Відкрити головне меню

Ві́ктор Миха́йлович Бочко́в (рос. Виктор Михайлович Бочков; 29 жовтня (11 листопада) 1900, Казимирівська Слобідка[d] — 2 серпня 1981(1981-08-02), Москва, СРСР) — генеральний прокурор Союзу РСР (від 7 серпня 1940 року до 19 листопада 1943 року; 1946 року назву цієї посади змінено на «Генеральний прокурор СРСР»). Командувач конвойних військ Міністерства внутрішніх справ СРСР (1944—1959). Генерал-лейтенант (1944). Батько генерал-полковника авіації Бориса Бочкова.

Бочков Віктор Михайлович
рос. Виктор Михайлович Бочков
Bochkov Viktor Mikhailovich.jpg
Народився 29 жовтня (11 листопада) 1900
Казимирівська Слобідка[d], Мстиславський повіт[d], Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 2 серпня 1981(1981-08-02) (80 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
СРСР СРСРFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність юриспруденція
Alma mater Московська вища прикордонна школа
Учасник німецько-радянська війна
Посада генеральний прокурор СРСР
Військове звання генерал-лейтенант
Термін 1940—1943
Попередник Панкратьєв Михайло
Наступник Горшенін Костянтин
Партія ВКП(б)
Батько Михайло Бочков
У шлюбі з Марія Павлівна Дегтяренко
Діти син Борис
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Суворова II ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Трудового Червоного ПрапораМедаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Заслужений працівник НКВС— 1942

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 29 жовтня (11 листопада) 1900(19001111) року в селі Казимирівська Слобідка Мстиславського повіту Могильовської губернії в селянській сім'ї. Мав двох братів — Миколу та Василя, а також сестру Олександру.

Віктор закінчив двокласну школу. 1910 року помер батько. 10-річного Віктора віддали на сільськогосподарський двір Успенського монастиря в селі Пустинки Мстиславського повіту (нині Мстиславського району Могильовської області Білорусі). Тут хлопець пробув майже 9 років. За цей час він, зокрема, навчався на педагогічних курсах, а останні два роки (від грудня 1917 року до серпня 1919 року) був комунаром Пустинської комуни.

У серпні 1919 року Віктора Бочкова призвали до лав Червоної армії. Того ж року він вступив до більшовицької партії.

Червоноармієць Бочков почав службу в окремому ескадроні кінної розвідки особливої кавалерійської бригади 15-ї армії, сформованої в Смоленську. У складі бригади він потрапив на Західний фронт, де воював із білополяками. Там же воював і його брат Микола (загинув у громадянську війну). У листопаді — грудні 1921 року Віктор Бочков воював у складі окремого кавалерійського ескадрону 6-ї стрілецької дивізії. Після цього командування Західного фронту направило його на 43-і Полоцькі командні курси Західного військового округу. Через рік, закінчивши їх, Бочков отримав звання червоного командира.

Молодий командир служив у Гомелі, де спочатку командував взводом 3-го кавалерійського дивізіону військ ВЧК. У лютому 1923 року Бочкова направили на охорону державного кордону. Він служив командиром взводу 9-го прикордонного батальйону Західного військовоого округу. У травні того ж року отримав нове призначення — його перевели на службу в Севастополь, у розпорядження командування 88-го севастопольського дивізіону військ ОГПУ. Тут упродовж року він працював інструктором із кавалерійського справи.

У Севастополі Віктор Михайлович зустрів Марію Павлівну Дегтяренко — дочку кадрового робітника, яка незабаром стала його дружиною. 1924 року в них народився син Борис — майбутній генерал-полковник авіації.

У лютому 1924 року командування направило Бочкова на нову важливу ділянку роботи — начальником застави 25-го прикордонного загону, розташованого на Румунському кордоні, в містечку Рибниця (село Карантин) на Дністрі, де він прослужив до жовтня. Потім командир Одеського прикордонного загону відрядив Бочкова на навчання в Московську вищу прикордонну школу, яку він закінчив у вересні 1925 року. Після цього Віктора Михайловича призначили начальником застави 23-го Кам'янець-Подільського прикордонного загону Українського військового округу. Застава розташовувалася в селі Ісаківці Жванецького району (нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької області). Тут Бочков прослужив від жовтня 1925 року до березня 1930 року.

У відставку Бочков пішов у травні 1959 року. Після звільнення в запас Віктор Михайлович ще довго працював на виробництві. У листопаді 1961 року він очолив сектор Всесоюзного проектно-технологічного інституту будівництва дорожнього машинобудування Московського міськраднаргоспу, а з вересня 1963 року обіймав посаду заступника начальника відділу Проектно-конструкторського технологічного інституту машинобудування. Він серпня 1981 року був пенсіонером Міністерства внутрішніх справ СРСР.

1977 року померла дружина Бочкова, Марія Павлівна. У листопаді 1980 року Віктору Михайловичу Бочкову виповнилося 80 років. У зв'язку з цим виконувач обов'язків Генерального прокурора СРСР Олександр Рекунков надіслав ювіляру теплий вітальний лист.

Помер Віктор Михайлович Бочков 2 серпня 1981 року [1]. Його поховали на Новодівочому цвинтарі в Москві.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Некролог надруковано 6 серпня в газеті «Вечерняя Москва».
  2. Петров Н. В., Скоркин К. В. Кто руководил НКВД 1934—1941: Справочник. — Москва, 1999.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати