Відкрити головне меню

Володимир Вікторович Бурега (нар. 24 серпня 1971, Суми) — український богослов та церковний історик, кандидат богослов'я, проректор та професор Київської духовної академії, кандидат історичних наук, голова інформаційно-аналітичної служби Київської митрополії РПЦ в Україні (УПЦ московського патріархату).

Володимир Вікторович Бурега
Владимир Бурега на актовом дне Киевской духовной академии и семинарии.jpg
Основні відомості
Народження 24 серпня 1971(1971-08-24) (48 років)
Суми, Українська РСР, СРСР
Країна: СРСР СРСР
Україна Україна
Альма-матер: Сумський педагогічний університет, Московська духовна семінарія, Московська духовна академія
Заклад: Київська духовна академія, Московська духовна семінарія, Московська духовна академія
Конфесія: УПЦ МП
Праці й досягнення
Рід діяльності: богослов, історик церкви
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Ступінь: кандидат історичних наук, кандидат богослов'я

ЖиттєписРедагувати

Народився 24 серпня 1971 року в місті Суми.

1996 року закінчив з відзнакою Сумський педагогічний університет, 2000 року закінчив Московську духовну семінарію, в 2004 році закінчив Московську духовну академію, захистив кандидатську дисертацію за темою: «Православна церква у Чеських землях 1918—1938».

Протягом 2004—2008 років викладав у Московської духовної академії та семінарії, читав курси історії Помісних церков, історії Римо-Католицької Церкви, Гомілетики.

У вересні 2008 року переїхав до Києва, де став викладачем Київської духовної академії і семінарії УПЦ МП, з 2009 року — доцент, з 2012 — професор.

20 жовтня 2009 року в Інституті слов'янознавства Російської академії наук захистив кандидатську дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук за темою «рос. Государство и Православная Церковь в Чехословакии (1918–1938)».

З 2009 року регулярно виступає з публікаціями на кількох українських інтернет-ресурсах («Релігія в Україні», «Православіє в Україні», «Релігійно-інформаційна служба України» тощо). У 2007-2010 роках був одним з редакторів Наукового порталу «Богослов. Ру». Автор низки статей у «Православній енциклопедії».

30 серпня 2010 року призначений проректором Київської духовної академії і семінарії з науково-богословської роботи.

З 2012 року також займає посаду голови Інформаційно-аналітичної служби Київської митрополії УПЦ МП.

Суспільна діяльність та поглядиРедагувати

В. Бурега бере участь в різних наукових та міжхристиянських проектах. З 2009 року резолюцією митрополита Володимира (Сабодана) був призначений представником УПЦ МП в екуменічній групі «Примирення в Європі: завдання Церков в Україні, Білорусі, Польщі та Німеччині». Брав участь в богословському діалозі між Російською Православною Церквою та Евангелічною Церквою Німеччини, в інших міжхристиянських форумах.

Бурега відомий також як публіцист, з 2006 року працював, як один з редакторів сайту «Bogoslov.Ru».

До свого переїзду з Московської області до Києва у вересні 2008 року був відомий як прихильник екуменізму та активний популяризатор політичного «карпаторусинства», що знайшло певне наукове опертя у його захищенiй у Москвi дисертацiї, а також у деяких наукових статтях (наприклад: Русская Прага // Встреча. Православный студенческий журнал. № 2 (12). — 2000.  С. 60-61; Епископ Вениамин (Федченков) и православное движение в Закарпатье первой половины 1920-х годов // Церковь и время. № 1 (26). 2004 — С. 214—271; «Кто есть мы, были и они. Кто есть они, будем и мы» (К 80-летию «Братства для погребения православных русских граждан и содержания их могил в Чехословакии») // Русское слово. Издание русской диаспоры в Чехии. — № 5. Ноябрь 2004. — С. 20-21; Особенности богослужебной жизни Православной Церкви в Чешских землях // Церковь и время. — № 4 (29). — 2004. — С. 250—269; История создания Братства для погребения православных русских граждан и содержания в порядке их могил в Чехословакии // Rossica: Научные исследования по русистике, украинистике и белорусистике. — Прага, 2007. — С. 123—137; Чехословацкое государство и православное движение в Подкарпатской Руси (1919—1922) // Славянский альманах 2008. — М.: «Индрик», 2009С. 207—219; Епископ Сергий (Королев) и процесс становления русского эмигрантского прихода в Праге (1922—1923) / Хранители веры православной. Из жизни двух представителей Русской Православной Церкви в Чехии — священника Николая Рыжкова и владыки Сергия. — Прага, 2004. — С. 72-82).

Як представник МДА, регулярно брав участь у грантових проектах Римського університуту «Григоріанум». Також у серпні 2007 року Бурега взяв участь разом з владикою Іларіоном Алфєєвим у роботі третьої Європейської міжхристиянської асамблеї. Також до 2008 року Бурега активно спiвпрацював з росiйськими патрiотичними колами Одеси, якi представляв його друг, iгумен Агапiт (Юрков).

