Відкрити головне меню

Борщак Ілля Львович

(Перенаправлено з Борщак Ілько)

Борщак Ілля Львович
Borschak I.jpg
Ім'я при народженні Баршак Ілля Львович
Псевдо Ілько Борщак
Народився 19 липня 1892(1892-07-19)
слобода Нагартава (нині смт Березнегувате Миколаївської області)
Помер 11 жовтня 1959(1959-10-11) (67 років)
Париж
Діяльність дипломат
Відомий завдяки історик, публіцист і літературознавець
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет

Борщак Ілля Львович (справжнє прізвище Баршак, підписувався Ілько Борщак; * 19 липня 1892, слобода Нагартав — † 11 жовтня 1959, Париж, Франція) — історик, публіцист і літературознавець.

БіографіяРедагувати

Народився в єврейській слободі Нагартав (нині смт Березнегувате Миколаївської області) в родині шкільного інспектора, як сам зазначав, «у православній вірі». Закінчив Херсонську гімназію.

Навчався у Петербурзькому, Київському та Новоросійському (Одеському) університетах, де основним зацікавленням його було право та класична філологія.

1914 року від Одеського університету поїхав у наукове відрядження до Західної Європи. Під час перебування Борщака у Гаазі почалася Перша світова війна. При спробі повернутися додому його схопили німці й інтернували в Касселі. Завдяки обмінові між Німеччиною та Росією, Борщак, переїхавши через Норвегію, повернувся до Російської імперії. Там його зразу відправили на фронт до Східної Пруссії. Отримавши поранення у битві під Танненберґом, лежав у шпиталі в Каунасі. Після одужання — навчання в артилерійському училищі в Одесі, австрійський та румунський фронти.

У червні 1918 року Борщак перебирається до Києва в період існування Української держави, очолюваної гетьманом Скоропадським, який спирався на підтримку німців. Одружився з німкенею Софією фон дер Лявніц, перекладачкою творів Шевченка французькою мовою. У серпні його заарештували німці і він три місяці відбув у в'язниці. Після падіння Гетьманату переймає з рук німецького генерала великий склад боєприпасів для потреб армії Української Народної Республіки. У січні 1919 року переходить на дипломатичну службу. У складі місії УНР виїжджає до США, пізніше виконує функцію секретаря української делегації на Паризькій мирній конференції 1919–1920 років. У цей час зустрічається з Вінстоном Черчілем.

У Парижі він і залишився на решту життя. Тут зреалізувалося його покликання — наукова праця. Він поринув у архівні та бібліотечні пошуки у різних містах Франції, Лондоні, Відні, Лейдені, Упсалі, Стокгольмі та інших містах Європи. Сферами його наукового зацікавлення були історія України, її культури, дипломатії, суспільно-політичних рухів різних періодів в контексті зв'язків з Європою.

Член Комітету дій, в 1923–1932 роках — співзасновник та член радянофільської Спілки українських громадян у Франції (СУГУФ), керівник гуртка українознавства та видавець тижневика СУГУФ — «Українські вісті» (1926–1929); член Ліги української культурири (1923), організатор Товариства друзів українського кіно (1926–1927), співробітник ВУАН (Київ).

На думку Віктора Савченко, в середині 1920-х років Ілько Борщак був антагоністом Симона Петлюри, проти якого активно виступав на сторінках «Українських вістей». Савченко стверджує, що тижневик видавався за гроші СРСР В листі до М.Шумицького від 15 вересня 1923 року Симон Петлюра,зазначив,що Борщак є приятелем Галіпа,разом з тим підкреслював,що "його історичні праці,оперті на українські дані французьких архівів,показують,що він часу не марнує і цій галузі робить корисне діло".Загалом перу невтомного дослідника належить більш ніж 400 праць,серед найбільш відомих книги про Мазепу,Орлика,"Наполеон і Україна"тощо.

