. М. Вілінського.

У 1956—1961 роках — викладач теорії музики Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). Найбільш відомий як автор пісень (близько 500). Автор романсів, балад, опери «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка, оперет, ораторій і музики до кінофільмів. Плідно співпрацював з Симфонічним оркестром Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша. Майже всі його твори записані в фонд Українського радіо з цим оркестром.

Автор 9-ти поетичних збірок, в тому числі «Мелодія» (1977), «Мамине крило» (1999), «Шурась» (2001). Написав музику до кінофільмів «Катя-Катюша», «Роман і Франческа», «Небезпечні гастролі». Найбільш популярними піснями автора вважаються «Два кольори» та «Ясени»[2].

У 1976—1994 роках — голова правління Київської організації Спілки композиторів України. З 1968 року — заступник голови правління Спілки композиторів Української РСР. Член Спілки письменників України (2000). З 1992 року — член Комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка при Кабінеті Міністрів України. Один із засновників Українського фонду культури[2].

Помер 6 травня 2003 року в Києві після інсульту. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

В журналі «Перець» № 10 за 1975 рік розміщено дружній жарж А. Арутюнянца, присвячений О. Білашу.[3][4]

Нагороди та відзнакиРедагувати

ТвориРедагувати

ОпериРедагувати

ОраторіяРедагувати

  • «Вишневий вітер» (1989)

ОперетиРедагувати

Для симфонічного оркеструРедагувати

«Скерцо», «Весняна сюїта»(1959), балетна сюїта «Буратіно» (1961), поема «Павло Корчагін» (1965)

Для голосу у супроводі симфонічного оркеструРедагувати

«Вокаліз» для мецо-сопрано в 5 частинах(1965)

РомансиРедагувати

  • «Кленова алея», слова С. Щипачова.
  • «Ви знаєте, як липа шелестить», слова П. Тичини.
  • «Было так — я любил и страдал…», слова В. Висоцького (з музики до кінофільму «Небезпечні гастролі»).

ПісніРедагувати

Музика для спектаклів і радіопередачРедагувати

Написав музику до художнього біографічного фільму про Тараса Шевченка «Сон» (1964, режисер Володимир Денисенко, Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). Побудована на українському народному мелосі, вона посилює емоційне звучання твору, сприяє глибшому розкриттю образу поета.

З цієї музики нині часто виконується як окремий твір пісня «Лелеченьки» (сл. Д.Павличка).

Музика для художніх кінофільмівРедагувати

ІншеРедагувати

«Величальна Полтаві» та «Полтавська полька», присвячені батьківщині композитора.

Громадська діяльністьРедагувати

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[5]

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Улас Золотоноша (29.01.2009). «Переді мною клавіші лежать…». Народна правда. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 15.02.2020. 
  2. а б Діячі науки і культури України, 2007, с. 43-46.
  3. Журнал перець 1975 10. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2021. 
  4. а б Журнал перець 1981 05. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021. 
  5. Доповідь Бориса Олійника на урочистостях з нагоди 20-ліття Українського фонду культури [Архівовано 23 серпня 2013 у Wayback Machine.] borys-oliynik.info

ПосиланняРедагувати