З переїздом до Києва Бурега поступово дистанціювався від офіційної ідеології Московського Патріархату, ставши одним з ідеологів канонічної автокефалії УПЦ МП.

Також у 2007 р. Бурега підтримав рішення Синоду УПЦ МП про початок діалогу з УПЦ-КП, а також про відлучення від церковного спілкування Валерія Каурова та очолюваного ним Союзу православних громадян України, вважаючи що це покладе початок деполітизації церковного життя в Україні[1]

В листопаді 2008 року Бурега підтримав нове рішення Синоду УПЦ МП про позбавлення церковного благословення, даного для Союзу православних братств, звинувативши останню структуру в «промосковській політиці», та в «політичній пропаганді»[2].

Влітку 2008 року Бурега заявив про те, що Константинополь може спровокувати розкол в УПЦ МП, констатуючи факт наявності в УПЦ МП «антимосковського» крила: «У жовтні 2008 року в Стамбулі під головуванням Патріарха Варфоломія має відбутися нарада глав та представників Православних Церков, на якому рішення про відтворення Київської митрополії в юрисдикції Константинопольського Патріархату може бути підтримано значною частиною помісних Церков (…). Константинопольський Патріархат прагне отримати в своє підпорядкування якомога більшу частину українського духовенства і пастви. і існування в Україні церковного розколу лише створює Другому Риму сприятливі умови для впровадження в регіон. (…) Відхід в юрисдикцію Константинополя когось з єпископів УПЦ МП малоймовірний. Проте є підстави припускати, що частина духовенства і мирян все ж покинуть УПЦ МП. Думається, головним чином це будуть люди, що активно підтримують українську національну ідею, але не бажають входити до складу розкольницьких угруповань. Вони цілком готові підтримати появу в Україні канонічних структур Константинопольського Патріархату, вбачаючи в них альтернативу по відношенню до малопривабливого для них московського православ'я».[3]

У 2009 році висловив думку про те, що вiдроджена у 1942 році УАПЦ була канонiчною, оскільки мала томос вiд митрополита Дiонiсiя (Валединського), предстоятелья ПАПЦ.[4])

У 2010 р. написав статтю про 1686 р. в житті УПЦ МП, звинувативши РПЦ в тому, що вона у 1686 р. неканонічно анексувала Київську митрополію[5].

Також Бурега критично ставиться до УАПЦ та УПЦ-КП.

З 2008 року послідовно критикує етнофілетизм ідеології «Російського світу» тощо. Саме Бурега, а також священик Зуєв Петро та журналіст Штейніков Сергій Володимирович вважаються головними ідеологами автокефалістського крила УПЦ, в чому цих авторів звинувачували православні публіцисти Лукіяник Валентин Борисович, Циганков Сергій Володимирович та Анісімов Василь Семенович.

10 листопада 2012 року за благословення митрополита Володимира був нагороджений вченим званням професора Київської духовної академії.

У 2013—2014 рр. Бурега вiдмовлявся пiдписувати вiдкритi листи духовенства та мирян УПЦ на захист Майдану, якi iнiцiював прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгiй Коваленко.

Починаючи з лютого 2014 року, намагався виступати як речник Київської митрополії, та вiрний апологет митрополита Антонiя (Паканича), скомпрометованого зв'язками з Януковичем. Зокрема, 23 лютого 2014 року Бурега заявив про те, що саме завдяки Антонiю вдалося уберегти Лавру вiд захоплення самообороною майдану, та знизити градус напруги довкола Лаври: «Есть только несколько десятков молодых людей из самообоороны, которые контролируют выходы из Лавры. К ним, чтобы прояснить ситуацию, вышел Управляющий делами УПЦ митрополит Антоний (Паканич), который живет на территории Лавры. Также вскоре к Лавре приехало несколько народных депутатов Украины (среди них, например, и один из лидеров Евромайдана — Петр Порошенко). Владыка Антоний пояснил, что никто ничего из Лавры не вывозит и что все мощи по-прежнему почивают в пещерах. Слава Богу, ему удалось успокоить народ и не допустить эскалации конфликта. В результате переговоров самооборона Майдана заверила владыку Антония, что никакого захвата Лавры не будет. Петр Порошенко также дал гарантии, что захвата не будет. Владыка Антоний смог связаться по телефону и с Арсеном Аваковым, которого сегодня Верховная Рада назначила и.о. министра внутренних дел Украины. Аваков также гарантировал, что не допустит захвата Лавры».[6]

