Мико́ла Сергі́йович Бока́ріус (* 6 березня 1869, Одеса — † 23 грудня 1931[1], Харків) — український вчений, один із засновників радянської судової медицини і криміналістики. Автор низки монографій і підручників з судової медицини. Батько Миколи Миколайовича Бокаріуса[2]. Заслужений професор УРСР (1925)[3].

Бокаріус Микола Сергійович
Бокаріус М.С. (1905 рік)
Бокаріус М.С. (1905 рік)
Народився 1869(1869)
Одеса, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 23 грудня 1931(1931-12-23)
Поховання
Діяльність лікар
Alma mater Харківський університет[d]
Заклад Харківський університет[d] і Харківський НДІ судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса
Діти Бокаріус Микола Миколайович

БіографіяРедагувати

Народився в родині викладача та виховательки гімназії.

1890 р. закінчив гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету[4], який закінчив з відзнакою у 1895 р.[3] та став позаштатним орди­натором хірургічної клініки, якою керував професор В. Ф. Грубе. Займався патологоанатомічними і пато-гістологічними дослідженнями.

У 1897 р. став помічником прозектора кафедри судової медицини, у 1901 р. — прозектором, у 1903 р. — приват-доцентом.

У 1902 р. захистив докторську дисертацію «Кристаллы Флоранса, их химическая приро­да и судебно-медицинское значение», у 1910 р. отримав звання професора.

З 1910 р. працював завідувачем кафедри судової медицини Харківського університету, читав курси пластичної анатомії в художній школі, шкільної гігієни для вчителів, завідував кафедрою в Жіночому медичному інституті, викладав судову медицину на юридичному факультеті, а в роки Першої світової війни організував і проводив курси з підготовки сестер милосердя і санітарів.[5]

Провів до 5000 досліджень речових доказів та понад 3000 розтинів трупів[6].

У 1920 р. став керівником судово-медичного відділу, створеного у складі Народного комісаріату охорони здоров'я УРСР. У 1923 р. створив Головну судово-медичну інспектуру при організаційному відділі Народного комісаріату охорони здоров'я. З 1923 - головний державний судово-медичний експерт УРСР.[7]

У 1913 організував у Харківському університеті Інститут судової медицини, у 1923 — кабінет наукової судової експертизи. В 1925 р. з організацією на його базі Харківського інституту судової експертизи Бокаріус став його директором. Нині Харківський НДІ судових експертиз носить ім'я Миколи Сергійовича Бокаріуса.[1]

З 1925 р. - одночасно завідував науково-технічним відділом Харківського карного розшуку, виконував обов'язки Головного консультанта міліції і розшуку Наркомату внутрішніх справ УРСР. З 1928 р. Бокаріус — головний державний судово-медичний експерт УРСР[7].

Наукова працяРедагувати

У 1904 р. запропонував методику визнання прижиттєвості странгуляційної борозни, що стала класичною. У 1911 р. першим у Російській Імперії провів дактилоскопічну експертизу. Став асновником криміналістичного напрямку в судовій медицині. Запропонував низку реакцій, що використовуються підчас судово-медичноого дослідження речових доказів[3].

Брав участь у створенні державних законодавчих актів з питань експертизи, у підготовці карного й карно-процесуального кодексів УРСР[3].

Написав близько 130 наукових праць, в тому числі ряд монографій та підручників. Деякі з них (наприклад, посібник з судової медицини для юристів «Первинний зовнішній огляд трупа при міліцейському і розшуковому дізнанні») досі не втратили своєї наукової цінності. Бокаріус виховав ціле покоління судовомедичних експертів і криміналістів.

Обрані праціРедагувати

  • Кристаллы Florence'a, их химическая природа и судебно-медицинское значение. Х., 1902;
  • К вопросу о кристаллах гемоглобина с судебно-медицинской точки зрения // Рус. мед. вест. 1902;
  • Об открытом овальном отверстии в перегородке между предсердиями у взрослых // Рус. мед. вест. 1903;
  • Краткий курс судебной медицины: в конспектном изложении. Х., 1911;
  • Судебная медицина в изложении для юристов. Х., 1915;
  • Судебная медицина для медиков и юристов. Х., 1930.

Громадська діяльністьРедагувати

Був організатором і редактором журналів «Архів кримінології та судової медицини» та «Питання криміналістики та науково-судової експертизи» (українською мовою).

У 1925 р. був організатором проведення 1-го Українського з'їзду судових медиків.[7]

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • На його честь названий Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.[8]
  • У 2003 році провулок у Харкові отримав його ім'я.[9]
  • 19 грудня 2016 р. на будинку по вулиці Чернишевській, 46 в Харкові, де він проживав з 1898 по 1919 рік, відкрита меморіальна дошка.[10]
  • 19 квітня 2019 р. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, було відкрито пам'ятник вченому[11]

ПриміткиРедагувати

  1. а б http://www.pseudology.org/people/Bokarius.htm
  2. Бокаріус Микола Миколайович Персональний сайт Славіка Бігуна
  3. а б в г Скарбниця харківської медицини. Постаті : біогр. довід. / За заг. ред. В. М. Лісового. Харків: ХНМУ. 2015. с. 19. 
  4. Библиография Николая Сергеевича Бокариуса
  5. [1]Вечірній Харків
  6. Бокаріус Микола Сергійович (1869-1932). Національний фармацевтичний університет (НФаУ) (uk). 2015-03-30. Процитовано 2020-04-18. 
  7. а б в Бокаріус Микола Сергійович. www.ukrainepravo.com. Процитовано 2020-04-18. 
  8. Про інститут
  9. Рішення про впорядкування найменувань
  10. В Харькове открыли мемориальную доску знаменитому судмедэксперту (фото)(рос.)
  11. У Харкові відкрили пам'ятник судовому експерту. Харків Тimes (uk). 2019-04-19. Процитовано 2020-04-18. 

ДжерелаРедагувати