Ілько Борщак у цей період друкував свої праці також і в журналах радянської України, зустрічався в Парижі з її культурними діячами (М. Бойчуком, В. Седляром, А. Тараном, М. Хвильовим та іншими). Сталінський терор перервав ці контакти, переорієнтував переконаного радянофіла до повного несприйняття радянського режиму в Україні.

З 1931 року Борщак робив заходи з метою викладання української мови, українознавства в Сорбонні, що йому не вдалося. Лише 1938 року його задум був реалізований в Національній школі живих східних мов у Парижі (1938–1957), де він отримав постійну роботу як засновник кафедри українознавства. Видав у Франції перший підручник української мови (1946).

Під час Другої світової війни в роки гітлерівської окупації Франції, Борщака ув'язнено за участь у русі Опору (1940–1943). У зловісній в'язниці Santé він провів вісім місяців до звільнення у квітні 1941 року — німці планували зробити його ректором Київського університету, який так і не відкрили під час окупації Києва. Постійно перебував під пильним наглядом гестапо, переховувався. Після арешту в лютому 1943 року (як співробітника преси руху Опору, організатора української антинімецької організації) та наступного звільнення перейшов на нелегальне становище. Після закінчення війни зробив спробу повернутися в Україну, отримав радянське громадянство й паспорт. Та тривожні вісті з України про продовження терору врятували його від цього кроку і він відмовився від громадянства і повернення на Батьківщину.

Від 1949 року — директор Архіву української еміграції у Франції, видавець наукового журналу «Україна» (19431953). Завдяки зусиллям І. Л. Борщака в Парижі в 1947 р. було опубліковано «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Передмову і примітки до нього написав сам Борщак.

Навесні 1958 року Борщака розбив параліч та відняло мову. 11 жовтня 1959 року український історик та дипломат помер. Незадовго до смерті І.Борщак передав свій особистий і науковий архів до Архіву української еміграції,що зберігається при Інституті східних мов і цивілізацій у Сорбонському університеті.Дещо повернулось до наукових установ в Україні. По суті,до кінця життя він був найбільшим вченим-гуманітарієм української діаспори в цій країні.

ТвориРедагувати

Спадщина Борщака налічує близько 400 наукових та публіцистичних праць написаних українською і французькою мовами, серед яких виділяються фундаментальні дослідження таких тем: козаччина XVII століття, Мазепа і мазепинці, епоха Наполеона, суспільно-політичний рух у Східній Україні, історія української дипломатії, культури. І все це у специфічному французько-українському контексті. Серед них:

  • Франція й Україна. Козаки Б. Хмельницького під Дюнкирхеном // Українська трибуна. — № 5. — Варшава, 1922.
  • Ідея Соборної України в Європі в минулому. По невиданих документах і стародавніх працях. — Париж, 1923.
  • Україна і французька дипломатія XVIII ст. // Нова Україна. — № 3. — Прага, 1923.
  • Верлен і Україна // Нова Україна. — № 12. — Прага, 1923.
  • Пилип Орлик. Вивід прав України. З рукопису родинного архіву Дентевілів у Франції // Стара Україна. — Львів, 1924. — № 9–10.
  • Гетьман Пилип Орлик і Франція. — Львів, 1924.
  • Вольтер і Україна. За невиданими документами // Україна. — Київ, 1926. — Кн. 1.
  • Le Paix ukrainienne de Brest-Litovsk (Український мир у Брест-Литовському) // Le Monde Slave. — Paris, 1929. № 4-8.
  • La vie de Mazeppa. — Paris, 1931.
  • Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовика XV.  — Львів, 1932, — Київ, 1996.
  • Мазепа — людина і історичний діяч// ЗНТШ.  — Львів, 1932.  — Т. 152, вип. 1.
  • Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана". — Львів, 1933.
  • L'Ukraine dans la littérature de l'Europe occidentale// Le Monde Slave. — Paris, 1933.  — Т. 3–4.  — 1934.  — Т. 1–2.  — 1935.  — Т. 1.
  • Наполеон і Україна. — Львів, 1937.
  • Карпатська Україна у міжнародній грі. — Львів, 1938.
  • Войнаровський;— сестрінок гетьмана Івана Мазепи, друг Аврори Кеніґсмарк і сибірський в'язень. — Львів, 1939.
  • Hryhor Orlyk, France's Cossack General. — Toronto, 1956.
  • Слідами гетьмана К. Розумовського у Франції.  — Париж, 1957.
  • І.Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана.  — Київ, 1991.
  • Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичне есе.  — Київ, 1991.

