Вікіпедія

Біберович Іван

український актор

Іва́н Біберо́вич (нар.1854 — пом.15 листопада 1920, Коломия) — український актор, режисер, перекладач драматичних творів і директор українського театру в Галичині. Чоловік Іванни Біберовичевої, батько Ярослава Біберовича і Володислава Біберовича.

Біберович Іван
Народився 1854(1854)
Тернопільщина, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина. Австро-Угорщина
Помер 15 листопада 1920(1920-11-15)
Коломия
Національність українець
Громадянство  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
Діяльність актор

Життєпис ред.

1872 р. вступив до приватної театральної трупи А. Моленцького, полишивши навчання у Тернопільській гімназії. 1874 р. перейшов до трупи Руського народного театру товариства «Руська бесіда». 1879 р. одружився з акторкою цього театру Іванною Коралевич (сценічний псевдонім до шлюбу Ляновська) і 1880 р. разом з нею перейшов до приватної трупи Омеляна Бачинського. 1881 р. повернувся до Руського народного театру товариства «Руська бесіда», а упродовж 1882—1892 років був директором цього театру. Роки його керівництва театром (разом з режисером І. Гриневецьким) С. Чарнецький назвав «золотим віком» галицько-українського театру, оскільки  тоді репертуар трупи було збагачено найкращими творами української і світової драматургії.[1][2]

Як актор відзначався в ролях лірико-драматичного плану: Петро («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Гриць («Ой не ходи, Грицю…» М. Старицького), Борис («Гроза» О. Островського), Андрій («Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького. Також успішно виконував героїчні ролі в історичних трагедіях: Антось Ревізорчук («Верховинці» Ю. Коженьовського, Назар Стодоля («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Федько Острозький («Федько Острозький» Ом. Огоновського), князь Олег («Олег Святославич Овруцький» К. Устияновича), князь Ярополк («Ярополк Перший  Святославич, великий князь київський» К. Устияновича).[1][2]

Після переїзду 1894 на постійне проживання в Коломию працював урядником-касиром у «Касі ощадності» і був режисером місцевих аматорських театральних гуртків «Першого літературно-драматичного товариства імені Г. Квітки-Основ'яненка», «Руського жіночого кружка у Коломиї», «Українського педагогічного товариства», аматорського польсько-українського «Народного театру».

Помер у Коломиї, похований на цвинтарі "Монастирок".[2]

Вшанування ред.

Іменем Івана Біберовича в 1993 р. названо вулицю Біберовича у Львові. Іменем подружжя Біберовичів у 1990 р. названа вулиця в Коломиї.[2]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Волошинський, Богдан (2003). Біберович Іван. Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
  2. ↑ а б в г Волошинський, Богдан (2021). Іван Біберович: "пізнати усі тайни скрегітливого механізму мандрівного театру". Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 57—88. ISBN 978-966-668-549-3.

Джерела ред.

  1. Волошинський Б. Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2021. 192 с. ISBN 978-966-668-549-3
  2. Волошинський Б. Тайни скрегітливого механізму мандрівного театру (До 165-ліття від дня народження Івана Біберовича). Просценіум. Львів. 2019. № 1-2 (53-54). С. 7-18.
  3. Пилипчук Р. Історія українського театру (від витоків до кінця ХІХ ст.) Львів: Видавництво ЛНУ ім. Івана Франка, 2019. 356 с. + 32 с. іл. ISBN 978-617-10-0507-5
  4. Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. Нариси, статті, матеріали, світлини. Львів: Літопис, 2014. 584 с. + 106 с. ілюстр. ISBN 978-966-8853-44-9
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біберович_Іван&oldid=41990690