Відкрити головне меню

Біла́шки — село в Україні, в Тальнівському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване на річці Білашці за 8 км на південний захід від районного центру — міста Тального та за 10,5 км від залізничної станції Тальне. Через село проходить автошлях ЧеркасиУмань. Площа населеного пункту 313,7 га, населення — 785 мешканців, 442 двори (на 1 січня 2007).

село Білашки
BilashkyTalne3.JPG
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Тальнівський
Рада/громада Білашківська сільська рада
Код КОАТУУ 7124080401
Облікова картка Білашки 
Основні дані
Засноване 1649 року
Населення 785 осіб (1 січня 2007)
Площа 3,137 км²
Густота населення 250,24 осіб/км²
Поштовий індекс 20433
Телефонний код +380 4731
Географічні дані
Географічні координати 48°50′27″ пн. ш. 30°38′40″ сх. д. / 48.84083° пн. ш. 30.64444° сх. д. / 48.84083; 30.64444Координати: 48°50′27″ пн. ш. 30°38′40″ сх. д. / 48.84083° пн. ш. 30.64444° сх. д. / 48.84083; 30.64444
Середня висота
над рівнем моря
158 м[1]
Водойми річка Білашка
Відстань до
районного центру
8 км
Найближча залізнична станція Тальне
Відстань до
залізничної станції
10,5 км
Місцева влада
Адреса ради с. Білашки, вул. Центральна,
Сільський голова Чмига Любов Степанівна
Карта
Білашки. Карта розташування: Україна
Білашки
Білашки
Білашки. Карта розташування: Черкаська область
Білашки
Білашки

Походження назвиРедагувати

Білашки в перекладі з старокиївської мови нібито означає сухе місце серед боліт. Існує також кілька легенд про походження назви села: можливо вона походить від прізвища козака — засновника поселення Білаш чи Білий, через великі поклади в цій місцевості білої глини.

ІсторіяРедагувати

Територія села була густо заселена ще 5 тисяч років тому. Біля села є 10 курганів скіфсько-сарматської епохи (7 століття до н. е.), сліди одного поселення трипільської культури і чотирьох поселень черняхівської культури.

Перша згадка про село належить до 1649 року.

В складі Російської імперіїРедагувати

У 1795 році в селі налічувалось 128 хат, в яких мешкало 554 чоловіки і 505 жінок. На той час це було одним з найбільших сіл Уманського повіту. Селяни були кріпаками.

В кінці XIX століття в Білашках жило 1 997 чоловік. В центрі села була дерев'яна Богословська церква 5-го класу збудована в 1763 році[2], кузня біля поштової дороги з Умані в Звенигородку, по річечках — три маленькі водяні млини, за селом вітряки. Дворічну школу в селі відкрито в 1868 році.

Під час першої світової війни в боях відзначився Іщенко Пилип Логвинович, що нагороджений трьома Георгіївськими хрестами.

Інтервенція проти УНРРедагувати

Навесні 1917 року в селі створено сільську раду, першим головою якої був Олексій Васильович Пащенко.

12 березня 1919 року до Білашок прибув Кінний полк ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменований згодом на Кінний полк Чорних Запорожців під командуванням Петра Дяченка. Він взяв участь у боях з комуно-московськими окупантами за Тальне, допомогаючи 2-му пішому полку ім. Гетьмана Мазепи (командир - Іван Дубовий[3].

Радянські загони увірвалися до села в січні 1920 року — село захопили війська 44-ї дивізії Червоної армії комуніста Леніна. Тоді ж створено диверсійну групу комнезам, головою якої став Клим Григорович Чайковський.

1924 створено комсомольський осередок, в 1929 році — перше ТСОЗ «Революція», а згодом — «Хлібороб» та «Косар». За три роки їх об'єднано в артіль імені Ворошилова, до якої примусово загнали частину селян.

ГолодоморРедагувати

За період 1932–1933 років комуністи та їх пахолки вбили голодом близько тисячі мешканців села[4]. Серед убитих комуністами було багато дітей. За свідченням вчителів, вони часто-густо помирали по дорозі до школи. Червоний окупант убивав голодом цілі сім'ї, родини. Так у родині Кімліченків вбито 24 особи. У родині Довгополих — 32 особи.

Аби применшити масштаби убивств, влада популяризувала факти відкриття нових шкіл. У 1934 році у селі відкрито семирічну школу (з 1991 року — середня), куди ходили пухлі діти. У деморалізованому середовищі створили організацію місцевих колаборантів — членів російської ВКП (б).

Повоєнні рокиРедагувати

У 1968 році в селі встановлено пам'ятник російському комуністу Ульянову.

Станом на початок 1971 рік в селі мешкало 1 299 чоловік. Тут працювали восьмирічна школа, будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 8,3 тисячі книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, побуткомбінат, філія зв'язку, три магазини.

За колгоспом «Будівник комунізму» було закріплено 2 325,1 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2 215 га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

СучасністьРедагувати

В селі діють ВАТ «Промінь», загальноосвітня школа I–III ступенів, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку та філія Ощадбанку.

Пам'яткиРедагувати

  • Берези — заповідне урочище місцевого значення.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народився Юрченко Петро Хомович — учасник радянсько-фінської війни на боці СРСР, Герой Радянського Союзу.

Серед відомих уродженців села:

  • А. Н. Стовповий — лауреат Ленінської премії за вдосконалення методів будування доменних печей;
  • Т. А. Шатило-Литвинюк — заслужений лікар України, кандидат медичних наук по педіатрії;
  • А. С. Довгополий — доктор технічних наук;
  • Д. П. Бусько — кандидат технічних наук з розробки методів дослідження авіаційної техніки, професор;
  • П. П. Войтко — кандидат технічних наук;
  • І. Г. Підгірний — кандидат технічних наук;
  • М. Я. Щербина — кандидат технічних наук, професор;
  • В. А. Литвинюк — кандидат медичних наук з хірургії;
  • П. С. Пащенко — доктор медичних наук, професор;
  • М. М. Плахотнюк — кандидат економічних наук;
  • С. І. Самойлов — учасник збройної інтервенції СССР до Афганістану, нагороджений орденом Червоної Зірки.

ГалереяРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати