Відкрити головне меню

РозташуванняРедагувати

Розташоване в долині річки Солінка серед гірських пасм Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною і Україною. Село розташоване за 6 км на північний схід від с. Тісни, за 26 км на півні від м. Лісько.

ІсторіяРедагувати

Ймовірно, території були населені русинами ще за часів Київської Русі.

З 1772 р. до 1918 року в складі Австро-Угорщини.

На початку XX ст. в регіоні переважно жило українське населення. З листопада 1918 по січень 1919 тут існувала Команчанська Республіка.

В період 1945 - 1946 рр. в цьому районі тривала боротьба між підрозділами УПА та польськими й радянським військами. Українське населення було насильно переселене на територію СРСР в 1946 році. Родини, яким вдалось уникнути переселення, 1947 року під час Операції Вісла були вивезені на територію північної і західної Польщі. Після виселення етнічного населення, територія села була практично безлюдна.

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

ЦеркваРедагувати

В часи І Речі Посполитої в селі була своя греко-католицька парафіяльна церква. Останнім парохом був о. Григорій Чанський (Grzegorz Trzcianski). Він служив з 1778 р. і помер 1-го червня 1819 р. у віці 67 років. Після його смерті місцева церква була переведена до парафії в с. Лопіньці. На місці старої церкви в 1852 р. була побудована нова дерев'яна — Святих Петра і Павла, філіальна (парафія с. Лопінька з філіями в с. Бук, с. Тисківа Балигородського, а з 1924 року — Тіснянського деканату Перемиської єпархії). Була оновлена в 1870 р. Всередині зроблений позолочений іконостас в ХХ ст. Святиню було розграбовано на будівельні матеріали і знищено до 1947 р. Залишивсь лише фундамент і залізний надкупольний хрест. Дзвіниця була у формі будівлі 8 х 3,7 м, яка стояла на північному краю цвинтаря. Ймовірно, до дзвіниці була прибудована відспівальня. Остання дзвіниця була збудована в 1906 р. В 1915 р. на ній висіли три дзвони, один з них 1875 р. виплаву, вагою 500 кг з Перемишля з наступним текстом: "Пры пароху Василию Подолинским за войтаства Олька Манивского и провизорства Семка Фецыча старунком громади Манивский Року Божого 1875"; дзвін 1700 р., вагою 23 кг з написом: "Во имя Отца и Сына и Святого Духа Р.Б. 1700"; здвін 1679 р. вагою 16 кг з написом: "In dulcis memoria 1679". Дзвони висіли до часу переселення. Перед війною, парох о. Михал Куций за допомогою найбільшого дзвона, який називався Павел-Петро, розігнав грозові хмари, чим позбавив село від граду. Під час окупації 2 дзвони (найменших) забрали німці при відступі, а один був закопаний мешканцями на цвинтарі. Дзвіниця знищена після виселення мешканців. Від неї залишивсь лише фундамент. На цвинтарі збереглися всього два надгробки.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][2]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 27 3 23 1
Жінки 14 1 10 3
Разом 41 4 33 4

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бук (Ліський повіт)

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

ДжерелаРедагувати