Відкрити головне меню

Бриків (Шумський район)

село в Україні, в Шумському районі Тернопільської області.

Бри́ків — село Шумського району Тернопільської області. Розташоване на річці Кума, на сході району. Входить до складу Шумської ОТГ.

село Бриків
Церква святого Георгія Побідоносця
Церква святого Георгія Побідоносця
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Шумський район
Код КОАТУУ 6125880901
Основні дані
Засноване 1566
Населення 955
Територія 4.208 км²
Поштовий індекс 47140
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°06′02″ пн. ш. 26°08′48″ сх. д. / 50.10056° пн. ш. 26.14667° сх. д. / 50.10056; 26.14667Координати: 50°06′02″ пн. ш. 26°08′48″ сх. д. / 50.10056° пн. ш. 26.14667° сх. д. / 50.10056; 26.14667
Водойми Кума
Відстань до
районного центру
3 км
Найближча залізнична станція Лепесівка
Відстань до
залізничної станції
23 км
Місцева влада
Адреса ради 47140, с.Бриків
Карта
Бриків. Карта розташування: Україна
Бриків
Бриків
Бриків. Карта розташування: Тернопільська область
Бриків
Бриків

Населення — 955 осіб (2016).

На території села розміщена природно-заповідна зона «Бобрів Гай».

Зміст

ІсторіяРедагувати

Виявлено археологічні пам'ятки двох стоянок пізнього палеоліту, поселення трипільської культури, бронзові наконечники стріл скіфського періоду, скарб римських монет ІІ ст., 2 городища та курганний могильник часів Київської Русі.

За переказами, село мало назву Валево, і розташовувалось в 4-5 км на схід від теперішнього місця. Підставою для такого твердження є назва урочищ, які збереглися досі: "Довгий город", "Малий город", "Брід", "Стависько". Також, на це вказують розповіді старожилів про знахідки предметів домашнього вжитку та побуту в урочищах "Малий" та "Довгий город".

Перша писемна згадка — 1566 року під назвою Бриківці, коли князь Збаражський, Кременецький староста, не хотів допустити до володіння селом Бриківці князя Юрія Воронецького. Це був документ незаконного захоплення села в Кременецькому повіті.ьУ більш пізніх документах село іменується Бриків, а не Бриківці.

У 1570 році село було у власності Андрієвої-Дибовської. Пізніше в 1583 році Бриків перейшов у власність Каспора Колодзінського. Оскільки село знаходилось на захід від сучасного розташування, ближче до Шумська, існувала велика незручність. Селяни-кріпаки змушені були проходити та проїжджати через садибу поміщика Менжинського. Тому, за його наказом, село перенесли на теперішнє місце. Після польського повстання 1863-1864 років село було забране у державну власність, а потім подароване у власність графу Блудову разом з 1463 десятинами землі. Такий щедрий подарунок був зроблений графу в подяку за виховання та догляд царських дітей.

Бриківська церква була побудована зусиллями прихожан у 1800 році. Споруда церкви — дерев'яна, на кам’яному фундаменті, така ж і дзвіниця На прохання графині Блудової у 1879 році Хрисанф Сакович приймає священство і стає священиком Св. Георгіївської церкви у Брикові. Після шести років священства отця Христофора Святий Синод нагородив золотим наперсним хрестом. Багаторічна слава про подвижника-священика сприяла виникненню думки у єпархіального начальства запропонувати прийняти монашество у Почаївській лаврі, на що він дав згоду. У 1886 році Хрисанф Сакович залишає Бриків. У Почаївській лаврі він був пострижений у монахи під іменем Христофор.

У 1889 році по плану архітектора Павла Базилевського церкву розширили добудовою з північної і південної сторін.

Перша згадка про навчальний заклад у с. Бриків, який називався «Бриківське народне училище», відноситься до 1873 року. Про це відомо з книги «Крестная песнь», яку написав Хрисанф Сакович. Із архівів Кременецького краєзнавчого музею відомо, що відкриття в с. Бриків церковнопарафіяльної школи відбулося 17 жовтня 1899 року. У 1897 році село нараховувало 114 дворів. Населення становило 870 жителів, в тому числі 405 чоловіків і 465 жінок.

Пізніше землі і село у Блудових викупили пани Савицькі, які на той час жили в Петербурзі. Маєток став літньою дачею.

Згідно з переписом населення в 1911 році панам Савицьким належало 1413 десятин землі. У сім’ї поміщиків було шестеро дітей, після одруження дочки Олени з поляком Дембицьким, який працював прокурором у м. Луцьку, батьки в посаг віддали бриківський маєток.

У 1917 році жителі села разом з жителями Шумська забрали сільгосп-інвентар у поміщиків, а в 1919 році разом з жителями Рохманова захопили млин. У 1919 році у Брикові було проголошено Радянську владу.

Під час Громадянської війни село належало Дембицьким і було під владою Польщі. У цей період у селі ходили польські гроші, викладалась у церковно-приходській школі польська мова і Закон Божий, а жителі Брикова служили в польській армії. Загальна чисельність населення на 1920 рік – 1008 осіб, в т.ч. 430 чоловіків і 578 жінок.

За селом проходив кордон Польщі з Радянським Союзом, тут стояла польська застава (постерунок).

У вересні 1939 року відбулося об’єднання Західних та Східних земель України. Тоді ж було повторно встановлено Радянську владу та створено селянський комітет. Його очолив учасник Громадянської війни Столяр Дмитро Оксентович. Землі поміщиків та церковні землі були конфісковані. Також було забрано інвентар та худобу у заможних селян (так званих куркулів). Почалися перші спроби організації колгоспу. Щодо пані Дембицької нависла загроза арешту й вивезення в Сибір, тому вона зібрала деякі речі, таємно вночі за допомоги одного з жителів села Брикова покинула маєток.

Врешті в 1940 році з великими труднощами був створений колгосп. Першим головою колгоспу став Йосип Бойко, а пізніше на посаді його змінив Столяр Дмитро, який був головою до моменту захоплення села німецькими військами.  

Сторожили розповідали, що спочатку через село кілька днів йшли червоноармійці, які відступали. В перших числах липня 1941 року без жодного пострілу у село увійшли німецькі війська. Відразу був поставлений староста та розклеєні накази нової влади, почалася вивозка молоді до Німеччини на примусові роботи.

Разом з німцями в село повернулася Олена Дембицька, яка поселилася в своєму маєтку. Покинула село пані Дембицька майже перед відступом німецьких військ з села. У пані часто гостювали німецькі офіцери, серед яких був її брат, який ніби-то служив перекладачем гауляйтера Еріха Коха в Рівному.

У лютому 1944 році село Бриків було звільнене від німецько-фашистських окупантів. З 162 молодиків, що пішли на фронт, 53 не повернулися з війни, частина стали інвалідами. 95 жителів нагороджені орденами та медалями. В пам'ять про загиблих у Другій Світовій війні в 1967 році було встановлено пам'ятник в центрі села.

За період 1946–1958 роки в селі було збудовано клуб, дитячий садок, будинок сільради та медпункту, електростанцію.

У кінці 1950-х років село під’єднали до загальної електричної енергосистеми. У 1960 році було встановлено пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку біля сільського клубу.

1 вересня 1984 року відбулося урочисте відкриття Бриківської восьмирічної школи. У перший навчальний рік у школі було 116 учнів і 13 учителів. Через 5 років, в зв’язку з тим, що не вистачало навчальних приміщень, школа була добудована.

У 1961 році під час меліорації земель колгоспу "Вільне життя" неподалік села було знайдено дві гармати шведського виробництва (періоду Карла ХІІ). Одна з цих гармат була передана в краєзнавчий музей м. Кременець, а друга довгий час знаходилась на території колгоспу.

Неподалік від місця, де знаходився панський будинок, росте велике могутнє дерево, яке в селі називають «Безсоромниця» - голе дерево (на його стовбурі та гіллі не має кори). Насправді це дерево - Платан лондонський. Три деревця були привезені панам Блудовим в подарунок з Лондона, але на даний час росте лише одне дерево.

РелігіяРедагувати

Є церква святого Георгія Побідоносця (1800; дерев'яна), капличка (реконструйована 2003). 21 січня 2019 року парафія Святого Великомученика Георгія Побідоносця УПЦ МП перейшла до єдиної Помісної Церкви[1].

Пам'яткиРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

 
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Споруджено пам'ятники: Т. Шевченку (1960),

  • полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
  • першому голові колгоспу І. Бойку (1987).

Соціальна сфераРедагувати

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, кафе-бар, торгівельний заклад.

Відомі людиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. На Тернопіллі ще три парафії перейшли до об'єднаної Української Православної Церкви
  2. Бігус М., Уніят В., Мельничук Б. Бриків… С. 185
  3. Галькевич Г. Сакович Xристофор / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 223. — ISBN 978-966-528-279-2.

ЛітератураРедагувати