Буша

село в Ямпільському районі Віницької області (Україна)

Буша́́ — село в Україні, у Ямпільському районі Вінницької області. Населення становить 847 осіб. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький Яр».

село Буша
Вид з башти фортеці у бік річки Буша
Вид з башти фортеці у бік річки Буша
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Ямпільський район
Рада/громада Бушанська сільська рада
Код КОАТУУ 0525680801
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Засноване 1300
Населення 847
Площа 2,87 км²
Густота населення 295,12 осіб/км²
Поштовий індекс 24523
Телефонний код +380 4336
Географічні дані
Географічні координати 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889Координати: 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889
Середня висота
над рівнем моря
108 м
Водойми Мурафа, Бушанка
Відстань до
районного центру
20 км
Місцева влада
Адреса ради 24523, Вінницька обл., Ямпільський р-н, с. Буша, вул. Гоголя, 18, тел. 2-61-45
Сільський голова Пташнік Леонід Іванович
Карта
Буша. Карта розташування: Україна
Буша
Буша
Буша. Карта розташування: Вінницька область
Буша
Буша
Мапа

CMNS: Буша у Вікісховищі

РозташуванняРедагувати

Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.

Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький.

  Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів.  

ІсторіяРедагувати

Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Києва, пізніше неподалік Кучманського шляху.

Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битв і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у ХІІ-ХIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польсько-шляхетської влади, Буша увійшла до складу козацького Брацлавського полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.

 
Буша на мапі Боплана, 1648 р.
 
Томаш Замойський

Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.

У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).

1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузини[1] Бушу за 800 кіп грошів литовських.

У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.

З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.

За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного річками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.

Бушанський мирний договірРедагувати

У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення коронної армії гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.

Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.

Облога БушіРедагувати

Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.

18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.

  «…саме місто на той час мало дві частини - фортецю на високій скелі та оточене валом й стінами городище, яке звалося Пригородком.

Була й третя частина, де жили ремісники, сім'ї козаків та • спиш. Ця частина тягнулася ярком аж до сусіднього села Яруги, що за три кілометри над Дністром. (…) Буша восени 1654 року нараховувала 16000 населення. (…) І тільки одних церков в Буші височило сім. Безумовно, то був значний оборонний центр усього Подністров'я. Саме тому поляки в першу чергу дивилися на Бушу. Дуже турбувала їх ця небезпечна фортеця…»

 

Жінка Зависного, коли її чоловіка вбили, завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.

Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші»[2].

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».

Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.

1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.

1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.

1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.

1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.

1832 Бушу купив Карл Ожеховський.[3]

1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ожеховським. На момент написання статті про Бушу в «Географічному словнику Короліівства Польського» дідичем був Юліуш Ожеховський.

МогилиРедагувати

 
Козацькі могили

Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.

СучасністьРедагувати

Історико-культурний заповідник «Буша»Редагувати

В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.[4]

Докладніше: Буша (заповідник)
  • 4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н. е. до ХІІ ст. н. е.,
  • залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.
  • міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)
  • дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
  • цвинтар XVIII—XIX ст.

Регіональний ландшафтний парк «Мурафа»Редагувати

 
Гайдамацький яр

На північ від села розташований регіональний ландшафтний парк Мурафа, до складу якого входить геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький яр»

Буша в літературіРедагувати

Відомі людиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати