Вікіпедія

Болеслав Роя

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Роя.

Болеслав Єжи Роя (англ. Bolesław Jerzy Roja 4 квітня 1876, с. Бринці-Загірні, Станиславівське староство, Жидачівський округ, Австро-Угорщина — 27 травня 1940, Заксенгаузен, Бранденбург, Третій Рейх) — польський військовий та політичний діяч, офіцер Польських легіонів під час Першої світової війни, генерал дивізії Війська Польського і депутат Сейму Польської Республіки. Був нагороджений найвищою польською військовою відзнакою Virtuti Militari. Був в опозиції до Юзефа Пілсудського і його авторитарного політичного режиму санації.

Болеслав Роя
Bolesław Roja
Ім'я при народженні Bolesław Jerzy Roja
Народження 4 квітня 1876(1876-04-04)
Бринці-Загірні, Жидачівський район, Львівська область, Україна
Смерть 27 травня 1940(1940-05-27) (64 роки)
Заксенгаузен, Оранієнбурґ, Бранденбург, Німеччина
Поховання Військові Повонзки
Країна Австро-Угорщина, Польська Республіка
Рід військ Сухопутні війська, піхота
Партія Селянська партіяd
Звання Бригадний генерал, Дивізійний генерал
Формування Австро-Угорська армія, 1899-1905
Польські легіони, 1914-1918
Військо Польське, 1919-1922
Війни / битви Перша світова війна і Друга світова війна
Нагороди Срібний Хрест ордену Virtuti Militari, Хрест Незалежності, Хрест Доблесті
CMNS: Болеслав Роя у Вікісховищі

У 1991 р. на його честь у Кракові назвали вулицю Генерала Болеслава Рої. У 2006 р. у м. Легіоново було відкрито пам'ятник Рої на вулиці, яка була названа його іменем.

Життєпис ред.

Болеслав Роя народився у селі Бринці-Загірні неподалік Жидачева в сім'ї лісничого Юзефа Роя і Марії Тжцінської. Навчався у кадетській школі австро-угорської армії у Відні. У 1899 р. отримав звання підпоручника (лейтенанта) і служив у 36-му полку крайової оборони (Landwehr Infanterie Regiment Nr. 36) в Коломиї. У 1905 р. у зв'язку з проблемами із здоров'ям був відправлений у резерв. Співпрацював з австро-угорською розвідкою.

У цей час вивчав право та медицину в Яґеллонському університеті і працював державним службовцем у Кракові. Також був учасником таємного руху за незалежність Польщі на терені Галичини[1]. Одружився з Геленою Нєджвєдзькою, з якою мав чотирьох дітей: Ян (1906 р.н.), Софія (1908 р.н.), Кристина (1912 р.н.) і Болеслав (1916 р.н.).

Перша світова війна ред.

З початком Першої світової війни Роя приєднався до Польських легіонів, де був близьким соратником Юзефа Пілсудського. Проте після дитви під Ястковим у 1915 р., у якій Болеслав Роя командував 4-им полком піхоти, у них відбувся конфлікт. Пілсудський вважав, що дії підполковника Роя були занадто сміливими. Натомість він звинуватив Пілсудського та командира 7-го піхотного полку майора Мєчислава Риш-Трояновського, який командував на правому фланзі, у млявості під час наступу, що призвело до того, що т. зв. батальйони «четвертаків» зазнали флангової атаки російської армії.[2]

Після конфлікту Роя покинув Польські легіони і пішов на службу до австрійської армії. У кінці 1918 р. він повернувся з Граца до Кракова, де жив у Білому будиночку. Тут Роя приєднався до руху за здобуття незалежності Польщі. 31 жовтня 1918 р. за рішенням Польської ліквідаційної комісії він перебрав військове командування над австрійською армією в Галичині і Краківським гарнізоном від бригадного генерала Зиґмунда фон Беніньї (Siegmund von Benigni in Müldenberg)[3]. Указом від 1 листопада 1918 р. Регентська рада Польського Королівства прийняла рішення «задля патріотизму, сміливості та відповідно до військових інтересів Польщі призначити бригадира Болеслава Роя бригадним генералом Війська польського та командувачем бригади у Кракові». Незабаром це звання затвердив головнокомандувач польських збройних сил Юзеф Пілсудський.

Польсько-українська війна ред.

Болеслав Роя брав участь у Польсько-українській війні. Був командувачем підкріплення польської армії у Східній Галичині у складі армії «Схід». Брав участь у битві за здобуття Львова, який до 21 листопада 1918 р. займали українці. Роя прибув до міста у ніч з 21 на 22 листопада і перебрав тимчасове командування до прибуття 25 листопада до Львова генерала Тадеуша Розвадовського. Таким чином він перебував у місті під час єврейського погрому, безуспішно намагаючись зупинити насильство, яке чинили польські солдати.

Польсько-радянська війна ред.

З січня по серпень 1919 р. Роя командував 2-ю дивізією піхоти Польських легіонів і оперативною групою на литовсько-білоруському фронті у Польсько-радянській війні проти Червоної армії. 8 серпня 1919 р. його частини займають Мінськ. Після цього він перейшов на посаду командувача гарнізону в Кельці, у березні 1920 р. — командувача генерального округу «Помор'я» (Okręg Generalny VIII) у Торуню, де він заснував Поморську раду (організація, метою якої було збереження польськості Гданського Помор'я), а далі товариство «Straż» (національна гвардія), яке згілно указу глави держави 19 липня 1920 р. було перетворене Західну національну гвардію (Zachodnią Straż Obywatelską), що налічувала 10 тис. осіб.

1 січня 1920 р. головнокомандувач Юзеф Пілсудський іменував його членом тимчасової капітури найвищого польського військового ордену «Virtuti Militari» і присвоїв його Срібний Хрест цього ордену.[4]

2-6 серпня 1920 р. Болеслав Роя протягом короткого часу командував т. зв. нарв'янською оперативною групою на Північному фронті, а після цього — 2-ю армією. На початку серпня 1920 р. запропонував зайняти оборону в Остроленці з метою влаштувати там радянській армії на зразок оборону Збаража, критикуючи у своїх звітах Генеральний штаб через те, що вони ставили неможливі для виконання накази. Згодом скептично ставився до шансів Польщі здобути перемогу над Червоною армією, мав власні політичні та військові погляди, а тмоу його називали «червоним генералом» (у своїх зверненнях до солдатів генерального округу «Помор'я» звигувачував росіян в компрементації комуністичних ідей).

У липні 1920 р., коли Червона армія була на підходах до Варшави, Роя планував проголосити незалежність Помор'я і укласти сепаратний мир з Радянським Союзом. Решта частина країни мала б відійшла під контроль більшовиків. Напочатку серпня 1920 р. він запропонував Вінцентію Вітосу усунути Пілсудського як невдалого воєначальника, проголосити за допомогою більшовицьких гасел утворення народно-робітничого уряду на чолі з прем'єр-міністром Вітосом і міністром оборони Болеславом Рої. Вітом відхилив цю пропозицію і повідомив про неї вище керівництво Рої[5]. У результаті, через політиканство і дефетизм (пораженство), у серпні 1920 р. Пілсудський відсторонив Болеслава Роя від командування. 20 серпня 1920 р. «за власним бажанням був звільнений з посади командувача групи „Помор'я“ і переведений до армійського резерву»[6]. 1 жовтня 1922 р. був відправлений на пенсію у званні генерал дивізії[7].

Політична діяльність ред.

У подальшому Роя критично ставився до політичної діяльності Юзефа Пілсудського та його політичного режиму санації. У 1928 р. був обраний послом (депутатом) Сейму у складі ліво орієнтованої Польської селянської партії (пол. Stronnictwo Chłopskie). Він був заступником голови парламентської комісії з військових питань. У грудні 1929 р. Роя склав депутатський мандат. У серпні 1930 р. він розкритикував Пілсудського у відкритому листі, якого написав з нагоди з'їзду ветеранів Польського легіону, проте він був конфіскований цензурою ще до його офіційного оприлюднення. Повторна спроба Рої виступити на черговому з'їзді легіонерів у 1937 р. у Кракові закінчилася скерування його на примусове лікування до психіатричного відділення військового шпиталю у Кракові згідно з рішенням міністра військових справ генерала Тадеуша Каспжицького.

Після об'єднання народного руху у 1931 р. Роя допомагав Польській селянській партії, проте так і не приєднався до неї. Під час Позачергово з'їзду Польської селянської партії 1937 р. у Варшаві, він виступав проти соціальної несправедливості по відношенню до селян, де сказав, що «селяни, які боролися у Польських легіонах за незалежність, також боролися за соціальну справедливість»[8].

Німецька окупація ред.

У кінці 1939 р. Роя приєднався до діяльності польського Червоного Христа. У цей час також мав проблеми із здоров'ям. У березні 1940 р. був арештований німцями. Спершу перебував в ув'язненні у варшавській тюрмі «Павяк», а на початку травня 1940 р. переведений до концентраційного табору в Заксенгаузен, де помер 27 травня цього ж року. Похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

Б. Роя і українці ред.

На думку українського дослідника М .Вітенка, звинувачення Б. Рої у схильності до співпраці з більшовиками були надумані. Насправді ж мова йшла про суперництво між ним та Ю. Пілсудським, в ході якого Ю. Пілсудський опирався на співпрацю з польськими фінансово-промисловими колами, а Б. Роя на польських селян. Відмінними були їхні погляди на політичний устрій Польщі, на ставлення до українців Галичини та Наддніпрянщини. В історичних джерелах зазначалося, що Б. Роя відвідав у 1920 р. окремі концтабори, у яких утримувалися полонені українські вояки (зокрема у м. Тухоля). У результаті генерал: "Змінив адміністрацію табору, пом’якшив внутрішній режим, сприяв помітному покращенню умов перебування, а також відкриттю кримінальних справ проти низки охоронців табору за нелюдське поводження з полоненими". [9].

Болеслав Роя є автором спогадів про бої за м. Львів у 1918 р., у  яких заперечив глорифікацію “львівських орлят”, позитивно оцінював вояків і старшин УГА. У своїй діяльності послідовно виступав проти колонізації і пацифікації Східної Галичини. Був прихильником надання автономії українцям краю. Підтримував радикальну земельну реформу в інтересах селян, а не колоністів-осадників.

Нагороди ред.

  • Срібний Хрест військового ордену Virtuti Militari (1920)
  • Хрест Незалежності
  • Хрест Доблесті (чотири рази)
  • Знак «За вірну службу»

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Wacław M. Borzemski: Pamiętnik tajnych organizacji niepodległościowych na terenie byłej Galicji w latach 1880—1897. — Lwów, 1930. — с. 190.
  2. ↑ Jan Konefał. Bitwa Legionów Polskich pod Jastkowem w dniach 31 lipca — 3 sierpnia 1915 r. — «Rocznik Lubelski», 1988. — T. 27/28 (1985—1986), с. 121—129
  3. ↑ Rozkaz Polskiej Komendy Wojskowej nr 1 z 1 listopada 1918 roku
  4. ↑ Rozkaz Naczelnego Wodza z 1 stycznia 1920 r. — Dziennik Rozkazów 1920 r., Nr 1, poz. 1
  5. ↑ Wojciech Zawadzki Pomorze 1920. — Bellona 2015, — с. 67-69
  6. ↑ Dekret L. 2341 Naczelnika Państwa i Naczelnego Wodza z dnia 20 września 1920 r. — Dziennik Personalny M.S.Wojsk, № 38 від 06.10.1920 р.
  7. ↑ Dekret L. 36676/V.G. Naczelnika Państwa i Naczelnego Wodza z dn. 4 września 1922 r. — Dziennik Personalny M.S.Wojsk, № 33 dsl 16.09.1922 р.
  8. ↑ Wilhelmina Matuszewska, Stanisława Leblang. Strajk chłopski w 1937 roku. — Warszawa: Książka i Wiedza, 1960. — с. 73-74
  9. ↑ Вітенко М. Роя Болеслав Єжи // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 353-354. ISBN 978-966-2067-65-1

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Болеслав_Роя&oldid=41675981