Бруно Штреккенбах
Бруно Генріх Гуго Штреккенбах (нім. Bruno Heinrich Hugo Streckenbach; латис. Bruno Heinrihs Štrekenbahs; *7 лютого 1902, Гамбург — †28 жовтня 1977, Гамбург) — один із керівників СС; группенфюрер СС, генерал-лейтенант військ СС і поліції (1941). Командир 19-ї Латвійської добровольчої дивізії СС.
| Бруно Штреккенбах | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Bruno Streckenbach | ||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||
| Народження |
7 лютого 1902 Гамбург | |||||||||||||||||||
| Смерть |
28 жовтня 1977 (75 років) Гамбург | |||||||||||||||||||
| Країна |
 Німеччина | |||||||||||||||||||
| Приналежність |
.svg){kind=small} Третій рейх СС | |||||||||||||||||||
| Освіта | Йоганнеумd | |||||||||||||||||||
| Роки служби | 1919—1945 | |||||||||||||||||||
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[1][2] | |||||||||||||||||||
| Член | СА і СС[1] | |||||||||||||||||||
| Звання | группенфюрер СС | |||||||||||||||||||
| Командування |
8-а кавалерійська дивізія СС «Флоріан Гайер» 19-та гренадерська дивізія СС (2-га латвійська) | |||||||||||||||||||
| Війни / битви | Друга світова війна | |||||||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||||||
 Бруно Штреккенбах у Вікісховищі | ||||||||||||||||||||
В'язень сталінських концтаборів.
Біографія ред.
Уродженець міста Гамбурга. З сім'ї чиновника митниці. 1919 закінчив реальну гімназію і добровільно вступив рядовим до 6-го піхотного полку рейхсверу, звідки в листопаді був відрахований, за відсутністю можливості отримати офіцерське звання.
1920—1923 — член організації «Союз Вервольф». Член НСРПН (з березня 1931). Восени 1932 вступив до 28-го штандарту СС (Гамбург).
1933—1936 — начальник гамбурзької таємної поліції.
1936—1939 — інспектор поліції безпеки Х військового округу (Гамбург).
У серпні 1939 відряджений до Відня, до штабу угруповання «Зюд», для створення і керівництва поліцією, яку готували до дій в умовах війни проти Польщі. Під час походу на Польщу очолював айнзатцгруп I, надану 14-й армії.
Участь у Другій світовій війні ред.
У вересні 1939 — начальник поліції безпеки при армійському угрупованні «Зюд» (Краків, із середини жовтня 1939 — столиця Генерал-губернаторства). З жовтня 1939 — уповноважений поліції безпеки при Верховному командуванні СС і поліції Генерал-Губернаторства (очолював обергрупенфюрер СС Фрідріх Крюгер).
З травня 1940 по грудень 1942 — начальник 1-го Управління (Управління кадрів) Головного управління імперської безпеки.
З грудня 1942 по лютий 1943 — командир дивізіону протитанкової артилерії 8-ї кавалерійської дивізії СС (група армій «Центр»; у травні-червні 1943 брав участь у боротьбі з диверсійними загонами НКВД СРСР (проти банд Ковпака) на території України — у трикутнику між Прип'яттю і Дніпром).
З середини серпня 1943 — командир 1-го (16-го) кавалерійського полку 8-ї кавалерійської дивізії СС; потім, з середини вересня 1943 по січень 1944 — командир тієї ж дивізії.
Латвійський період ред.
З 13 квітня 1944 по 9 травня 1945 — командир 19-ї Латвійської добровольчої дивізії СС.
Поневіряння у комуністичних в'язницях ред.
Заарештований сталінськими спецслужбами 28 грудня 1946 (з 9 травня 1945 — військовополонений сталінських військ).
Вироком Військового трибуналу Московського округу ЗС СРСР від 18 лютого 1952 за «злочини», передбачені ст. 2 параграф 1 п. «а», «в», «з» Закону № 10 Контрольної ради в Німеччини і ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 в відповідно до ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СССР від 26 травня 1947 «Про скасування страти», засуджений до позбавлення у концтаборів терміном на 25 років.
