Відкрити головне меню

Мико́ла Олекса́ндрович Боя́рський (10 грудня 1922, Колпіно — 7 жовтня 1988, Ленінград) — радянський кіно- і театральний актор, виконавець гострохарактерних ролей.

Микола Олександрович Боярський
рос. Николай Александрович Боярский
Зображення
Ім'я при народженні рос. Николай Александрович Боярский
Народився 10 грудня 1922(1922-12-10)
Коплино, Ленінградська область
Помер 7 жовтня 1988(1988-10-07) (65 років)
Ленінград
Поховання Комаровське селищне кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність актор театру і кіно
Alma mater Ленінградський театральний інститут імені О.М. Островского[d] (1948)
Роки діяльності з з 1936
У шлюбі з Лідія Штикан[d]
Батьки Боярський Олександр Іванович
Брати / сестри Сергій Боярський[d]
IMDb nm0101616
Нагороди та премії
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден Слави 2 ступеня Орден Слави 3 ступеня медаль «За відвагу» медаль «За бойові заслуги» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР

Зміст

БіографіяРедагувати

Син протоієрея, «червоного батюшки» О.І.Боярського, брат актора Сергія Боярського, дядько Михайла Боярського. Учасник німецько-радянської війни. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 2-го і 3-го ступенів, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга».

У 1948 р. закінчив Ленінградський театральний інститут (педагоги Н. Є. Серебряков і В. В. Меркур'єв). З 1948 по 1982 рр.. — Артист Ленінградського Театру ім. В. Ф. Коміссаржевської. Один театральний сезон 1964-65 рр.. працював у Ленінградському театрі імені Ленсовета.

Актор яскравого ексцентричного, характерного обдарування, гострої сценічної форми й тонкого психологізму, Боярський однаково легко існував як у класичній комедії: Жевакин («Весіллі» М. В. Гоголя, режисер Р. С. Агамирзян, 1980 р., театр ім. В. Ф. Коміссаржевської), Межуєв («Мертві душі» М. В. Гоголя, режисер А. А. Бєлінський, 1969 р., телеспектакль Ленінградського телебачення), так і в психологічній драмі: Дмитро Миколайович («Тема з варіаціями» С.Альошина, режисер В.Суслов, 1980 р.) Здатність довести характерну рису персонажа до гротеску проявилася в блискучій ролі Короля у виставі В.Кожіча «Дон Сезар де Базан», 1949 р. Серед серйозних удач артиста був легкий, рухливий Антуан Мартіні у виставі «Чао!» М. А. Соважона і епізодческая роль Богдана Гака у виставі Рубена Агамирзян «Цар Федір Іоаннович» (1976 р.).

ФільмографіяРедагувати

НагородиРедагувати

ЛітератураРедагувати

Боярська Є. М. Театральна династія Боярських. — СПб.: Олма медіа груп, 2007. — 320 с. — ISBN 537300409X

ПосиланняРедагувати