Відкрити головне меню

Боднарі́вка — село в Україні, в Чемеровецькому районі Хмельницької області. Населення становить 494 осіб. Орган місцевого самоврядування — Гусятинська сільська рада.

село Боднарівка
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Чемеровецький
Рада/громада Гусятинська сільська рада
Код КОАТУУ 6825282302
Основні дані
Населення 494
Поштовий індекс 31637
Телефонний код +380 3859
Географічні дані
Географічні координати 49°02′18″ пн. ш. 26°13′05″ сх. д. / 49.03833° пн. ш. 26.21806° сх. д. / 49.03833; 26.21806Координати: 49°02′18″ пн. ш. 26°13′05″ сх. д. / 49.03833° пн. ш. 26.21806° сх. д. / 49.03833; 26.21806
Середня висота
над рівнем моря
287 м
Водойми р. Збруч, ставок
Місцева влада
Адреса ради 31617, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с.Гусятин, вул.Підлісна,5 , тел. 9-44-21
Карта
Боднарівка. Карта розташування: Україна
Боднарівка
Боднарівка
Боднарівка. Карта розташування: Хмельницька область
Боднарівка
Боднарівка

Зміст

ІсторіяРедагувати

Історія Боднарівки тісно пов'язана з історією однойменного села в Гусятинському районі Тернопільської області — поділене по р. Збруч після 1-го поділу Речі Посполитої у 1772, до того єдине подільське село Боднарівка.[1]

Перша письмова згадка — 1532 рік. Назва походить, імовірно, від слова «бондар»; цим ремеслом, очевидно, займалося місцеве населення; за іншою версією — від прізвища Боднар.[1]

У ніч з 25 на 26 жовтня 1921 р. під час Листопадового рейду Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки розгромила у Боднарівці прикордонну заставу московських військ, захопивши у полон 46 прикордонників.[2]

Про село Боднарівка Чемеровецького району Хмельницької області на сьогоднішній день відомо дуже мало історико — краєзнавчих відомостей тому дослідження даної теми є актуальним а також важливим для подальшого дослідження села. Основним джерелом у написанні статі лягли записи етнографічного дослідження. Також вагоме джерело є праця Юхима Сіцинського «Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії» яка була видана у 1895 році у ній автор записав короткі історичні відомості про село з давніх часів. Важливим історичним джерелом були господарські книги архіву Гусятинської сільської ради а також історична довідка Гусятинської сільської ради. За допомогою господарських книг можна дізнатися кількість населення, тварин, рослин у відповідному році, хто, що і коли побудував куди виїхав та інше.[джерело?]

Село Боднарівка відноситься до Гусятинської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області. Розповідають що можливе походження назви с. Боднарівка пов'язана з тим що в селі колись жили або переселилися Боднарі це люди які виробляли бочки. І так кажуть вжилася назва села Боднарівка. Юхим Сіцінський в своїй праці «Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії» подає три назви села: Беднаровка, Боднаровка і Бондаровка проте на сьогоднішній день вжилася назва Боднарівка. Село Боднарівка з давніх часів було власністю поміщиків Сверчових, потім ввійшло в гусятинський ключ Потоцьких. У кінці ХVIII століття село купив рід Старжинських але уже в ХІХ столітті і до встановлення комуністичної влади, село Боднарівка входило до складу земель Буцкевичів і Коріцинських.[джерело?]

Село Боднарівка як колись і сьогодні є маленьким за своїми розмірами і невеликою кількістю населення. В 1818 році в селі було 105 селян чоловічої статі при загальній кількості жителів 410 чоловік а в 1967—1969 роках 414 дорослих і дітей разом взятих[1. С. 428]. У 1986—1990 роках більш суттєвіше покращилася демографічна ситуація у якому проживало 580 селян[10].[джерело?]

Початок будівництва комунізму в селі тісно пов'язаний зі створенням Гусятинської сільської ради і проведення у 1921 році перших виборів робітників, селян і червоно армійських депутатів. Новоутворений Союз радянських соціалістичних республік представляв собою сильно централізовану державу із однією партією і вождем. І така централізованість торкалась всього повсякденного життя українців починаючи із голови сільської ради до головного секретаря республіки. Так, як село Боднарівка входило до гусятинської сільської ради, колгосп знаходився в селі Гусятин. Колгосп був названий ім'ям Свердлова Якова Михайловича (1885—1919) він був соціал — демократом, більшовиком, політичним і державним діячем Радянської Росії а також головою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету(ВЦВК)[8].[джерело?]

З 1967 по 1974 року головою колгоспу був Партан Петро Васильович. За цей час збудовано шосейну дорогу Гусятин — Боднарівка 5 км, сільський клуб, побудовано одну артезіанську скважену, цегельний завод, тракторну майстерню, дитячий садок в селі Боднарівка. Після проголошення незалежності України, колгосп ім. Свердлова перейменували в колективне сільськогосподарське підприємство «Незалежність», потім в ПОП «Незалежність»[9].[джерело?]

З повним утвердженням радянської влади по всій Україні проводилася масова колективізація селян яка заганяла селян у колгоспи. І колгоспи стали осередком усього виробничого життя села при яких створювалися кузні. Також, як розказує бабка що вона чула те, що коло ставка була кузня але вона того місця не знає і не бачила кузні. Потім кузню розібрали і на тому місці кури тримали а на даний час цього всього немає [4].[джерело?]

У спогадах людей збереглося більше інформації про колгоспні кузні. Вони розташовувалася біля сільсько – господарської техніки, там був будинок приблизно 6 – 4 м. і стояло 2 горна. Доступ до кузні був зо всіх сторін, з низу воздух дув, нагрівав вугілля і дим виходив через комин. Ковальський міх був, потім його уже замінили на електричний вентилятор. Коваль використовував інструменти такі: молоток, зубило, наковальна, плоскогубці, рукавиці. Переважно коваль робив сапи, підкови, резкалі, молоти, завіси і робив все що його попросять робити. Колись був в селі коваль Йосип то він кував добре і люди до нього зверталися що треба було зробити чи полагодити. Нині в селі є коваль Валерій[5].[джерело?]

Прядіння ниток та ткацтво було в селі. Тільки не пригадують чи був ткацький верстат. У сусідньому селі Криків точно був то можливо колись жителі села Боднарівка носили нитки туди ткати полотна[6].[джерело?]

У селі був тесляр Яніга Саверко як кажуть він був майстром своєї справи і він був здатний зробити те що його попросять люди (врізати, шліфувати дошку). Він робив: колиски, ліжка дитячі і дорослі, вікна. Транспортні засоби сани і вози робили в кузні. У минулому вози називали віз і підвода.[джерело?]

Плетінням в селі мало хто займався але були деякі люди які займалися таким промислом. Жителям села відомий Йосип який ремонтував взуття, в селі кажуть що можливо він плів взуття [5]. Плели з лози різні кошики, великі корзини з яких корові їсти давали. Хто вмів плели з лози колиски. Робили також вершки риболовні снасті для лову риби[4].[джерело?]

Із за високої бідності в селах України і в с. Боднарівка одяг був в дефіциті і робився власноруч який носили роками. Літом діти і юнаки ходили босяком або плели зі шнурочків капчики щоб не сильно боса нога була. Старші пізніше вже всі від малого до великого носили шиті і биті валянки, чоботи. Сорочки шили з конопляних ниток у селі було два, три мужика що били як в нас казали «ваговину». Із грубої нитки робили верети, мішки а з тоненької перший сорт робили полотно тай шили полотняні сорочки, штани які фарбувли бдзоною, що потрібно було після кожної стирки фарбувати знову бо фарба змивалася. Пізніше з'явилася хімічна фарба і нею фарбувли. Зимою майже кожний господар мав кожуха, куфайки і носили шапки. Поверх сорочки одягали кожушані камізельки з шерстяною серединою. Після війни носили картузи як говорили сталінського покрою як зараз військова кашкетна, жінки були закутані в хустини.[джерело?]

Для того щоб збудувати житло одному господарю, скликалася толока – це зі всього села сходилися люди, родичі, сусіди вибирали ділянку землі, робили спеціальний заміс. Тоді поливали землю водою, хто кіньми, хто ногами ходили по посипаній соломі перемішуючи солому, тоді сідали кругом тієї ями і мужики викидали то болото із соломою а жінки робили вальки. Їх складали на купу притрушували соломою, покривали щоб вони не засихали. Тоді майстри будували фундамент з каменю а з вальків будували хату переплітаючи їх методом ялинки. Хату накривали соломою рядами. Сніпки жита сіяли на городі щоб були снопи на покриття хати. Стовбці були дерев’яні ставилися із дерева що довго стоїть дуб, акація. Стелю робили з тесаних мачульців, в балці робили заруб з одного і другого боку. Тоді заліпляли вальками або болотом (глина) ті заруби. Підлога була з глини. Хату мастили вапном як із середини так із знадвору. Також в хатах був сволок – головна балка під стелею якщо не було цілого сволоку то витісували з дерева «колоди» і робили такий замок дерев’яний що скручувався болтом і вже до нього трималися всі поперечки через всю хату. На сволоку, як правило, був хрест, прибивали крюк до якого чіпали колиску. Ще до другої світової війни хати були малі, вузькі, низькі, вікна були розміщенні низько.[джерело?]

