Відкрити головне меню

Брянка

місто в Луганській області (Україна)

Бря́нка — місто обласного підпорядкування у Луганській області, загальною площею 6354 га, чисельність населення — 46 тис. осіб.

Брянка
Coat of Arms of Bryanka.gif Flag of Bryanka.png
Герб Брянки Прапор Брянки
Maryin cliff in Brianka, Ukraine.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Брянківська міська рада
Код КОАТУУ 4410500000
Засноване 1696
Статус міста з 1962 року
Населення 46 040 (01.01.2017)[1]
 - повне 46 040 (01.01.2017)[1]
Агломерація Алчевсько-Кадіївська
Площа 63,5 км²
Густота населення 725 осіб/км²
Поштові індекси 94100—94190
Телефонний код +380-6443
Координати 48°29′05″ пн. ш. 38°40′40″ сх. д. / 48.48472° пн. ш. 38.67778° сх. д. / 48.48472; 38.67778Координати: 48°29′05″ пн. ш. 38°40′40″ сх. д. / 48.48472° пн. ш. 38.67778° сх. д. / 48.48472; 38.67778
Водойма Лозова
Відстань
Найближча залізнична станція Авдакове
До обл./респ. центру
 - фізична 46 км
 - залізницею 60 км
 - автошляхами 55 км
До Києва
 - фізична 628 км
Міська влада
Адреса 94100, Луганська обл., м. Брянка, пл. Леніна, 9, 5-11-77
Веб-сторінка Офіційний сайт Брянківської міської ради

CMNS: Брянка на Вікісховищі

Карта
Брянка. Карта розташування: Україна
Брянка
Брянка
Брянка. Карта розташування: Луганська область
Брянка
Брянка

ГеографіяРедагувати

Місто Брянка розташоване у південно-східній частині Донецького кряжа, на відстані 59 км від обласного центра — міста Луганська. Територією міста протікає річка Лозова (права притока Лугані, басейн Сіверського Дінця). На північно-західній околиці бере початок річка Комишуваха.

Сусідні населені пункти: міста Кадіївка (примикає) на півночі, Алмазна на північному заході, селища Новий, Глибокий, Ганнівка, Ломуватка на заході, Южна Ломуватка, Старе, село Оленівка на південному заході, міста Зоринськ, Кипуче на півдні, Алчевськ на південно сході, села Кам'янка, Петрівка на сході, селища Криничанське, Яснодольськ на північному сході.

ПриродаРедагувати

У місті Брянка в районі балки Стара Замківка заповідний скельний масив — унікальне природне утворення, назване в народі «Мар'їна скеля». Це перша за останні 25 років у регіоні геологічна пам'ятка природи. Проект організації пам'ятки природи був розроблений з ініціативи екологічної організації «Печеніги» і Брянківської міської ради. Потреба створення заповідника зумовлена неорганізованим видобутком дикого каменю-пісковику.

ІсторіяРедагувати

У XVII сторіччі на місці селища існувало два зимівники Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового, відомих як «Кам'яний Яр» та «Гриценків Протік», що були засновані у 1696 році.

Відставні запорожці, що мали тут зимівники, з успіхом займалися тваринництвом і хліборобством, та постачали свою продукцію до Бахмутської фортеці.

У 1730 році князь С. М. Терентьєв придбав хутори Кам'яний Яр і Гриценкова Протока, завіз сюди своїх кріпаків, побудував хати і заснував село Лозова за назвою р. Лозової.

1763 року з'явилося село Краснополівське за іменем поміщика Краснопола, який тут оселився.

1776 року серб секунд-майор Павло Міокович отримав три тисячі десятин родючої землі поблизу р. Лозової і заснував велике село, назвавши його за своїм іменем Павлівкою. Сусідні села Лозова, Павлівка та Петрівка (яка належала Ганні Міокович) утворили 1787 року велике село Лозова-Павлівка. Родюча рілля та пасовища сприяли вирощуванню зерна, розвитку сільських промислів — винокурного, маслоробного, народних ремесел — бондарного, ковальського, швацтва, ткацтва, торгівлі. У Лозовій-Павлівці проходили багатолюдні ярмарки, базари. Діяли кілька майстерень та промислових артілей, що й визначило створення Лозовопавлівської волості, для цього в Лозовій-Павлівці були побудовані адміністративні будівлі волосного центру.

Брянка історично й економічно склалася як шахтарське місто. Його соціально-економічний стан обумовлений переважно цим фактором — орієнтацією промисловості міста на вугільну галузь. Перші вугільні копанки Брянківського рудника а також кілька коксових фабрик почали видобуток вугілля 1851 року, — це сприяло розвитку робітничих селищ. У Брянці до 1995 року було 12 вугільних шахт, а до 2006 року залишилося 3 шахти. 1913 року населення становило 19 тис. осіб, а 2006 року — коло 40 тис. осіб.

На початку XX століття були засновані Брянківський рудник і товариство банківських камінновугільних шахт та рудників. Утворилося велике місто Кадіївка (Стаханів), куди увійшли Кіровськ, Брянка та інші.

З 1963 року Брянка — місто обласного підпорядкування.

У часі російсько-української війни перебуває під окупацією проросійських бандформувань. 22 жовтня 2014-го містяни провели мітинг, вимагаючи у бойовиків виплатити пенсії (не виплачуються станом на жовтень 4 місяці), відповіддю були автоматні черги над головами[2].

2 лютого 2015 року, після прицільного обстрілу українськими військами, терористи полишили низку позицій поблизу Брянки[3]. 4 лютого під Брянкою українською артилерією прицільно обстріляні позиції з бойовою технікою резервного підрозділу Збройних сил Росії, спостерігалися численні детонаційні вибухи[4]. 56 лютого 2015 року українські військовики поблизу Брянки підірвали 7 складів з набоями терористичних формувань[5].

Див. також: Залізнична гілка Сентянівка - Авдакове

ЕкономікаРедагувати

Пріоритетним напрямом розвитку міста протягом його існування була вугільна промисловість. Державна підтримка вугільної промисловості значно скоротилася, що призвело до закриття 6 шахт у місті.

ТранспортРедагувати

Через місто проходить автомагістраль Луганськ — Сєвєродонецьк. У місті розвинута мережа залізниць: на території міста знаходиться тупикова станція Авдакове — відгалуження ліній Лиман — Родакове, а також станція Ломуватка Донецької залізниці.

Впродовж 19801990-х років в місті діяла дитяча залізниця.

НаселенняРедагувати

Населення міста станом на 2017 рік становило 46 тис. осіб.

В останній третині XX століття чисельність населення Брянки постійно зменшувалася — з 77,6 тис. осіб у 1959 р. до 64,8 тис. осіб у 1989 р. і 64 тис. осіб у 1991 р.

Чисельність населення
Роки тис., осіб
1959 77,6
1989 64,8
1991 64,0
Етнічний склад населення міста станом на 2001 рік[6]
Національність Частка, %
українці 54,9
росіяни 42,7
білоруси 0,8
інші 1,6

ОсвітаРедагувати

Брянківський коледж, 2 професійно-технічних училища, 16 шкіл[7], 1 дитячо-юнацька спортивна школа.

 
Костянтин Морозов (праворуч) приймає донецьких науковців у своєму офісі у Брюсселі

ОсобистостіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.