28 вересня 1955 Бруно Штреккенбах достроково звільнений із концтаборів СРСР 10 жовтня 1955 р. і переданий уряду НДР у місті Херліхаузен. Проживаючи на території комуністичної Німеччини, постійно звинувачувався у якихось злочинах, але навіть комуністичні суди саботували ці судилища і не виносили вироків на підставі його недієздатності.
Звання[3] ред.
Загальні СС/поліція ред.
- Штурмфюрер СС (24 грудня 1932)
- Гауптштурмфюрер СС (12 червня 1933)
- Штурмбаннфюрер СС (2 вересня 1933)
- Оберштурмбаннфюрер СС (9 листопада 1933)
- Штандартенфюрер СС (20 квітня 1934)
- Оберфюрер СС (13 вересня 1936)
- Бригадефюрер СС (20 квітня 1939)
- Генерал-майор поліції (1 січня 1941)
- Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (9 листопада 1941)
Війська СС ред.
- Унтерштурмфюрер резерву СС (18 січня 1943)
- Оберштурмфюрер резерву СС (1 березня 1943)
- Гауптштурмфюрер резерву СС (10 березня 1943)
- Штурмбаннфюрер резерву СС (11 березня 1943)
- Оберштурмбаннфюрер резерву СС (1 липня 1943)
- Штандартенфюрер резерву СС (28 серпня 1943)
- Оберфюрер резерву СС (30 січня 1944)
- Бригадефюрер резерву СС і генерал-майор резерву військ СС (1 липня 1944)
- Группенфюрер резерву СС і генерал-лейтенант резерву військ СС (9 листопада 1944)
Нагороди ред.
- Відзнака чемпіона Німецького товариства веслування (1924)
- Йольський свічник (16 грудня 1935)
- Спортивний знак СА в бронзі
- Почесна шпага рейхсфюрера СС
- Кільце «Мертва голова»
- Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест (24 серпня 1938)
- Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1939)
- Залізний хрест 2-го класу (10 жовтня 1940)
- Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (30 січня 1942) — отримав 2 нагороди одночасно.
- Залізний хрест 1-го класу (15 липня 1943)
- Відзнака для східних народів 1-го класу в сріблі (6 вересня 1943)[3]
- Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках» (25 вересня 1943)
- Нагрудний знак ближнього бою в бронзі (30 жовтня 1943)
- Німецький хрест в золоті (15 грудня 1943)
- Тричі відзначений у Вермахтберіхт (9 серпня, 30 вересня і 27 грудня 1944)
- Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям
- Хрест (27 серпня 1944)
- Дубове листя (№701; 16 січня 1945) — нагороджений Адольфом Гітлером.
- Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років)
- Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років)
- Нарукавна стрічка «Курляндія» (1945)
Примітки ред.
- ↑ а б Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
- ↑ Braunbuch: Kriegs- und Naziverbrecher in der Bundesrepublik: Staat, Wirtschaft, Armee, Verwaltung, Justiz, Wissenschaft — 1968.
- ↑ а б Streckenbach, Bruno - TracesOfWar.nl. www.tracesofwar.nl (неп.). Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
Посилання ред.
- Literatur von und über Bruno Streckenbach im Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
Джерела ред.
- Blood, Phillip W. (2006). Hitler's Bandit Hunters: The SS and the Nazi Occupation of Europe. Potomac Books. ISBN 978-1597970211.
- Patzwall, Klaus D.; Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II [The German Cross 1941—1945 History and Recipients Volume 2] (in German). Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 978-3-931533-45-8.
- Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives [The Knight's Cross Bearers 1939—1945 The Holders of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939 by Army, Air Force, Navy, Waffen-SS, Volkssturm and Allied Forces with Germany According to the Documents of the Federal Archives] (in German). Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
- Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 2: L–Z [The Oak Leaves Bearers 1939—1945 Volume 2: L–Z] (in German). Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 978-3-7648-2300-9.
- Die Wehrmachtberichte 1939—1945 Band 3, 1. Januar 1944 bis 9. Mai 1945 [The Wehrmacht Reports 1939—1945 Volume 3, 1 January 1944 to 9 May 1945] (in German). München, Germany: Deutscher Taschenbuch Verlag GmbH & Co. KG. 1985. ISBN 978-3-423-05944-2.