Боротьба з надмірностями в будівництві
Боротьба́ з надмі́рностями в будівни́цтві — архітектурна реформа в СРСР, у наслідок якої відмовилися від імперського неокласицизму на користь функціональної типової архітектури. Старт змінам дала постанова Центрального Комітету КПРС і Ради міністрів СРСР № 1871 від 4 листопада 1955 року «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві»[1].
.jpg)
Передумови архітектурної реформи ред.
Архітектурний аскетизм сповідували ще конструктивісти. Однак у 1930-х роках більшовицьке керівництво оголосило авангардний стиль занепадницьким і чужим ідеалам пролетарської держави.
Водночас 1935 року Микита Хрущов наголосив про необхідність індустріалізації будівництва й зниження його вартості, зокрема і шляхом переведення виробництва будівельних конструкцій і деталей на промисловий потік. Ці ж думки він повторив 1945 року у промові про відновлення міст після Німецько-радянської війни[2].
У грудні 1949 року лідер радянської держави Йосип Сталін викликав із Києва Хрущова, який на той час був партійним керівником в Україні, і призначив його першим секретарем Московського обласного комітету партії. Темпи житлового будівництва у Москві були незадовільними. А плани з будівництва виконувались лише на 30 %. Ситуація в СРСР в цілому була ще гіршою. Розвиток промисловості породжував різке зростання міського населення. Для нових робітників створювалось переважно тимчасове житло: гуртожитки, бараки. У цілому на кожного нового містянина було збудовано 2,3 м². Становище із житлом загострили величезні руйнування, заподіяні Німецько-радянською війною, під час якої було знищено 70 млн м² житлової площі[3]. Це спонукало Хрущова знову повернутися до ідеї підвищення ефективності будівництва. Для реалізації цих завдань, за його сприянням, був створений спеціальний проєктний інститут і посилена секція типового проєктування будинків.
У січні 1952 року радянський уряд затвердив Інструкцію для складання проєктів і кошторисів з промислового і житлово-громадського будівництва, яка забороняла надмірності в архітектурі й зайві витрати в будівництві, а також наказувала максимально використовувати типові проєкти[4].
На той час найголовнішими пріоритетами в будівництві оголосили швидке збільшення обсягів житлового будівництва, використання типових конструкцій й індустріальних методів будівництва, впорядкування міст, підвищення поверховості будинків з 3 — 5 до 9 — 14 поверхів, розвиток мереж водопостачання та каналізації.
Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві ред.
7 жовтня 1953 року Микиту Хрущова обрали першим секретарем ЦК КПРС. Однією з найперших реформ, які ініціював новий радянський керівник, була архітектурна. Відмова від помпезного сталінського неокласицизму послужила сигналом до десталінізації[5].
У 1954 році в ЦК КПРС звернувся архітектор Георгій Градов із повідомленням «про шкідництво старих професорів», які гальмують перехід на нові індустріальні методи будівництва і тому перешкоджають задоволенню потреб трудящих у житлі[3]. Тоді ж у пресі з'явились публікації із засудженням індивідуального (штучного) проєктування, надмірного декорування й еклектизму сталінської архітектури. Імперський стиль був засуджений за формалізм і буржуазність[6].
Керівництво держави долучилось до критики. З відповідною доповіддю на ІІ Всеросійському з'їзді будівельників виступив Микита Хрущова. А 4 листопада 1955 року вийшла постанова «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві», основним автором якої був архітектор Георгій Градов. Влада вважала, що надмірне декорування — марнотратство державних коштів:
«Нічим не виправдані вежові надбудови, численні декоративні колонади і портики та інші архітектурні надмірності, запозичені з минулого, стали масовим явищем під час будівництва житлових і громадських будівель, як наслідок, за останні роки на житлове будівництво перевитрачено значні державні кошти, на які можна було б побудувати не один мільйон квадратних метрів житлової площі для трудящих»[1].
З-поміж міст, в яких допускались значні архітектурні надмірності, у постанові згадали й українські міста Київ і Харків[1].
