Відкрити головне меню

Географічне положенняРедагувати

Село знаходиться на відстані 13 кілометрів на захід від центру гміни села Бірчі, 35 кілометри на захід від центру повіту міста Перемишля і 43 кілометри на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]

ІсторіяРедагувати

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею територія в 13401772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського[3].

Село постало в 17 столітті як населений пункт для існуючої тут гути по виробництву скла, котра працювала ще в другій половині 19 століття.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Борівниця відійшла до імперії Габсбургів.

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона, у так званому Закерзонні, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.

1 липня 1926 року з сільської гміни Явірник Руський вилучені присілки Борівниця, Жмулиська і Потік Чорний і з них створено самостійну сільську гміну Борівниця[4].

1 серпня 1934 р. внаслідок адміністративної реформи сільська громада Борівниці втратила право самоврядності та була включена до об’єднаної сільської гміни Жогатин.

На 1.01.1939 в Борівниці з 760 жителів було 30 польськомовних українців-грекокатоликів, 720 поляків і 10 євреїв[5]. Борівниця належала до греко-католицької парафії Явірник-Руський Бірчанського деканату Перемиської єпархії, до парафії також належали Жогатин з Процівкою[6].

До Другої світової війни Борівниця була присілком Явірника-Руського.

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі з 17 вересня 1939 року, Борівниця, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району[7] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[8]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[9].

В березні 1945 року Борівниця, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль з складу Дрогобицької області передано Польщі.[10]

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[11] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[12],[13]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[14], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[15]

Борівниця стала осередком для польської шовіністичної банди під керівництвом Яна Котвіцького «Сліпого», яка задля терору українців і примусу їх до втечі нападала, вбивала і палила регулярно довколишні українські села.[16]

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

НаселенняРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][17]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 53 9 37 7
Жінки 49 7 31 11
Разом 102 16 68 18

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борівниця

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish). 2008-06-01. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2012-10-07. 
  3. Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej : [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. — Lublin : Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
  4. Dz.U. 1926 nr 49 poz. 298 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 6 maja 1926 r. o utworzeniu gminy wiejskiej Borowica w powiecie dobromilskim w województwie lwowskiem. (пол.)
  5. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 17.
  6. Шематизм Перемиськои єпархії. – Перемишль, 1936. – с. 31
  7. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
  8. Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січень 2012. Процитовано 3 грудень 2012. 
  9. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах Червоної армії
  10. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
  11. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютий 2014. Процитовано 31 жовтень 2012. 
  12. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952. Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпень 2011. Процитовано 31 жовтень 2012. 
  13. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудень 2012. Процитовано 31 жовтень 2012. 
  14. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР
  15. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травень 2013. Процитовано 31 жовтень 2012. 
  16. Apokryf Ruski (пол.)
  17. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

Джерела, посилання та літератураРедагувати