Всередині хати була кухня і кімната між якими старалися ставити групки щоб обігрівати дві кімнати. Обов'язково був пєц, жорна в якому молотили зерно проте переважно жорна, зерно, борошно, крупи тримали в коморі — маленька темна кімната. Димар застосовували також для копчення їжі м'яса, сала, ковбаси[7]. У хаті було ще ліжко, скриня мала різний розмір в залежності яка людини бідна чи багата, сімейні фотографії, матраци які набивалися соломою. Фотографії і образи прикрашалися рушниками. Ікони розміщувалися в куті. У селі панувала вільна забудова двору із виходом на вулицю. Колись біля хат копали ями потім уже будувалися льохи для складання продуктів. У 90-х роках XX ст. була побудована церква. У селі є також медпункт і школа I — ступеня. Кладовища в селі колись не було, людей ховали в сусідньому с. Криків[4].[джерело?]

Назви вулиць, які існують досі, назвали приблизно у 80-х рр. XX ст. за участі тогочасного голови сільської ради. Нові назви вулиць, називалися визначними історичними подіями історії України (вул. Незалежності), видатним українським поетом Т. Г. Шевченком, на честь відомого флотоводця адмірала Нахімова, проте більше назв вулиць називали об'єктами сільської інфраструктури (вул. Колгоспна, Електроенергетиків), наближеності вулиць до лісу, садку (вул. Підлісна, Садова) та ін.[джерело?]

Біля села розташований лісок і в народі кажуть на нього «стінка» у якому лежать каміння і неймовірно великі яри.[джерело?]

Неподалік від сільського цвинтаря знаходиться поле як в народі кажуть поле «біля хреста» воно розташоване за сучасним цвинтарем. Колись там проходила польова дорога на Чемерівці (на сьогодні це районний центр). Події які пов'язані з цією дорогою жителі розповідають, що під час громадянської війни 1917—1921 роки місцеві жителі ходили до Чемерівців за харчами. І одного разу жителі села йшли по цій дорозі і їх перестріли чи то білогвардійці чи червоні і перебили їх і поховали там. До хреста також ходили просити дощу, вони посипали хрест маком, і кропили водою.[джерело?]

Коло села є поле а на полі є одна з долин на яку кажуть «Марцова долина». Назва пішла від того що там колись коло того поля жив напевно Марц і так в народі кажуть «марцова долина». Також біля села є ставок і на нього кажуть «Вербична», тому що коло нього ростуть верби і так вжилася назва «Вербична»[2].[джерело?]

На сьогодні серед сусідніх сіл і жителів села, вжилась назва с. Боднарівка «Маленька Одеса» це пояснюється тим що біля села протікає р. Збруч і створене на ньому Гідроелектростанцію. Водосховище приваблює особливо літом туристів, рибалок. Водойма розташована на заході України, ліва притока Дністра. Протікає Подільською височиною, на межі Тернопільської та Хмельницької областей. Бере початок з джерел поблизу села Щаснівка Підволочиського району на Авратинській височині. Тече Подільською височиною з півночі на південь. Дослідники вважають, що назва гідроніма виникла від діалектного слова «збруч», яке означає болото. Місцеве населення називає болота, з яких витікає річка Збруч, «збручами». Інша версія твердить, що назва річки Збруч бере початок зі давньослов'янських часів. Але тоді наша річка називалася «Боруч». Коли в людей запитували, куди вони йдуть, чулося у відповідь: «За Боруч». Пізніше дві літери зникли й утворилася назва річки — Збруч. Також, за однією із версій, на території Східної Галичини в районі Медоборів жило плем'я, яке згадується у літописах під назвою «борани». Від нього пішли назви річки Збруч та міст Збараж, Зборів, можливо і Борщів. У Білорусі одна з правих приток Дніпра має назву Бруч. Мовознавці доводять, що в основі цих двох назв лежить білоруське слово «брующий, бруючий», що означає «текти, струменіти»[3].[джерело?]

Отже, село Боднарівка Чемеровецького району Хмельницької області з давніх часів було власністю поміщиків. У ХХ столітті було включене до складу УРСР із сильною централізацією влади. У радянські часи було утворено сільські ради і колгоспи щоб заохотити селян працювати на «велику» соціалістичну державу. У селі були розвинуті ремесла і промисли, шиття власного одягу, архітектура.[джерело?]

Природоохоронні територіїРедагувати

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

ПриміткиРедагувати

  1. а б Щавінський В. Боднарівка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 37. — ISBN 978-966-457-228-3.
  2. Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.

ПосиланняРедагувати