Вікіпедія

Борищак Олексій Андрійович

український військовик

Олексі́́й Андрі́́йович Борища́к (1 серпня 1979(19790801), Першотравневе, нині Куп'янського району, Харківської області — 29 серпня 2014, Побєда, Донецька область) — український військовик, підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Борищак Олексій Андрійович
 Підполковник
Загальна інформація
Народження1 серпня 1979(1979-08-01)
Першотравневе
Смерть29 серпня 2014(2014-08-29) (35 років)
Побєда
ПохованняКременчук
ГромадянствоУкраїна Україна
Alma MaterХарківський інститут танкових військ
Військова служба
Роки служби1998-2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Механізовані війська
Формування
 93 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
заступник командира батальйону
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Короткий життєпис

ред.

Народився 1 серпня 1979 року в селі Першотравневе, нині Куп'янського району, Харківської області. З 1983 року із батьками проживав у місті Кременчук Полтавської області, 1994 року закінчив 9 класів кременчуцької ЗОШ № 31, Кременчуцький технікум залізничного транспорту, займався гирьовим спортом, займав призові місця. Вступав до військових вищих навчальних закладів, але не проходив по конкурсу.

З 1998 році призваний на строкову службу, під час неї вступив до Харківського інституту танкових військ. На 3-му курсі одружився — закінчив навчання 2003 року. З 2003 року був командиром роти снайперів в навчальному центрі «Десна», згодом служив на командних посадах у 93-й ОМБр. 2013 року «Десну» почали розформовувати та Олексій разом з дружиною перевівся в Черкаське на Дніпропетровщині.

Майор, заступник командира 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. З березня 2014 року із підрозділом вирушив в Луганську область на кордон з Росією. 28 липня повернувся на ротацію, 19 серпня після бойового злагоджування знову вирушив в зону бойових дій під Іловайськ.

Востаннє виходив на зв'язок із рідними 29 серпня. Загинув під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі в районі села Побєда — майор Борищак лишився прикривати відхід підрозділу.

Був тимчасово похований місцевими мешканцями у братській могилі села Побєда. Ексгумований 18 вересня 2014 року пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), привезений до Дніпропетровська[1]. Лежав в одній могилі разом з Віктором Ілляшенком, Романом Яковцем та невідомими загиблими.

Спочатку він був похований у Дніпропетровську на Алеї Героїв як невідомий солдат, у лютому 2015 року ідентифікований серед похованих невідомих Героїв. 13 березня 2015 року після прощання у Свято-Миколаївській церкві Олексія перепоховали на Свіштовському кладовищі у Кременчуці[2].

Залишилися мама Людмила, дружина Оксана, донька Валерія (нар. 2004).

Нагороди та вшанування

ред.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

  • 22 вересня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[3];
  • відзнакою «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради, 21 жовтня 2015 року (посмертно)[4];
  • 24 жовтня 2015 року в кременчуцькій ЗОШ № 31 відкрито меморіальні таблиці випускникам Олексію Борищаку, Богдану Гавелі, Юрію Гудзенку та Антону Кирилову[5][6];
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 34;
  • Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[7]
  • нагрудним знаком «Іловайський хрест» (посмертно)[8]

Примітки

ред.
  1. ↑ Книга пам'яті полеглих за Україну: Борищак Олексій Андрійович. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2023. Процитовано 17 травня 2023.
  2. ↑ Заступника комбата Борищака перепоховають в Кременчуці. bastion.tv. Останній бастіон. 7 березня 2015. Процитовано 17 травня 2023.
  3. ↑ Указ Президента України від 22 вересня 2015 року № 553/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. ↑ Відзнака «За вірність народу України»[недоступне посилання]
  5. ↑ Знайти поштовий індекс. telegraf.in.ua (рос.). Кременчуцький ТелеграфЪ. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 17 травня 2023.
  6. ↑ Рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 16.10.2015 р. № 616 «Про увічнення пам'яті Гавелі Б. В., Борищака О. А., Кирилова А. С., Гудзенка Ю. О. в м. Кременчуці»
  7. ↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих героїв 29 серпня. mil.gov.ua. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 21 листопада 2023. Процитовано 16 червня 2024.
  8. ↑ Нагрудний знак «Іловайський хрест»[недоступне посилання]

Джерела

ред.
  Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Борищак_Олексій_Андрійович&oldid=44094463