Наслідки реформи ред.
Після постанови «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві» розпочалося масове зведення хрущовок, проєктуванням яких займались уже з кінця 1940-х років.
Із 1960-х років житлове будівництво базувалось здебільшого на промисловій основі. Забудовувались цілі мікрорайони з 5- і 9-поверховими серійними панельними будинками. Це знижувало собівартість будівництва і дозволяло збільшити площі житла.
Зрештою, кожна квартира проєктувалась для окремої сім'ї, а не для декількох, як було у попередню добу. За визначенням дослідників, відбулася «соціально-побутова революція», коли десятки тисяч сімей усвідомили, що вимушене об'єднання в комунальній квартирі декількох сімей не нормальна організація побуту радянської людини, а втручання у приватне життя родини[3].
У Києві хрущовками ранніх типів (серій 438, 464, 480), починаючи з 1957 року, забудовували Першотравневий масив, Соцмісто, Відрадний, Нивки[7][8].
У партійних документах повідомлялось про збільшення кількості квартир у 1959—1965 роках у 2,3 рази, ніж у попередній період[9].
Архітектурна реформа також вплинула на формування радянського бруталізму й неомодернізму. З'явився і новий стиль оформлення громадських будівель. У містобудуванні почали орієнтуватись на мікрорайонну забудову. Поява великої кількості житлових і громадських споруд без декору сприяла розвиткові монументально-декоративного мистецтва. Тоді ж народилась і київська монументалістика[10].
Примітки ред.
- ↑ а б в Постанова Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 листопада 1955 року № 1871 «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві»
- ↑ Борьба с излишествами в 1930-1950-е годы, 2010, с. 40, 42.
- ↑ а б в Хрущевский утилитаризм, 2006.
- ↑ Инструкция по составлению проектов и смет по промышленному и жилищно-гражданско строительству. Постановление Совета Министров СССР N 486 от 26 января 1952 г. Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
- ↑ М. С. Хрущов і боротьба з надмірностями в радянській архітектурі (1949-1954 роки), 2019, с. 9.
- ↑ Кінець стилю. До п'ятдесятиріччя загибелі сталінської архітектури, 2005.
- ↑ Історія забудови типовими житловими будинками столиці України Києва, 2015, с. 158—161.
- ↑ Три етапи переходу від «сталінського ампіру» до модернізму на прикладі Киева, 2020, с. 257.
- ↑ КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. М.: Политиздат, 1981. — т. 9, стр. 391. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2020.
- ↑ Клімук Юлія. Проблема статусу мозаїк радянського періоду у Києві
Джерела ред.
- Казакова О. В. Борьба с излишествами в 1930-1950-е годы // Архитектура сталинской эпохи: опыт исторического осмысления. — 2010.
- Кузнецов Сергей. Н. С. Хрущёв и борьба с излишествами в советской архитектуре (1949-1954 годы) // Academia. Архитектура и строительство. — 2019. — № 3. — С. 5—9.
- Марковський А.І. Три етапи переходу від «сталінського ампіру» до модернізму на прикладі Киева // Містобудування та територіальне планування. — 2020. — № 75. — С. 249—261. Архівовано з джерела 21 січня 2021. Процитовано.
- Новосад І. Історія забудови типовими житловими будинками столиці України Києва // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — 2015. — № 41. — С. 158—161.
- Хан-Магомедов С.О. Хрущевский утилитаризм: плюсы и минусы // Academia. Архитектура и строительство. — 2006. — № 4. Архівовано з джерела 2 січня 2020. Процитовано.
- Дмитро Хмельницький. Конец стиля. К пятидесятилетию гибели сталинской архитектуры // Проект Классика. — 2005. — 27 березня.
- Шулькевич М.М. Архітектори Києва можуть і повинні здешевити будівництво // Архітектура і будівництво. — 1956. — № 1. — С. 6—11. Архівовано з джерела 18 лютого 2021. Процитовано.