Бородін Петро Григорович

Петро́ Григо́рович Бороді́н (23 травня (5 червня) 1905, Катеринослав — 1986, Ужгород, СРСР) — український радянський партійний і державний діяч, перший керівник ЦК Компартії Молдови (1940-1941). Член ЦК КП(б)У в 1940–1949 рр. Член Центральної Ревізійної Комісії ВКП(б) у лютому 1941—1952 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання з січня 1941 року.

Бородін Петро Григорович
Народився 23 травня (5 червня) 1905
Катеринослав, Російська імперія
Помер 1986
Ужгород, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian State.svg Українська Держава
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українці
Діяльність політик
Alma mater Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
Учасник Німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання майор
Партія КПРС
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1944Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1985Орден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975Медаль «40 років перемоги у ВВВ» — 1985
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

ЖиттєписРедагувати

Народився 23 травня (5 червня) 1905(19050605) року в родині робітника-машиніста в місті Катеринославі, тепер місто Дніпро, Дніпропетровська область, Україна. У червні 1923 — січні 1927 р. — робітник 8-ї дільниці служби шляхів у місті Катеринославі (Дніпропетровську). У 1924 році вступив до комсомолу.

Член ВКП(б) з травня 1926 року.

У січні 1927 — вересні 1928 р. — хронометражист, а у вересні 1928 — вересні 1929 р. — технік-будівельник Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського. У вересні 1929 — червні 1930 р. — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

У червні 1930 закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, здобув спеціальність інженера-будівельника. У червні 1930 — лютому 1937 р. — науковий працівник, викладач Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. У 1936 році закінчив аспірантуру при цьому інституті. У лютому 1937 — липні 1938 р. — викладач технічної механіки Дніпропетровського автогенно-зварювального технікуму.

У липні 1938 — січні 1939 р. — відповідальний організатор ЦК КП(б)У в місті Києві.

У січні — червні 1939 р. — 2-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

У червні 1939 — серпні 1940 р. — 1-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

4 вересня 1940 — 7 вересня 1942 року (офіційно — 27 січня 1945) — 1-й секретар ЦК КП(б) Молдавії.

З початком Німецько-радянської війни у липні 1941 — березні 1942 р. — член Військової ради Південного фронту. У березні — серпні 1942 р. — виконував функції 1-го секретаря ЦК КП(б) Молдавії в місті Ворошиловграді Української РСР.

У серпні 1942 — січні 1943 р. — начальник політичного відділу 71-ї стрілецької дивізії Карельського фронту. У січні — квітні 1943 р. — інструктор з організаційно-партійної роботи Політичного управління Волховського фронту.

З квітня 1943 й до травня 1946 року — заступник з політичної частини начальника 2-го фронтового управління оборонного будівництва (ФУОС) Волховського, Ленінградського, 3-го Прибалтійського фронтів.[1]

У червні — серпні 1946 р. — в розпорядженні ЦК КП(б)У в Києві

У серпні 1946 — червні 1949 р. — начальник Закарпатського обласного управління промисловості будівельних матеріалів. У червні 1949 — вересні 1953 р. — завідувач відділу планових, фінансових і торговельних органів Закарпатського обласного комітету КП(б) — КП України.

У вересні 1953 — грудні 1955 р. — завідувач промислово-транспортного відділу Рівненського обласного комітету КПУ.

З 1956 — на господарській роботі в Закарпатській області. У січні 1956 — лютому 1959 р. — начальник Ужгородського міського управління промисловості будівельних матеріалів. У лютому 1959 — липні 1962 р. — начальник відділу будівництва і архітектури Закарпатського облпроекту.

У липні 1962 — травні 1963 р. — начальник монтажної дільниці № 83 Закарпатської обласної спілки споживчої кооперації. У травні — грудні 1963 р. — директор цегельно-черепичного заводу в місті Чопі Закарпатської області. У грудні 1963 — травні 1964 р. — начальник цеху № 1 Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління Закарпатської області. У травні — жовтні 1964 р. — старший інженер бюро експертизи Ужгородського міського відділу в справах будівництва і архітектури. У жовтні 1964 — березні 1965 р. — інспектор державного архітектурно-будівельного контролю у місті Ужгороді.

У березні 1965 — січні 1967 р. — старший інженер лабораторії Закарпатського тресту будівельних матеріалів. У січні 1967 — серпні 1968 р. — завідувач лабораторії Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління.

У серпні 1968 — січні 1969 р. — інспектор архітектури Ужгородського філіалу Українського державного інституту проектування міст. У січні 1969 — березні 1970 р. — інженер-інспектор охорони пам'ятників і архітектури у місті Ужгороді. У березні — жовтні 1970 р. — на пенсії.

У жовтні 1970 — лютому 1971 р. — інженер технічного бюро Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури. У лютому — грудні 1971 р. — завідувач лабораторії тресту будівельних матеріалів у місті Ужгороді. У грудні 1971 — липні 1972 р. — на пенсії. У липні — грудні 1972 р. — інженер Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури.

З грудня 1972 р. — на пенсії у місті Ужгороді, де й помер в березні 1986 року.

ЗванняРедагувати

  • майор

НагородиРедагувати

Був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (01.08.1944, 11.03.1985), орденом «Знак Пошани» і медалями.

ПриміткиРедагувати

  1. З нагородного листа на нагородження орденом Вітчизняної війни(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014. 

ДжерелаРедагувати