Також у 2014 році Бурега виступив за те, щоб Церква була активно залучена до громадсько-полiтичного життя, але не так, як у добу Януковича, а бiльш динамiчно: «Ведь мы не должны забывать, что вся прежняя политическая элита позиционировала себя как члены Украинской Православной Церкви. Но эти люди не остановились перед силовыми действиями в центре Киева. Оказывается, формальная принадлежность к той или иной религиозной общине, не сдерживает в человеке агрессию. Это Церкви очень важный вызов. (…). Если мы говорим, что в Украине рождается сегодня гражданское общество, мы должны помнить, что источником государственной власти является народ, — это написано в Конституции. Не власть навязывает себя народу, а народ рождает власть, народ ее контролирует, народ ее ограничивает. И если наш народ станет по-настоящему христианским, то он должен рождать политиков, которые помнят о Заповедях Божьих. Если Церковь желает быть в Украине реальной общественной силой, если она не хочет уйти на маргинес общественной жизни, — она должна работать с обществом. Иначе общество просто потеряет к ней интерес».[7]

18 травня 2014 року Бурега, а також священик Петро Зуєв, Богдан Огульчанський, архімандрит Віктор (Бедь), та ряд iнших представникв УПЦ опублiкували заяву «Обращение к жителям востока Украины в связи с сообщениями об угрозах священникам и приходам украинских конфессий». В даному документi було засуджено сепаратизм та тероризм. Зокрема, зазначалося: «В последние дни в средствах массовой информации распространяются заявления со стороны активных участников противостояний на Востоке Украины, в которых декларируется поддержка канонического православия сторонниками силовых действий на территории, которая находится под контролем вооруженных группировок. Представители других конфессий, в частности, УПЦ Киевского патриархата, заявляют об угрозах, которые поступают в адрес их священников и приходов на востоке страны. Украинская Православная Церковь вместе с представителями других Церквей и религиозных организаций Украины в последние месяцы неоднократно категорически осуждала и отвергала радикальные противозаконные акции, связанные с насилием в любом виде, включая захват государственных учреждений вооруженными людьми, причинение тяжких телесных повреждений и убийств, содержание заложников, совершения пыток и других видов насилия. Как священнослужители и верующие Украинской Православной Церкви, предостерегаем, что желание добиться каких-либо политических целей, связанное с насилием, лишением жизни и здоровья людей, причинением значительного экономического ущерба, разрушением системы социальной помощи и инфраструктуры обширных территорий является тяжким грехом, противоречит Христовым заповедям и не имеет никакого отношения к православным убеждениям и ценностям. Достичь политических целей возможно лишь опираясь на право, на законы государства, политическими средствами, которые допустимы в правовом обществе».[8]

У вереснi 2014 року Бурега заперечив факт мiжцерковного протистояння в Україні: «К сожалению, политики, к которым неоднократно обращалась и Украинская Православная Церковь, и другие конфессии, не прислушались к голосу Церкви. Но все же, несмотря на крайне непростую ситуацию в нашем обществе, нам удалось сохранить в Украине межконфессиональный мир. Это крайне важно. Надеюсь, и в будущем нашим церквам удастся не допустить противостояния на религиозной почве». [9]

У 2014 році Бурега назвав завчасним, хоча й виправданим, знесення монументів Леніна в Україні, заявивши про агресивнiсть протестуючих: «Украина мучительно пытается избавиться от своего советского прошлого. Украина пытается, наконец-то, стать несоветской. А стремление выйти из советско-вавилонского плена всегда проявлялось в том числе и в агрессии по отношению к символам советской эпохи… Понятно, что снос Ильича с его последующим ритуальным расчленением не решает проблем украинского общества. Эта агрессия лишь сигнализирует о наличии общественных проблем, равно как и о многолетнем нежелании властей эти проблемы решать». [10]

У 2014 р. Бурега виступив з вимогою позбавлення сану затриманого СБУ священика Володимира Марецького з Луганщини, який начебто переховував зброю. Бурега зазначив, що позбавлення сану Марецького вимагають численні церковно-канонічні норми.[11]

24 червня 2015 року Священний Синод УПЦ знайшов доцільним продовження роботи Комісії для діалогу з представниками УАПЦ та затвердити її оновлений персональний склад, за участю Буреги.[12]

У 2016 р. Бурега розкритикував Гаванську декларацію папи Франциска та патріарха Кирила, вказавши на ряд нестиковок та недоречностей. Бурега зазначив наступне: «Фактически папа Франциск дал гарантии, что „католические общины“ (то есть, прежде всего, УГКЦ) не будут более поддерживать контакты с Киевским патриархатом. Однако, для всякого, кто хоть немного знаком со спецификой межцерковных отношений в Украине, очевидно, что Ватикан едва ли сможет обеспечить реализацию этого пункта на практике. Мы уже не раз видели, как терпели крах попытки встроить Украину в глобальные проекты без учета ее собственно мнения. Однако, едва ли стоит ожидать от обнародованного на Кубе заявления ощутимых последствий для жизни церквей в Украине. Уже давно стал банальностью тезис о том, что украинцы должны сами решить все свои проблемы (в том числе и церковные). Но сегодня необходимо вновь повторить ту очевидную мысль, что „украинский церковный вопрос“ до тех пор будет оставаться „вопросом“, пока мы сами не найдем на него свой ответ».[13]

Прихильники «оптимістичної інтерпретації» не вбачають у заяві стосовно греко-католиків нічого загрозливого для УГКЦ, адже у декларації «засуджується уніатизм[прояснити], а не унія як така», зазначив Володимир Бурега. «За буквою декларації виходить так, що православні і католики мають шукати шляхи до примирення і долати історичний вантаж, відмовлятися від конфліктів, які були у минулому. […] Фактично це санкція на пошук діалогу між православними і греко-католиками», — констатує він. Пан Бурега зазначив, що на нижчому рівні духовенства діалог між конфесіями налагодився вже досить давно, тож наразі є суттєвим позитивом, що «слова примирення отримали найвищу санкцію». Крім того, таке формулювання дає підстави вважати, що відтепер ставлення до римо-католицької та греко-католицької церкви у РФ має стати набагато толерантнішим — хоча, звісно, декларація засвідчує лише намір, а не пряме зобов'язання.

Сама зустріч є подією також неоднозначною. З одного боку, це перша зустріч найвищих представників найбільших християнських конфесій, до якої у Ватикані готувалися 20 років. З іншого боку, зазначає Володимир Бурега, зустріч Папи з очільником православної церкви не є чимось безпрецедентним. Він нагадав, що протягом 60-х — 80-х років відбулася значна активізація зустрічей між православними і католиками, і лише у 1990-х — 2000-х роках ці взаємини суттєво погіршилися, особливо після утисків католицьких єпархій на території РФ. «Сьогодні Кирил фактично намагається повернутися до тієї парадигми взаємодії із Ватиканом, що є для нього поверненням до того, у чому він вихований», — пояснив пан Бурега, додавши, що свою кар'єру релігійного і політичного діяча патріарх розпочинав саме у той період.[14]

Крім того, наголосив Володимир Бурега, дану зустріч слід розглядати і в геополітичному вимірі. «Зустріч стала можливою тоді, коли у Росії не залишилося інших можливостей прориву з ізоляції, у якій вона знаходиться», — підкреслив він. У цій ситуації міжконфесійний діалог на найвищому рівні є одним із поки що доступних і досить дієвих каналів впливу на думку Заходу, і це не нова практика: «Чим складніші були взаємини між тоді ще Радянським Союзом і західним світом — зворотно підвищувалася вага церковних контактів», — додав Бурега, зазначивши, що мета Кирила поляга в тому, щоб допомогти Кремлю вийти з міжнародної ізоляції, яка обумовлена конфліктом на Донбасi [15]

У травні 2016 року Бурега в одній з публікацій констатував наступний важливий факт українського церковного життя, що стосується поминання у храмах УПЦ-МП московського патріарха Кирила: «Патриарх Кирилл поминается, но он не именуется господином НАШИМ, и не именуется ОТЦОМ. Когда я услышал это несколько раз в разных храмах, то попытался поинтересоваться после литургии у служившего священника, насколько осознанной была именно такая формула поминовения? Оказалось, что это его принципиальная позиция. Ответ был примерно такой: „Патриарх Кирилл — законный предстоятель Русской Церкви. Я это признаю. Но для Украинской Церкви он не господин, и не отец. У нас есть Блаженнейший Митрополит Киевский. Его мы и поминаем как НАШЕГО господина и отца“. Из бесед с другими священниками я пришел примерно к следующему выводу. Такая формула поминовения Московского патриарха — это своеобразное „полунепоминание“. Фактически эти священники внутренне уже отказались от поминания Московского патриарха, но не готовы из-за этого идти на конфликт с правящим архиереем и рисковать своим положением и достатком. Потому формально они поминают патриарха, но реальное их настроение совсем иное… Насколько я понимаю, лишь немногие священники УПЦ прямо отказались от поминания Московского патриарха. Во всяком случае, это не стало широко распространенной практикой. А вот различные варианты „полунепоминания“ распространены значительно шире. По моему ощущению к этому движению „полунепоминающих“ принадлежат в основном молодые священники в возрасте до 40 лет».[16]

Бурега став одним з учасників міжконфесійної конференції «Константинопольський Патріархат в історії України: Минуле, сучасне, майбутнє», яка відбулась 10 червня 2016 в Українському Домі м. Києва за участю представників УПЦ-МП, УПЦ-КП та УАПЦ. Бурега виголосив доповідь на тему «Константинопольський Патріархат на Закарпатті у 1920—1940 рр.», в якій наголошував на тому, що приєднання парафій Константинопольского Патріархату на Закарпатті до РПЦ не було добровільним, та проводилося за підтримки радянських каральних структур.[17] Фактично, мова йшла про неканонічність цього приєднання.

В той же час Бурега зауважив: «Если страна веками принадлежит к Православной Церкви, на ее территории подобный „юрисдикционный плюрализм“ является источником внутренней конфликтности и нестабильности. Поэтому модели, которые предполагают перехода в константинопольскую юрисдикцию, могут принести нам не преодоление раскола, а скорее, родить его новую модификацию. Более того, такой конфликт может превратиться из внутриукраинского во всеправославный. Ведь если появятся церковные структуры константинопольской юрисдикции на территории Украины, то Русская Православная Церковь, скорее всего, их не признает. А это уже будет чревать расколом уже между Москвой и Константинополем с перспективой глобального всеправославного конфликта. Поэтому Украинская Православная Церковь не поддерживает возможного создания в Украине структур Константинопольского патриархата».[18]

У 2018 році Бурега заперечив твердження митрополита Олександра Драбинка про те, що начебто це частина владик УПЦ провалила прийняття Декларації 2008 року, що була приурочена до 1020-лiття хрещення Руси. За словами Буреги: «Пам'ятаю, що перед початком Передсоборних зборів у Лаврі стояли пікети противників автокефалії, які говорили, що на зборах може статися спроба проголосити автокефалію і що цього не можна допустити. Цілком очевидно, що учасники пікету мали на увазі саме текст Декларації, якого вони не бачили і навіть не мали уявлення, про що в ньому йдеться. Схоже, що значна частина учасників зборів (включаючи і єпископів) була налаштована не приймати жодних документів, підозрюючи в них завуальовану загрозу».[19]

За даними ЄДРПОУ, Бурега став співзасновником українського благодійного фонду «Академічна ініціатива», котрий 30 червня 2016 року зареєструвала Печерська районна в місті Києві державна адміністрація. Головою фонду був обраний Бортник Сергій Михайлович — доктор богослов'я (Гейдельбергський університет), доцент кафедри богослов'я Київської духовної академії і семінарії, співробітник Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української Православної Церкви. Бурега став заступником голови. Як зазначає низка джерел, робота фонду ведеться за активного сприяння благодійного фонду німецьких католиків «Реновабіс».

Критика та полемікаРедагувати

У 2007 році Бурега гостро засудив фільм архімандрита Тихона (Шевкунова)[ru]: «Загибель імперії: невивчений урок», звинувативши останнього в спробах опорочити українську помаранчеву революцію, та ідею інтеграції українців з Євросоюзом.

За такий підхід Бурегу різко розкритикували російські православні публіцисти Дмитро Сафонов та Кирило Фролов, а також протоієрей Олександр Шаргунов[ru], звинувативши Бурегу в симпатіях до «помаранчевих» сил[20].

У 2010 році з гострою критикою Буреги, його автокефалістських поглядів та дружби з греко-католиками виступив московський богослов та священик, випускник МДА Петро Воскресенський[21]

Коментуючи уже працю Буреги в КДА, священик та богослов УАПЦ Михайло Семкiв у 2013 р. написав наступне: «Увесь викладацький науковий потенціал тримається на „старих“ викладачах — о. Олег Скнар, о. Володимир Савєльєв, о. Аристарх Лєбєдєв, Віктор Чернишов та інші. Єдине надбання Архієпископа Антонія в цьому питанні — Володимир Бурега. Але останній фактично окупував усю наукову діяльність, блокуючи своїх колег у цьому напряму, бо вважає себе найрозумнішим за всіх»[22]

У свою чергу, відомий ліберальний богослов та однодумець Буреги, доктор філософських наук Юрій Чорноморець виступив на захист Буреги: «Ось проректор з науки Київської Академії вже теж сподобився потрапити в цей список. Він взагалі аполітичний за визначенням. Його судження про все визначаються тільки науковими критеріями»[23].

Сім'яРедагувати

Батько Віктор Мартович Бурега (нар. 1945, Суми) — випускник Київського політехнічного інституту, комп'ютерний технолог, завідувач лабораторії та викладач ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ». Сестра, Бурега Людмила Вікторівна, (нар. 1979) — фінансистка, випускниця ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ».

Наукові погляди і праціРедагувати

В. В. Бурега є автором (та співавтором) кількох монографій та десятків наукових публікацій, сферою його історичних інтересів є дослідження історії Помісних Православних Церков, історії Київської духовної академії тощо.

Бурегу справедливо зараховують до проукраїнського крила УПЦ МП та її інтелектуальної еліти. Хоч він ніколи не робив різких заяв, виражав свої погляди досить помірковано, однак його можна вважати прихильником канонічної автокефалії УПЦ МП у віддаленому майбутньому.

Автор низки історико-теологічних досліджень, сферою історичних інтересів є дослідження історії Київської духовної академії, та теологічної школи при ній.

Автор трьох книг: одну написав сам, російською мовою —

  • «Киевская духовная академия и семинария» (К., 2009).

Дві монографії видав чеською мовою у співавторстві з чеськими та українськими науковцями:

  • Marek Pavel, Bureha Volodymyr. Pravoslavní v Československu v letech 1918—1953: Příspěvek k dějinám Pravoslavné církve v českých zemích, na Slovensku a na Podkarpatské Rusi. Brno, 2008;
  • Marek Pavel, Bureha Volodymyr, Danilec Jurij. Arcibiskup Sawatij (1880—1959): Nástin života a díla zakladatelské postavy pravoslavné církve v Československé republice. Olomouc, 2009.

БібліографіяРедагувати

  • Православная Церковь в Чешских землях в 1918—1938. гг.: Диссертация на соискание ученой степени кандидата богословия. — Сергиев Посад, 2004. — Машинопись.
  • Государство и Православная Церковь в Чехословацкой республике (1918—1938): Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. — М., 2009. — на правах рукописи.
  • Русский православный храм Святых апостолов Петра и Павла в Карловых Варах: К 110-летию со дня освящения. Москва, 2007. 174 с. ISBN 5-8121-0046-2. (В соавторстве с З. С. Ненашевой, Н. А. Бондаренко и Н. В. Кисельковой.)
  • Marek Pavel, Bureha Volodymyr. Pravoslavní v Československu v letech 1918—1953: Příspěvek k dějinám Pravoslavné církve v českých zemích, na Slovensku a na Podkarpatské Rusi. Brno: Centrum pro studium demokracie a kultury, 2008. — 532 s. — ISBN 978-80-7325-171-0.
  • Киевская Духовная Академия и Семинария. — Киев, 2009. — 64 с.
  • Государство и Православная Церковь в Чехословацкой республике (1918—1938): Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. — М., 2009. — 32 с.
  • Marek Pavel, Bureha Volodymyr, Danilec Jurij. Arcibiskup Sawatij (1880—1959): Nástin života a díla zakladatelské postavy pravoslavné církve v Československé republice. — Olomouc, 2009. — 250 s. ISBN 978-80-244-2434-7. (чес.)
  • Дубна: в поисках синтеза // Встреча. Православный студенческий журнал. — № 1 (11). — 2000С. 58-61.
  • Русская Прага // Встреча. Православный студенческий журнал. — № 2 (12). — 2000. — С. 60-61.
  • О «горьких плодах» «Русского вестника» // Встреча. Православный студенческий журнал. — № 1 (14). — 2001. — С. 54-57.
  • Проблема юрисдикции Православной Церкви в Чешских Землях в XX веке // Церковно-исторический вестник. — № 9. — М., 2002. — С. 154—185. (рос.)
  • Чехословацкая Православная Церковь: путь к автокефалии. 1945—1951 / Власть и Церковь в СССР и странах Восточной Европы. 1939—1958 (Дискуссионные аспекты). — М., 2003. — С. 200—219. (рос.)
  • Бородич Вера Васильевна / Православная энциклопедия. — Том VI. — М., 2003. — С. 86.
  • Бриллиантов Александр Иванович / Православная энциклопедия. — Том VI. — М., 2003. — С. 248—249.
  • Бурса / Православная энциклопедия. Том VI. — М., 2003. — С. 380. (рос.)
  • Святой Ростислав, князь Моравский / Поместные Православные Церкви. — М., 2004. — С. 505—508. (рос.)
  • Епископ Вениамин (Федченков) и православное движение в Закарпатье первой половины 1920-х годов // Церковь и время. № 1 (26). — 2004. — С. 214—271. (рос.)
  • Письмо «неизвестного» лица из Праги митрополиту Евлогию // Церковь и время. — № 3 (28). — 2004. — С. 247—258. (рос.)
  • Особенности богослужебной жизни Православной Церкви в Чешских землях // Церковь и время. № 4 (29). — 2004. — С. 250—269.
  • Епископ Сергий (Королев) и процесс становления русского эмигрантского прихода в Праге (1922—1923) / Хранители веры православной. Из жизни двух представителей Русской Православной Церкви в Чехии — священника Николая Рыжкова и владыки Сергия. — Прага, 2004. — С. 72-82.
  • O kanonické jurisdikci Pravoslavné církve v Českých zemích (1923—1925) // Dobrý Pastýř: Brněnský pravoslavný věstník. — Č. 10. Prosinec 2005. — S. 22-25. (чес.)
  • «Дело Касицына», или Полемика о возможном переезде Московской духовной академии из Сергиева Посада в Москву в конце 1860-х годов // Богословский вестник, издаваемый Московской Духовной Академией и Семинарией. — № 5-6. 2005—2006. — Сергиев Посад, 2006. — С. 291—334.
  • Русский храм на Чешской земле: Из истории русского православного храма святых первоверховных апостолов Петра и Павла в Карловых Варах // Церковь и время. — № 2 (35). — 2006. С. 90-108.
  • Правовое положение русского православного прихода в Праге (1921—1939 гг.) / Правовое положение русской эмиграции в 1920 — 1930-е годы. — СПб., 2006. — С. 274—288.
  • Служитель Живого Слова [Биография архиепископа Амвросия (Ключарева)] / Архиепископ Амвросий (Ключарев). Искусство проповеди. — М., 2006. — С. 5-22.
  • Горазд (Павлик), священномученик, епископ Чешский и Моравско-Силезский / Православная энциклопедия. — Том XII. — М., 2006. — С. 88-92.
  • Жизнь и церковная деятельность архимандрита Дионисия (Шамбо) // Церковь и время. — № 3 (36). — 2006. — С. 116—162.
  • Каноническое положение русского православного прихода в Праге в период между первой и второй мировыми войнами // Вестник Елецкого государственного университета им. И. А. Бунина. Вып. 12: Историко-культурное наследие. — Елец, 2006. — С. 30-37.
  • Присоединение Киевской митрополии к Московскому Патриархату в 1686 году // Печерський Благовісник. Журнал Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. — 2007. № 1 (7). — С. 26-34.
  • Взаимоотношения русского православного прихода в Праге с государственными органами Чехословакии (1921—1938) // Славяноведение. — 2007. — № 4. — С. 29-45.
  • Дискуссия о возможном месте погребения святого равноапостольного Мефодия / Славянский альманах 2006. — М., 2007. — С. 61-69.
  • История создания Братства для погребения православных русских граждан и содержания в порядке их могил в Чехословакии // Rossica: Научные исследования по русистике, украинистике и белорусистике. — Прага, 2007. — С. 123—137.
  • Дионисий (Шамбо), архимандрит / Православная энциклопедия. — Том XV. — М., 2007. — С. 302—303.
  • Взаимоотношения митрополита Евлогия (Георгиевского) с Константинопольским Патриархатом в первой половине 1920-х годов: К постановке проблемы // Церковно-исторический вестник. № 12-13. — М., 2006. — С. 67-77. (Вышел в свет в январе 2008.)
  • Проклятый гетман // Аргументы и факты в Украине. — № 45 (586). — Ноябрь 2007. — С. 38. (В соавторстве с Жанной Шевченко.)
  • «Чародейство наикрепчайше запрещается»: Законодательство о колдовстве в Российском государстве до 1917 года // Православная беседа. — № …. — 2007. — С. …
  • Дорофей (Филипп), Архиепископ Пражский, Митрополит Чешских земель и Словакии / Православная энциклопедия. — Том XVI. — М., 2007. — С. 26.
  • Досифей (Васич), исповедник, митрополит Загребский / Православная энциклопедия. — Том XVI. — М., 2007. — С. 51-52. (В соавторстве с иеродиаконом Игнатием (Шестаковым)).
  • Елевферий (Воронцов), митрополит Ленинградский и Ладожский / Православная энциклопедия. — Том XVIII. — М., 2008. — С. 282—287. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
  • Русская Православная Церковь Заграницей и православные приходы в Чехии и Моравии в годы Второй мировой войны // Труди Київської Духовної Академії. — № 9. — Київ, 2008. С. — 162—196. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
  • Русская Православная Церковь Заграницей и православные приходы в Чехии и Моравии в годы Второй мировой войны // Труди Київської Духовної Академії. — № 9. Київ, 2008. — С. 162—196. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
  • Пражский период жизни протоиерея Сергия Булгакова / Российские ученые-гуманитарии в межвоенной Чехословакии: Сборник статей. — М., 2008. — С. 249—256.
  • Чехословацкое государство и православное движение в Подкарпатской Руси (1919—1922) // Славянский альманах 2008. — М.: «Индрик», 2009. — С. 207—219.
  • Чехословацька влада та Православна Церква в Підкарпатській Русі (Закарпатській Україні) в 1920-30-ті роки // Труди Київської Духовної Академії. — № 10. — Київ, 2009. — С. 247—266.
  • О выходе ума из сердца. Рецензия на книгу: Сальвестрони. С. Фильмы Андрея Тарковского и русская духовная культура / Пер. с ит. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. — 237 с. — ISBN 5-89647-145-9 // Научный богословский портал «Богослов. RU»: Дайджест 2009. — С. 50-54.
  • Церковная жизнь украинской эмиграции в Чехии в 1920–1930-е гг. // XIX Ежегодная богословская конференция Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Материалы. — Т. 1. — М.: ПСТГУ, 2009. — С. 294—299.
  • Вторая мировая война и судьбы православия в Польше // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. — К., 2009. — С. 115—119.
  • Латеранские соглашения: 80 лет спустя // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. — К., 2009. — С. 133—136.
  • В поисках утраченного времени, или еще раз о событиях 1054 года // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. — К., 2009. — С. 143—146.
  • Церква та держава на постсоціалістичному просторі: у пошуках парадигми відносин // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. — К., 2009. — С. 179—182.
  • Исторический путь Киевских духовных школ // Академический летописец. — № 5. — 2009. — С. 28-33.
  • Порядок избрания предстоятелей в славянских Поместных Церквах // Патриарх и Собор. Архиерейский и Поместный Соборы Русской Православной Церкви 2009. г.: Сборник документов и научных материалов. — М., 2010. — С. 141—150.
  • Практика созыва Поместных и Архиерейских Соборов в современных славянских Православных Автокефальных Церквах // Патриарх и Собор. Архиерейский и Поместный Соборы Русской Православной Церкви 2009. г.: Сборник документов и научных материалов. — М., 2010. — С. 173—183.
  • Из истории хора Киевской Духовной Академии в XIX — начале XX веков // Труди Київської Духовної Академії. — № 12. Київ, 2010. — С. 226—245.
  • Огляд архівних джерел з історії Православної Церкви в Чехословаччині у міжвоєнний період (1918—1938 рр.) // Болховітіновський щорічник 2009. — К., 2010. — С. 162—167.
  • Иоанн (Кухтин), Митрополит Пражский и всея Чехословакии / Православная энциклопедия. — Том XXIII. — М., 2010. — С. 368—369.
  • Иоанн (Голонич), архиепископ Прешовский и Словацкий Православной Церкви Чешских земель и Словакии / Православная энциклопедия. Том XXIII. — М., 2010. — С. 401—402.
  • Иоанн Чешский, преподобный / Православная энциклопедия. — Том XXIV. — М., 2010. — С. 656—660.
  • Высшие учебные заведения Католической Церкви и проблема их интеграции в Болонский процесс // Труди Київської Духовної Академії. — № 13. — К., 2010. — С. 278—296.
  • Рецензія на: Стародуб Андрій. Всеукраїнський православний церковний Собор 1918 року: огляд джерел. — К., 2010 // Труди Київської Духовної Академії. — № 13. — К., 2010. — С. 385—388.
  • Ліквідація Греко-Католицької Церкви в Східній Словаччині в 1950 році у світлі документів московських архівів / Cirkev v okovách totalitného režimu. Likvidácia Grekokatolíckej cirkvi v Československu v roku 1950. — Prešov, 2010. — S. 121—131.
  • Проект издания истории Киевской духовной семинарии в начале XX века и его судьба // Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної наукової конференції (25-27 травня 2011 р.) / Нац. Києво-Печер. Іст.-культ. заповідник. — К., 2011. — С. 145—148.

ПриміткиРедагувати

  1. Бурега В. Украинская Православная Церковь определяет стратегические задачи Архівовано 27 вересень 2013 у Wayback Machine.. — 2007 // Портал «Богослов.Ru» (рос.)
  2. Владимир Бурега, Священный Синод Украинской Православной Церкви отозвал благословение на деятельность Союза православных братств Украины. — 2008 // Киевская Русь (рос.)
  3. Бурега В. Киев между вторым и третьим Римом. — 2008 // Киевская Русь (рос.)
  4. Бурега В. В. Вторая мировая война и судьбы православия в Польше // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. — К., 2009. — С. 115—119.
  5. Владимир Бурега Присоединение Киевской митрополии к Московскому патриархату: как это было. — 2010 // Киевская Русь (рос.)
  6. http://www.pravmir.ru/vladimir-burega-posle-obshheniya-s-mitropolitom-antoniem-samooborona-majdana-zaverila-chto-ne-budet-zaxvatyvat-kievo-pecherskuyu-lavru//
  7. http://www.pravmir.ru/vladimir-burega-gosudarstvo-ne-dolzhno-vmeshivatsya-v-preodolenie-raskola//
  8. http://www.kiev-orthodox.org/site/events/5217//
  9. http://www.pravmir.ru/vladimir-burega-nam-udalos-sohranit-v-ukraine-mezhkonfessionalnyiy-mir//
  10. http://www.pravmir.ru/vladimir-burega-kem-zamenit-lenina//
  11. http://www.kiev-orthodox.org/site/churchlife/5238//
  12. http://religions.unian.ua/orthodoxy/1093240-jurnali-zasidannya-svyaschennogo-sinodu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-tserkvi-vid-24-chervnya-2015-roku.html//
  13. Бурега B. Украина глазами папы Франциска и патриарха Кирилла // LB.ua 16 февраля 2016
  14. https://www.youtube.com/watch?v=Rja9zZK-6qI//
  15. http://uacrisis.org/ua/40786-religion//
  16. http://bogoslov-club.org.ua/?p=8226#more-8226//
  17. Бурега В. Константинопольський Патріархат на Закарпатті у 1920—1940 рр. // Константинопольський патріархат в історії України: минуле, сучасне, майбутнє. — 2017.
  18. https://www.pravmir.ru/vladimir-burega-gosudarstvo-ne-dolzhno-vmeshivatsya-v-preodolenie-raskola/
  19. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1718125541540423&id=100000289819089&__tn__=K-R/
  20. Сафонов Димитрий, диакон, Размышления по поводу критики В. В. Буреги в адрес фильма «Гибель империи. Византийский урок» Архівовано 25 вересень 2013 у Wayback Machine., 2008 // Портал «Богослов.Ru» (рос.)
  21. Священник Пётр Воскресенский (РПЦ), Партия автокефалистов в УПЦ МП после Ющенко Архівовано 10 травень 2012 у Wayback Machine., 2010 // Фонд Стратегической Культуры. (рос.)
  22. Що нового у наших московських братiв. Куди владика Антоній Паканич завів Київські духовні школи?
  23. Чорноморець Юрій, Про автокефалистов в УПЦ МП, которых нет. И про фантазеров, лгущих ежедневно // Релігійно-інформаційна служба України. (рос.)

ПосиланняРедагувати