Бєлов Василь Іванович

Василь Іванович Бєлов (23 жовтня 1932(19321023), село Тимониха, тепер Харовського району Вологодської області, Російська Федерація — 4 грудня 2012, місто Вологда, Російська Федерація) — російський і радянський письменник «сільської прози», секретар правління Спілки письменників РРФСР, член Спілки письменників СРСР. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Бєлов Василь Іванович
Народився 23 жовтня 1932(1932-10-23)[4][1][…]
Q4457522?, Q4414745?, Харовський район, Вологодська область
Помер 4 грудня 2012(2012-12-04)[1][2][…] (80 років)
Вологда, Росія
Громадянство СРСР СРСР, Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність поет, письменник, прозаїк-романіст, драматург
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Знання мов російська[5]
Членство СП СРСР і ЦК КПРС
Жанр роман
Партія КПРС
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Орден Пошани (Російська Федерація) орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За трудову відзнаку» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Державна премія СРСР
IMDb ID 0069473

Життєпис

ред.

Народився в селянській родині російської Півночі. Його батько Іван Федорович Бєлов загинув на війні, мати Анфіса Іванівна сама ростила дітей. Після семи років навчання у сільській школі з 1947 року працював у колгоспі села Тимонихи Харовського району Вологодської області.

З 1949 року навчався в школі фабрично-заводського навчання в місті Сокол Вологодської області, де здобув спеціальність слюсаря 5-го розряду. У 1949—1951 роках — столяр, моторист-дизеліст ліспромгоспу Грязовецького району Вологодської області. У 1951—1952 роках — електромонтер ремонтно-механічного заводу в місті Ярославлі.

З 1952 по 1955 рік — у Радянській армії, військову службу проходив у Ленінграді. У газеті Ленінградського військового округу опублікував перші вірші «На сторожі Батьківщини». Літературну діяльність розпочав як поет, але за порадою Олександра Яшина, якого вважав своїм учителем, почав писати прозу.

У 1955—1956 роках — столяр заводу імені Дзержинського в місті Молотові (Пермі).

Член КПРС з 1956 року.

З 1956 року — літературний працівник грязовецької районної газети Вологодської області.

З 1958 року — 1-й секретар Грязовецького районного комітету ВЛКСМ Вологодської області.

У 1964 році закінчив Літературний інститут імені Горького в Москві.

З 1964 року перебував на літературно-творчій роботі, постійно жив у місті Вологді, не пориваючи зв'язок з «малою батьківщиною» — Тимонихою, в якій черпав матеріал для своєї творчості, починаючи з повісті «Село Бердяйка» та книги віршів «Село моє лісове» (обидві — 1961). Слідом за ними побачили світ книга оповідань «Спекотне літо» (1963) та «Річкові луги» (1964). Публікація повісті «Звична справа» (1966) принесла Бєлову широку популярність, утвердила за ним репутацію одного з родоначальників та лідерів «сільської прози». Ця репутація була зміцнена виходом «Теслярських оповідань» (1968), завдяки яким Бєлова зараховували до числа самобутніх вологодських авторів. Секретар правління Спілки письменників РРФСР. У 2005 році підписав антисемітський «Лист 5000».

Помер 4 грудня 2012 року після тривалої хвороби в місті Вологді.

Твори

ред.
  • Село моє лісове (1961). Збірка віршів
  • Спекотне літо (1963). Збірка оповідань
  • Річкові луги (1964). Збірка оповідань
  • Звична справа (1966). Повість
  • Теслярські оповідання (1968). Повість
  • Бухтини вологодські (1969).
  • Переддень (1972—1987). Роман
  • Кощей Безсмертний (1978). П'єса-казка
  • Лад. Нариси про народну естетику ( 1982 ).
  • Все попереду (1986). Роман
  • Рік великого перелому (1989—1991). Роман
  • Повсякденне життя російської Півночі (2000).

Нагороди і звання

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Українська літературна енциклопедія. Том 1. Київ: Головна редакція УРЕ імені Бажана, 1988.
  • журнал «Известия ЦК КПСС» (Москва) № 10, 1990.
  • Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б). Историко-биографический справочник. Автор-составитель Горячев Ю. Москва: Граница, 2015. (рос.)