Відкрити головне меню

Білоборо́дов Опана́с Павла́нтійович (нар. 31 січня 1903 — пом. 1 вересня 1990) — радянський військовик, учасник Другої світової війни, генерал армії. Двічі Герой Радянського Союзу.

Білобородов Опанас Павлантійович
Белобородов Афанасий Павлантьевич
BeloborodovAfanPavlan.jpg
Народження 31 січня 1903(1903-01-31)
с. Акініно-Баклаші
Смерть 1 вересня 1990(1990-09-01) (87 років)
Москва
Поховання Істринський район
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Irkutsk Infantry School[d] і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1936)
Роки служби 19191920, 19231968
Партія ВКП(б)
Звання RAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
Командування 43-тя армія
1-ша Червонопрапорна армія
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Радянсько-японська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Бєлобородов Опанас Павлантійович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 18 (31) січня 1903 року в селі Акініно (тепер Іркутського району Іркутської області) в селянській родині. Росіянин. Член ВКП(б) з 1926 року. Закінчив 3 класи сільської школи.

У 1918 році вступив до партизанського загону Уварова, що діяв на території Іркутської губернії. Наприкінці 1919 року загін з'єднався з частинами Червоної Армії. Був зарахований до 8-го Іркутського стрілецького полку 1-ї Читинської стрілецької дивізії. У 1920 році через хворобу був демобілізований, повернувся в рідне село.

З 1923 року — знову в лавах Червоної Армії. Вступив до Іркутської піхотної школи, а після її розформування у 1924 році — переведений до 11-ї Нижегородської піхотної школи, яку й закінчив у 1926 році.

З 1926 року — командир стрілецького взводу 6-го Хабаровського стрілецького полку в Сибірському військовому окрузі.

У 1929 році закінчив Ленінградські військово-політичні курси імені Ф. Енгельса, призначений політруком стрілецької роти 107-го стрілецького полку 36-ї Забайкальської стрілецької дивізії. Учасник збройного конфлікту на КВЖД. Після загибелі командира роти, перейняв на себе командування ротою, за що нагороджений орденом Червоного Прапора. Залишений на посаді командира роти.

У 1933–1936 роках навчався у Військовій академії імені М. В. Фрунзе.

З листопада 1936 року — помічник начальника, згодом начальник оперативної частини штабу 66-ї стрілецької дивізії на Далекому Сході.

З березня 1939 року — начальник штабу 43-го стрілецького корпусу.

З січня по червень 1941 року — начальник відділу бойової підготовки Далекосхідного фронту.

В липні 1941 року полковник О. П. Білобородов призначений командиром 78-ї стрілецької дивізії, яка в жовтні 1941 року прибула на Калінінський фронт і героїчно діяла на істринському напрямку в складі 16-ї армії. За героїзм і вмілі бойові дії під час оборони Москви дивізія в листопаді 1941 року перетворена в 9-ту гвардійську стрілецьку дивізію, а її командиру присвоєно військове звання «генерал-майор».

З жовтня 1942 року — командир 5-го гвардійського стрілецького корпусу.

З серпня 1943 року — командир 2-го гвардійського стрілецького корпусу.

22 лютого 1944 року присвоєно військове звання «генерал-лейтенант».

З 22 травня 1944 року генерал-лейтенант О. П. Білобородов — командуючий 43-ю армією. Війська армії в складі 1-го Прибалтійського фронту брали участь у Вітебсько-Оршанській наступальній операції, форсували річку Західна Двина й спільно з 39-ю армією 3-го Білоруського фронту знищили вітебське угруповання ворога.

5 травня 1945 року О. П. Білобородову присвоєне військове звання «генерал-полковник».

З червня 1945 року — командуючий 1-ю Червонопрапорною армією 1-го Далекосхідного фронту. Брав участь в розгромі японської Квантунської армії. Після визволення Харбіну призначений військовим комендантом і начальником гарнізону міста.

З квітня 1946 року — командуючий 5-ї гвардійської армії Центральної групи військ (Австрія).

З 1947 року — командуючий 39-ї армії в Порт-Артурі (Китай).

У 1953 році призначений начальником управління бойової підготовки сухопутних військ, того ж року призначений начальником Вищих стрілецько-тактичних курсів удосконалення командного складу «Постріл» імені Б. М. Шапошникова.

З 1954 року — головний військовий радник міністерства національної оборони ЧССР.

З жовтня 1955 року — командуючий військами Воронезького військового округу.

З травня 1957 року — начальник Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР.

22 лютого 1963 року присвоєне військове звання «генерал армії». У березні того ж року призначений командуючим військами Московського ВО.

23 жовтня 1966 року потрапив у автомобільну катастрофу, внаслідок чого отримав важкі травми.

З 1968 року — військовий інспектор Групи генеральних інспекторів МО СРСР.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 3-го та 7-го скликань.

Помер 1 вересня 1990 року в місті Москва. Похований на Меморіальному військовому цвинтарі «Снігурі» (Істринський район, Московська область).

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за бойові заслуги і вміле командування військами в Вітебській операції генерал-лейтенант Білобородов Опанас Павлантійович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4157).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року за мужність і героїзм, виявлені при штурмі Кенігсбергу, генерал-лейтенант Білобородов Опанас Павлантійович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 5542).

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, п'ятьма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-го та 2-го ступенів, Кутузова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня й медалями.

Також нагороджений низкою нагород іноземних держав (Чехословаччина, Югославія, Монголія).

Почесний громадянин міст Іркутськ, Вітебськ, Істра, Красногорськ (Московська область).

ТвориРедагувати

О. П. Білобородов є автором книг спогадів:

  • Сквозь огонь и тайгу. — М., 1960.
  • Приказ командира — закон для воина. — М., 1969.
  • Ратный подвиг. 2-е вид., випр. і доп. — М., 1973.
  • Прорыв на Харбин. — М., 1982.
  • Всегда в бою. — М., 1984.

Пам'ятьРедагувати

Бронзове погруддя Героя встановлено в місті Іркутську.

Ім'ям О. П. Білобородова названо вулиці в містах Москва, Іркутськ, Калінінград, Вітебськ.

У селі Баклаш Іркутської області створений і існує музей О. П. Білобородова, середня школа села носить його ім'я.

ПосиланняРедагувати