Відкрити головне меню

Бєло́в Євти́хій Омеля́нович (рос. Евтихий Емельянович Белов; 24 серпня (6 вересня) 1901(19010906) — 18 червня 1966) — радянський військовий діяч, генерал-лейтенант танкових військ, Герой Радянського Союзу (29.05.1945). Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання.

Євтихій Омелянович Бєлов
рос. Евтихий Емельянович Белов
Belov Evtikhiy Emelyanovich.jpg
Народження 24 серпня (6 вересня) 1901(1901-09-06)
Чуровичі, Брянська область
Смерть 18 червня 1966(1966-06-18) (64 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19201956
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня
Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Бєлов Євтихій Омелянович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 6 вересня [1] 1901 року в селі Чуровичі (нині Климовського району Брянської області) в селянській сім'ї. Росіянин.

1920 року Бєлова призвали до лав Червоної армії. Брав участь у громадянській війні. 1925 року закінчив піхотну школу, 1934 року — Військову академію імені Михайла Фрунзе.

Командував взводом, ротою, танковим батальйоном, полком.

Про довоєнне життя розповідає донька Світлана Євтихіївна Бєлова[2]:

На батька, та й на усю нашу сім'ю, незримо тиснув 38-й рік. Батька, тоді майора штабу округу, з Києва направили прес-аташе до Чехословаччини, де він перебував, аж поки країну не захопили фашисти. Тоді батько, як і багато інших людей, опинився під підозрою. Поки його не було, до нас часто приїжджав «чорний ворон». Допитували маму, вірить вона чоловіку чи ні. А вже після повернення і його три місяці викликали до Москви на допити. Нам пощастило, що це було вже після XVIII з'їзду партії. Та все ж саме через це наша сім'я опинилася в Ульяновську, бо батька позбавили посади і направили туди. Згодом друзі забрали його у загальновійськову частину в Орел, а перед самою війною він потрапив у Білосток.
 
Бєлов Е.О. у званні полковника РСЧА

У боях німецько-радянської війни від червня 1941 року. Війну зустрів на посаді командира 14-го танкового полку 7-ї танкової дивізії. Брав участь у прикордонних боях у Білорусі в складі 10-ї армії. Виходив із полком з оточення. Від 1 жовтня 1941 року до 15 липня 1942 року — командир 23-ї танкової бригади. Під Москвою його бригада знищила 74 ворожі танки. Далі служив заступником командувача по бронетанковим військам 20-ї танкової армії, заступником командувача 3-ї, 57-ї та 4-ї танкових армій.

Від 7 лютого 1943 року — генерал-майор танкових військ.

Воював на Першому Українському фронті. Від березня 1944 року до 30 червня 1945 року — командир 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу. Був начальником залоги у Кам'янці-Подільському після звільнення міста 26 березня 1944 року.

Танковий корпус під командуванням Бєлова відзначився у квітні — травні 1945 року в операціях з оволодіння Берліном, при форсуванні річок Нейсе та Шпрее, у боях за Потсдам, знищенні котбуського угруповання противника південніше від Берліна, а 9 травня 1945 року першим увійшов до Праги.

Після закінчення війни продовжив службу в армії. 1947 року закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. Був на командних посадах. Як зазначає донька, «батько в чині генерал-лейтенанта служив у штабі. Потім п'ять років працював у Німеччині. Запрошували на роботу в Москву, але він відмовився».

Від 1956 року генерал-лейтенант Бєлов Є. О. у запасі. Мешкав у Києві. Помер 18 червня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі.

 
Могила Євтихія Бєлова

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в боях за Берлін і вміле командування танковим корпусом гвардії генерал-лейтенанту Бєлову Євтихію Омеляновичу надано звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 2389).

Євтихія Бєлова нагороджено:

ПриміткиРедагувати

  1. За даними «Енциклопедії сучасної України» народився 30 серпня 1901 року.
  2. [1][недоступне посилання з травень 2019]

ЛітератураРедагувати

  • Максименко О. І. Бєлов Євтихій Омелянович // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова), А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — К. : [б. в.], 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — 10 000 прим. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 567.
  • Дембицкий Н. П. Бои за Каменец весной 1944 г. — Каменец-Подольский, 1999. — С. 44.
  • Незабутні дні: За спогадами Героя Радянського Союзу, командира Уральського добровольчого танкового корпусу Є. Бєлова // Прапор Жовтня. — 1969. — 19 березня. — С. 4.
  • Белов Е. Е. Сыны Отчизны / Литературная запись С. Я. Черняк. Перевод с украинского. — Москва: Политиздат, 1966. — 264 с.

ПосиланняРедагувати