Ілько Борщак також досліджував творчість французького поета українського походження В.Гриценка.

ЛітератураРедагувати

  • Довідник з історії України
  • Ададуров В. Народження одного історичного міту: проблема «Наполеон і Україна» у висвітленні Ілька Борщака // Україна Модерна. — К.-Львів, 2005. — № 9. — С. 212—236
  • Білокінь С. Післямова // Борщак І., Мартель Р. І. Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана. — К., 1991
  • Дашкевич Я. Передмова. // Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичне есе. — К., 1991
  • Дашкевич Я. Борщак — історик, що з тіні виходить // Ратуша. — 1992. — 20 жовт.
  • Дашкевич Я. Р. Ілько Борщак і його вклад в історіографію України //Вісник Київського університету. — 1990. — Вип. 32.
  • Юсип Д. «…І час каміння збирати» // Дзвін. — 1994. — № 7.
  • Сарбей В. Хто він — Ілько Борщак // Історичний календар'99. — 1998.
  • Голобородько Я. Ю. Південний ареал. Консорціум літературної Таврії. Роман-монографія. — К.: Факт, 2007. — С. 369.
  • Матвіїшин В. Науково-публіцистична діяльність Ілька Борщака у Франції // Український літературний європеїзм. — К.: ВЦ «Академія», 2009. — С. 244—253.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Гузенко Ю. І. Визначні постаті краю. Ілько Борщак (1892—1959) // Миколаївщина: літопис історичних подій. — Миколаїв, 2002.
  • Шкварець В. П. Ілько Борщак з Миколаївщини — визначний історик і публіцист, патріот України — повертається до земляків, на Батьківщину // Вересень — 1997. — № 1.
  • Шкварець В. П. Борщак Ілько // Корифеї української науки: Нариси про видатних діячів науки і техніки. До 135-ї річниці створення Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Миколаїв, 2000.
  • Шкварець В. П. Історична спадщина Ілька Борщака з Миколаївщини — визначного історика і публіциста, патріота України повертається в Україну, до земляків // Заселення Південної України: проблеми національного і культурного розвитку: Наукові доповіді. Міжнародна науково-методична конференція, 21-24 травня 1997 р. — Херсон, 1997. — Частина друга.
  • Шкварець В. П. Історія рідного краю. Миколаївщина: погляд крізь віки: Історико-краєзнавчий нарис-посібник. — Миколаїв, 2002.
  • Шкварець В. П. Ілько Борщак // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. IV Миколаївська обласна наукова краєзнавча конференція «Наукові дослідження з усіх сфер і галузей України в контексті історичних проблем». Березень — квітень 2002 р. — Миколаїв, 2002.
  • Шкварець В. П. Ілля Борщак. Життя, діяльність, творчість. Монографічне дослідження. З додатком праць І. Борщака. — Миколаїв: Вид-во ТОВ ВіД; МДГУ ім. П. Могили, 2002. — 136 с.; 16 с. іл.
  • Шитюк М. М., Горбуров Є. Г., Горбуров К. Є.. Слава і гордість Миколаївщини. 75-річчю утворення Миколаївської області присвячується — Миколаїв: Видавець П. М. Шамрай. — 2012. — 276 с. — ISBN 978-966-8442-94-0.
  • Праці Григорія Кураса,спогади і матеріали про українського історика.Видавець Лозовий В.М. Чернігів - 2010 р.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати