Бунге (місто)
Бу́нге, також Бу́нґе (у 1924—1965 роках — селище шахти Юнком, у 1965—2016 роках — Юнокомунарівськ) — місто Єнакієвської міської громади Горлівського району Донецької області, Україна. Розташоване над річкою Булавинка. 2014 року селище налічувало 13945 мешканців. Входить до складу Горлівсько-Єнакієвської агломерації.
| Бунге/Бу́нґе | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область |  Донецька область
| ||||||||
| Район | Горлівський район | ||||||||
| Тер. громада | Єнакієвська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1908 | ||||||||
| Статус міста | з 1965 року | ||||||||
| Населення | ▼ 13 495 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| Площа | 5,4 км² | ||||||||
| Густота населення | 2546,1 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 86493-86497 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6252 | ||||||||
| Координати | 48°13′41″ пн. ш. 38°16′28″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 213 м | ||||||||
| Водойма | р. Булавинка | ||||||||
| Назва мешканців | бу́нгівець бу́нгівка бу́нгівці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Єнакієве | ||||||||
| До станції | 5 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 43,7 км | ||||||||
| - залізницею | 64 км | ||||||||
| - автошляхами | 53,4 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 793 км | ||||||||
| - автошляхами | 730 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 86495, Донецька обл., Єнакієвська міськрада, м. Бунге, вул. Ілліча, 2 | ||||||||
| Міський голова | Роленко Олександр Вікторович | ||||||||
|
| |||||||||
Географія
ред.Місто Бунге знаходиться поблизу залізничної станції Єнакієве на річці Булавинка (притока Кринки, басейн Міуса). Поверхня хвиляста, розчленована ярами і балками. Перевищення висот до 200 м.[3]
Історія
ред.Засноване в 1908 році, коли російсько-бельгійське металургійне товариство заклало шахту «Бунге» для постачання вугіллям Петровського металургійного заводу. В 1924 році шахті дали назву «Юнком» («Юний комунар»). Так само стало називатися й шахтарське селище. З 1965 року отримав статус міста. У 1979 році в місті проведений підземний ядерний вибух (Об'єкт «Кліваж») у рамках атомно-вибухового експерименту.
Протягом російсько-української війни 21 вересня 2014 року українські війська змушено відійшли з міста.[4]
12 травня 2016 року ВР України постановила повернути місту історичну назву Бунге[5][6]. Постанова набрала чинності 22 травня 2016 року.
Населення
ред.Національний склад
ред.Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[7]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| росіяни | 54.99% |
| українці | 41.59% |
| білоруси | 1.21% |
| татари | 0.31% |
| азербайджанці | 0.29% |
| молдовани | 0.20% |
| вірмени | 0.19% |
| сакартвельці | 0.12% |
| греки | 0.10% |
| інші/не вказали | 1.00% |
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 15769 | 88.45% |
| українська | 1933 | 10.84% |
| білоруська | 24 | 0.13% |
| румунська | 4 | 0.02% |
| інші/не вказали | 98 | 0.56% |
| Усього | 17828 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення міста становило 17828 осіб, із них 10,84 % зазначили рідною мову українську, 88,45 % — російську, 0,13 % — білоруську, 0,04 % — вірменську, 0,02 % — румунську та польську, 0,01 % — болгарську, німецьку та угорську мови[9].
Відомі люди
ред.- Шевченко Іван Петрович — шахтар, Герой України.
Цікаві факти
ред.На шахті «Юнком» (ВО «Орджонікідзевугілля») у м. Бунге (у 1979 році — Юнокомунарівськ), на глибині 903 м 16 вересня 1979 р. о 9 годині (GMT) було здійснено підземний ядерний вибух потужністю 0,2—0,3 Кт тротилового еквівалента (Об'єкт «Кліваж»)[10][11]. Мета вибуху — зниження напруги в гірничому масиві, що мало підвищити безпеку відпрацювання вугільних пластів. Відстеження радіоактивного фону в області вибуху триває до сьогодні.
За десятиріччя 1979—1989 рр. чисельність населення Бунге зменшилася з 22,5 тис. до 20,7 тис. осіб.
Примітки
ред.
- ↑ Юнокомунарівськ // Географічна енциклопедія України — 1993. — С. 456.
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Юнокомунарівськ. Географічна енциклопедія України. 1993. с. 456.
- ↑ Кабмін назвав міста Донбасу, підконтрольні сепаратистам. Korrespondent.net. Процитовано 5 жовтня 2023.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 30 березня 2017.
- ↑ Рада перейменувала населені пункти на окупованому Донбасі: Торез - на Чистякове, Краснодон - на Сорокине (укр.). Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 30 березня 2017.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 березня 2014.
- ↑ Database of nuclear tests, USSR: part 3, 1979—1990. Архів оригіналу за 8 грудня 2006. Процитовано 3 липня 2012.
- ↑ Испытания ядерного оружия и ядерные взрывы в мирных целях СССР. 1949—1990 гг. [Архівовано 30 вересня 2010 у Wayback Machine.] РФЯЦ-ВНИИЭФ. 1996 ISBN 5-85169-062-01
Посилання
ред.- История городов и сел Украины (рос.). Архів оригіналу за 16 червня 2012.
- Енакиево как на ладони (рос.). [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Пірко, Василь (1998). Заселення Степової України в XVI—XVIII ст (PDF). Донецьк: Укр. центр. с. 124. Архів оригіналу (PDF) за 14 February 2017.
- Лаврів, Петро (1995). Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Тараса Шевченка Український культурологічний Центр. Архів оригіналу за 20 December 2016.
- Пірко, Василь (2003). Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) (PDF). Донецьк: Східний видавничий дім: Український культурологічний центр. с. 180. Архів (PDF) оригіналу за 20 December 2016.
- Lavriv, Petro I. (1992). Istorija pivdenno-schidnoï Ukraïny. L'viv: Slovo. ISBN 978-5-8326-0011-6.
|
Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |