Відкрити головне меню

Богоду́хівка — село в Україні, в Чорнобаївському районі Черкаської області. У селі мешкає 2656 осіб. Площа населеного пункту — 591,9 га. Розташоване за 13 км від районного центру.

село Богодухівка
Церква святого Олексія
Церква святого Олексія
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Чорнобаївський район
Рада/громада Богодухівська сільська рада
Код КОАТУУ 7125180401
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1654
Населення 2690
Поштовий індекс 19914
Телефонний код +380 04739
Географічні дані
Географічні координати 49°44′59″ пн. ш. 32°21′33″ сх. д. / 49.74972° пн. ш. 32.35917° сх. д. / 49.74972; 32.35917Координати: 49°44′59″ пн. ш. 32°21′33″ сх. д. / 49.74972° пн. ш. 32.35917° сх. д. / 49.74972; 32.35917
Середня висота
над рівнем моря
113 м
Водойми річка Ірклій із ставком у центрі села
Найближча залізнична станція Пальміра
Відстань до
залізничної станції
16 км км
Місцева влада
Адреса ради с. Богодухівка, вул.Шевченка,26, тел. 3-61-31
Сільський голова Олашин Ірина Олександрівна
Карта
Богодухівка. Карта розташування: Україна
Богодухівка
Богодухівка
Богодухівка. Карта розташування: Черкаська область
Богодухівка
Богодухівка

У 2018 році до села приєднано сусіднє село Головатівка.

ІсторіяРедагувати

Близько 2500 років тому територія Лівобережної України була заселена скіфами-землеробами. Про це свідчать рештки їх поселень, городищ і кургани-могильники, велика кількість яких розташована берегами рік і в степах краю. У перших століттях до нашої ери та на початку нашої ери територія цієї місцевості була заселена стародавніми східнослов'янськими племенами. Головними заняттями були землеробство та скотарство. Там, де шлях із Золотоноші на Лубни перетинав річку Ірклій, по обох її берегах розкинулося село Богодухівка. Поселення не дуже давнє. Ймовірно, його назва походить від першої Свято-Богодухівської церкви. Та існує ще одна версія. Легенда розповідає, що якось проїжджали селом козаки. Вечоріло, тож треба було десь заночувати. До людей не стали проситися. Посеред степу за селом стояло кілька скирт соломи. Козаки тут і зупинилися. Літня ніч швидко минула, зібралися в дорогу. Від'їхали трохи й оглянулися, щоб краще місце запам'ятати. Та так і скам'яніли від подиву- на їхніх очах спалахнула одна зі скирт. Здивовані козаки чули, як хтось сказав: "Божий дух підпалив" Відтоді й село стали називати Богодухівкою.

Першу згадку про Богодухівку знаходимо в "Генеральному описі Лівобережної України (1765-1767)". Так, в описі згадується, що 1767 р. переяславський осавул М. Леонтович вів процес з громадою козаків села Богодухівки, які захопили його угіддя і скосили багато сіна, що належало йому.

Завдяки вигідному географічному положенню Богодухівка швидко розвивалася. До 1917 р. село було волосним центром, що об'єднував 7 сіл: Богодухівку, Савко-Приліпку, Іванівку, Красенівку, Мар'янівку, Хрестителеве та хутори, що пізніше стали селами Франківка і Бакаєво.

Історія Богодухівки пов'язана з ім'ям заслуженого артиста РРФСР, шестиразового чемпіона світу з греко-римської боротьби Івана Піддубного. Народився богатир 1871 р. в селі Красенівка, та незабаром сім'я переїхала в Богодухівку. Боротьба на поясах була в той час улюбленим видовищем мешканців села. Батько й син брали один одного за пояси й не відпускали до того часу поки один не покладе на лопатки іншого. У 1910 р. Піддубний повернувся в село. Придбав землю собі, а також трьом братам і трьом сестрам. Побудував хату й млин, одружився. Мав прекрасний сад площею 13 десятин. Та 1913 р. Іван потрапив на чемпіонат французької боротьби і кинув усе.

Селяни Богодухівки брали активну участь у революції 1905-1907 рр., перед ними виступали агітатори з міста. Богодухівчани створили селянський комітет у складі Роженка Леонтія, Міняйла Юхима, Коваленка Дмитра, Городничого Павла. Під керівництвом комітету селяни припиняли роботу в поміщицьких маєтках, а поміщиків вигнали з села. Активісти розподілили землю, худобу реманент між селянами. Та після придушення революції до села повернулися поміщики із загоном чеченців, заарештували селянський комітет, кинули комітетчиків у переяславську і полтавську в'язниці, а селян під страхом смерті примушували повертатися на роботу й повернути майно.

У час Лютневої революції 1917 р. в селі утворився комітет у складі Орлова Василя Миколайовича, Рожка Федора Тадейовича, Зеленського Федора Пантелеймоновича, Нестеренка Петра Лавроновича, Березенка Федота Павловича, Кузнецова Дмитра Пилиповича. У вересні 1917 р. були захоплені землі Киселівського та Бобрицького цукрових заводів.

З північного заходу до Богодухівки пригорнулося село Головатівка. Історія його назви така. Наприкінці XVIII ст на ці місця прибув пан Лукашевич Олексій. Привіз він із собою кріпаків Голованів, Квітку,Сокола, Овраменків. Згодом задумав Лукашевич продати свій маєток поляку Вишневецькому. Прийшов до нього один з перших поселенців Головань і попросив, щоб це поселення звалося Голованівкою. Пан згодився. Велике випробування випало на долю селян у період боротьби за незалежність, час гетьманату П. Скоропадського. 23 травні 1918 р. до села вступили німецькі війська, а на селян накладено контрибуцію: 1000 пудів хліба і 200 пудів вівса. Проти здирств окупаційних властей піднімалася хвиля народних повстань. 27 січня 1919 р. влада в Богодухівці перейшла руки волосного революційного комітету.

У 20-х роках пожвавилася культурно-освітня робота у селі, зокрема в клубі Абеля аматорами відкрито театр-клуб, де зробили перші кроки на професійній сцені Глиб Яків Осипович та Ворона Василь Прокопович. боротьбі з неписьменністю на сході села вирішено побудувати відповідне шкільне приміщення на свої кошти. І в 1928 р. виріс шкільний будинок на 10 класних кімнат. Почала працювати семирічна школа, яка 1935 р. стала середньою. 20-ті роки стали періодом створення колективних господарств, 1926 р. в Богодухівці організовано перший ТСОЗ "Червоний хлібороб" головою якого обрано Бережного Івана Давидовича. У 1928 р. в Богодухівці відкрито технікум із тваринництва (зоотехнікум), який у 1931 р. переведено у село Іркліїв. У 1930 р. створено шість колгоспів: "Червоний хлібороб" ім. Леніна, ім. II п'ятирічки, «Більшовик", "Червоний шлях", "Перебудова". У 1934 р. з'явилася перша МТС. Богодухівська МТС обслуговувала колгоспи сіл Богодухівки, Красенівки, Іванівки, Савко-Приліпки, Чорнобая, Канівець. На середину 30-х років у селі діяло 2 початкові, семирічна та середня школи. Працював клуб при МТС, бібліотеки, кінопересувка, лікарня на 25 ліжок.

22 червня 1941 р. почалася Німецько-радянська війна, а 20 вересня відбувся перший бій на околиці села. Майже всі захисники полягли смертю хоробрих, серед них був і автор повісті "Танкер "Дербент" Юрій Кримов. На другий день після бою пастушок Василь натрапив на трупи загиблих, про що сповістив батька Коваленка Олексія. У кишені одного з убитих батько знайшов документи на ім'я Кримова і два листи: невідправлений до дружини та отриманий від неї з Москви. Олексій Якович узяв документи на збереження, а тіло поховав за півтора кілометра на схід за селом. Після війни останки Кримова перепоховано в центрі села на високому пагорбі, де згодом Спілкою письменників встановлено пам'ятник. Окупаційний режим у селі був суворим і тривав 2 роки і 2 дні. Відступаючи, німці спалили всі будівлі шести колгоспів, МТС, клуб, середню школу, вальцьовий млин, 70 хат колгоспників, 3 мости через річку Ірклій, скошений і необмолочений хліб на полях, сільмаг із зерном. 23 вересня 1943 р. село було визволено. За роки війни в бойових діях загинуло 599 богодухівчан, 347 пропали безвісти. На каторжні роботи до Німеччини з села нацисти вивезли 108 юнаків і дівчат. Місцеві колгоспи переживали період реконструкції та організаційної перебудови. У 1950 р. з 6 колгоспів утворилося З, а в 1953 р. вони злилися в один ім. Петровського. Головою колгоспу обрано Галину Іванівну Журавель. Село потроху відбудовувалося: реорганізовано МТС у РТС, побудовано клуб, будинок для середньої школи.

60-70-ті роки відзначилися новобудовами. На колгоспні кошти у 1964 р. зведено приміщення середньої школи. З'явилося нове приміщення контори, два будинки механізатора, чотири будинки тваринника. У центрі села виросла добротна їдальня, два двоквартирні будинки для спеціалістів.

Передовики виробництва відзначені державними нагородами: І.О. Калашник, М.Ф. Ричка та М.П. Савісько орденами "Знак Пошани", Г.І. Журавель орденом Леніна, Г.Г Приліпко і Г.П. Коваленко орденами Трудового Червоного прапора, Драбівська Віра Миколаївна орденом Трудової Слави II і III ступенів; Гусак Григорій Федорович орденами Леніна, "Знак Пошани" та "Дружби народів";Назаренко Георгій Станіславович 1990р.н. - Орденом Ярослава Мудрого III ступеня; Г.Я. Вовк орденом Леніна, Братчик Віра Іванівна Почесною відзнакою Президента України 1996 р., Квітка Михайло Костович 2 орденами Трудового Червоного прапора, Рубан Ніні Іванівні присвоєно почесне звання "Заслужений працівник сільського господарства". За бойові заслуги під час ВВВ, Вирвикишку Наталію Давидівну нагороджено орденом Богдана Хмельницького.

У Богодухівці народився Олексій Васильович Приліпка - генеральний директор агрокомбінату "Пуща-Водиця" завідувач кафедри закритого ґрунту Національного аграрного університету директор науково-навчального центру плодоовочівництва Національного аграрного університету. Простий сільський хлопчина 1944 року народження пройшов шлях від учня токаря колгоспу ім. Петровського до генерального директора. Очолив господарство в умовах глибокої економічно кризи. Розпочав свою роботу із впровадженні ринкових методів роботи і форм управління. Зумів переконати працівників, що від особистої праці кожного залежить загальний добробут. За досягнення високих показників господарством, впровадження сучасних методів виробництва О.В. Приліпці присвоєно званні Героя України, "Заслужений працівник сільського господарства", нагороджено орденами "Різдво Христове 2000", "За заслуги" III ступеня, "За трудові досягнення" IV ступеня.

На території села знаходиться СТОВ "Богодухівське", фермерські господарства, загальноосвітня школа. Працюють дільнична лікарня, відділення зв'язку та філія Ощадбанку , приватні торговельні точки, перукарня,сільський краєзнавчий музей, картинна галерея, кімната бойової слави, Будинок культури, бібліотека-філія.

Культурою представлені:

  • Сільський БК
  • Картинна галерея
  • Краєзнавчий музей
  • Народний фольклорний колектив «Веселі молодички» — неодноразові переможці в селі Великі Сорочинці, селі Пирогів, м. Іллічівськ (приз глядацьких симпатій) та багато інших фестивалів.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народилися:

ІСТОРИЧНИЙ РАКУРС (з фактами, які відсутні в головному тексті)Редагувати

Богодухівка– село Чорнобаївського району, центр сільської ради, розташоване за 15 км від райцентру та за 18 км від залізничної станції Пальміра. Площа 591,9га. Населення 2656 чол., дворів – 1179. До складу Богодухівської сільської ради входить крім Богодухівки село Головатівка.

Час заснування – середина XVIII ст. Утворилося на вільних військових землях Кропивнянської сотні Переяславського полку. Спочатку це були хуторські поселення козацької старшини, яка населяла одержані нею за службу землі селянами – вихідцями з різних країв. Більш як півстоліття тривала боротьба між Лукашевичами, Киселями, Дараганами, Косюрами. Врешті більшість угідь дісталась родині і нащадкам Кропивнянського сотника Д. Ф. Дарагана (1725, 1731 – 1734, 1737, 1742), його синам теж у різні роки сотникам: П.Д. Дарагану (1759 – 1764), А.Д. Дарагану (1764 -1783). [ 1; 371] [ 2]

У 1754 р. "Тщением козаков Стефана и Григория Красионов и прочими прихожанами” була споруджена "Церковь во имя Сошествия Святого Духа ”. Можливо, звідси і назва села Богодухівка ( Божий Дух, Святий Дух) [3;39 ] [ 4; 25 зв]

У 1784 році побудована «при помощи колежского ассесора Петра Дарагана» ще одна – Петро-Павлівська церква, «в 1832г. починена при помощи надворного советника Михаила Дарагана, на каменном фундаменте» [ 4; 25 зв]

Серед прихожан церков у 1803р. були такі відомі на той час в краї, як титулярний радник Пилип Васильович Синеок, надвірний радник Михайло Петрович Дараган, граф Сергій Петрович Румянцев (1755-1838рр) – син П.А. Румянцева - генерал - фельдмаршала, який після скасування гетьманства в 1764 р був призначений генерал-губернатором Малоросії і під керівництвом якого у 1765-1767рр. було здійснено «Румянцевський перепис». Серед прихожан і колезький регістратор Іван Михайлович Шишкович (куток Шишківка і досі є в Богодухівці).[ 5; 16 зв.]

В «Описах Київського памісництва 70-80-их рр. XVIII ст… є дані по с. Богодухівка Золотоніського повіту, в якому у 1781 р. було 350 хат, з них козаків виборних – 140, козацьких підпомічників – 11, посполитих власницьких, різночинських і козацьких підсусідків – 199. Крім того в селі проживало 9 сімей різночинців, 1 духівництва, 1 священика. В 1787р. нараховувалося 913 чоловіків різного звання : « казенные люди, козаки и владельцов – тайного советника Николая Неплюева , коллежских ассесоров Михаила Гриневича и Антона Дарагана. Неподалік у селі Головатівка – 77 чоловіків власника колезького асесора Якова Лукашевича, на х.Грихновському ( тепер це куток села Богодухівка «Рихнівка») – 34- губернського секретаря Степана Захарченка, на х. Петрашевичівському – 22 - таємного радника Миколи Неплюєва, в с.Приліпки – 39 - козаків і селян власника військового товариша Степана Устимовича, в с. Приліпківщина- 29 та х. Хоружівка- 10чоловіків капітана Олександра Іваненка. [ 6; 107, 241, 245]

Населення села і навколишніх хуторів і «деревень» з кожним роком збільшувальсь і на рубежі XVIII- XIX ст. в них уже нараховувалося понад 1200 чол. (підрахунки автора) [ 7; 167, 168]

З 1802 р. с. Богодухівка за новим адміністративно-територіальним поділом належала до Золотоніського повіту Полтавської губернії. Була центром волості. [8; 31- 33 ]

Змін в адміністративно-територіальному поділі до 1918 р. практично не було. Серед 20 волостей Золотоніського повіту Богодухівка мала 96, 2 % «удобних» земель, тобто придатних для землеробства. Це найвищий показник не лише в повіті, а й губернії. [ 9; 57 - 77] Про село Богодухівку і волость в кінці ХІХ ст. В.П.Семенов писав : «Верстахъ въ 23 оть города Золотоноши по почтовой дороге и при р. Ирклий расположено волостное село Богодуховка, имеющее около 4 тыс. жителей, две православныхъ церкви, еврейский молитвенный домъ, земскую станцию, несколько постоялыхъ дворовъ, более десятка лавокъ, воскрестный базаръ и 4 ярмарки. При селе находится имение бывшее В.М. Дарагана - «Ракиты», въ имении 480 десятинъ пашни, которыя возделываются при двенадцатипольномъ и севообороте. Въ хозяйстве имеется заводъ лошадей верхового сорта съ 40 матками»[10; 368- 369]

На той час Богодухівська волость включала села Богодухівку, Іванівку, Красенівку, Хрестителеве, Мар’янівку, Савківку, Головатівку. Тут працювали швеці, шевці, кожум’яки, ткачі, вишивальниці, в’язальниці. [ 11; 191 - 192] Молитовний дім діяв, тому що в селі у 1885-1887 рр. проживало 275 євреїв. [9; 94] . В селі була квартира станового, пристава, працювало 28 вітряків, 5 – 6 примітивних кузень.

При діючих церквах ще з 30-их рр. ХІХ ст. працювали церковно-приходські школи, а з 1846 року – початкове народне (з 1863 р. - земське) училище. У 1875 році в ньому навчалося до 40 учнів, крім коштів земства (105 крб.) 80 крб. ще платила сільська громада. Щороку училище закінчувало по 11-15 учнів. [12; 19зв] Не вистачало підготовлених вчителів, про що не раз повідомляв у повітову училищну раду попечитель Богодухівського училища Пустоваченко. У 1877 р. училище відвідав член повітової училищної ради Н.Н. Максимович. Був направлений сюди замість Івана Ткаченка, що не мав відповідної освіти, випускник Золотоніського повітового училища Володимир Гречановський, але не витримав екзамен на звання учителя. З 1.05.1877 р. по 1895 р. в училищі працював син козака Василь Федорович Некрашенко, який користувався високим авторитетом і серед учнів і в середовищі сільської громади . У 1884 р. він та А. Концевич (Іркліїв), В. Петраш (Вереміївка) виступили з ходатайством до земської управи розширити кількість виучуваних в народних училищах предметів (до цього часу вивчали : Закон Божий, письмо, читання, арифметику) і збільшити термін навчання в училищах до 4 років. Їх прохання підтримав Богодухівський сільський сход. У 1885 році В.Ф. Некрашенка представили в Золотоніську повітову училищну раду до нагороди. Крім В.Ф. Некрашенка в училищі працювали учителі: Георгій Йосипович Фаворський (з 1880 р.), Антоніна Семенівна Андрієвська (з 1884 р.)Ольга Горбанева, законоучитель св.Семен Андріївський, Михайло Жадько (1891р.). У 1891році училище закінчили 11 учнів ( з них 3 відмінники ), у 1894 році серед 15 випускників уже було 2 дівчини. Багато років попечителем народного училища був генерал-майор Дараган - гласний Золотоніського Земського зібрання (1877-1880рр.), губернський секретар Володимир Михайлович Дараган ( з квітня 1887 р.). [13;7,14,25 ] У 1896 р. виникла загроза закриття училища через непридатність приміщення ( земський начальник 2-ї дільниці С.В. Лукашевич заявив, що нове буде побудоване до початку 1897/98 навчального року), але сільська громада просила перенести заняття 3 і 4 групи з аварійного приміщення в дім сільської управи. Заняття тривали. [13;7,14,25] [ 14;14 ] [15; 42 - 45 ] [16; 125 ] [17; 27, 28 ] [18; 2] [19; 14, 34 ]

На початку ХХ ст до Богодухівської волості входили 7 сіл : Богодухівка, Іванівка, Красенівка, Мар’янівка, Савкоприліпка, Хрестителеве та велика кількість хуторів навколо. Під час земського перепису 1910р. у волості проживоло 13 133 особи. Це на 2000 чол. Більше, ніж в 1900 році. Збільшення населення за 10 років пов»язане головним чином зі Столипінською реформою, коли на землі скуплені Селянським банком у колишніх поміщиків і розподілених на «оборочні статті» (артикули), поселялись сім’ї вихідців з малоземельного узбережжя Дніпра, Посулля та інших місць. Звичайно, немаловажну роль відігравав і природний приріст.

В селі Богодухіва в 1910 р. було описано 799 господарств (сім мали понад 50 дес. землі), в них нараховувалось 4496 осіб (з них 1498 грамотних). Кожне третє господарство відпускало членів родини на заробітки, 38 сімей не мали свого житла. Переважаючим заняттям, як і попередні століття, було землеробство, з цього і жили. Соціальний склад: козацьких родин – 415, селянських – 308, тут проживало 36 єврейських родин.

У володінні богодухівчан перебувало 6858 дес. землі, розподіленої дуже нерівномірно, як і в Богодухівці, так і в волості, де кожне п’яте господарство мало менше 1 дес., кожне третє – від 1 до 4 дес., тобто майже половина господарств – малоземельні. Це не раз зумовлювало соціальні вибухи (1854, 1905-1907 рр.). Поряд з землеробством нестатки змушували людей займатися різними промислами, заробітками на стороні: більше 300 селян жнивували у заможних, 19 наймались пастухами, у волості було 29 теслярів, 7 столярів, 38 шевців, 25чоботарів, 15ковалів, 2 бондарі, 2 землекопи, 3 каменярі, 2 пічники, 4 покрівельники, 3 живописці і художники, 1 музика і ін. [20; 159, 212-222]

Здавна Богодухівка славилась, як ярмарковий центр. Базари – щонеділі , а ярмарки у ХІХ ст. проводилися у строго визначені дні (25 березня, 10 липня, 26 жовтня, 1 листопада). [ 21; 388-389]

Через село проходила «стовпова» дорога губернського значення, що сполучала повітовий центр м. Золотоноша з Лубнами і Полтавою, була поштова станція в користуванні Лейби Рижика на основі контракту з земською управою. В час війни (1914-1916) поніс великі втрати ( з 1.10.1915 по 1.10.1916 р.) 2798 крб., просив земство повернути збитки.

Богодухівка - не просто волосний центр, в селі працював становий (їх на повіті було 3), дільничий земський начальник Еміль Андрійович Ільяшенко, поліцейський урядник, дільничний судовий слідчий, був призивний пункт. У 1900 році волосним старостою працював селянин Леонтій Єрофійович Черевань – людина невеликих статків, але грамотний. [ 22; 9 ] 14 листопада (ст..ст.) 1895р. відкрита безкоштовна читальня, яка нараховувала 514 книг (зав. Іван Федорович Хрущ, а в 1908р. – шкільна бібліотека нараховувала 962 книги). Зросла кількість читачів.

У 1908 р. в земському училищі навчалося понад 150 учнів, а в волості у 1910 році працювало 8 вчителів. Центрами духовного життя залишались Свято- Духівська та Петро-Павлівська церкви.

У 1891 р. у Богодухівці на кошти земства споруджена дільнична лікарня на 15 ліжок. У 1900 році в ній працював лікар Річард Гнатович Вербицький. У 1908р. при ній діяла амбулаторія і аптека. Лікарня обслуговувала жителів трьох волостей (30 сіл) (лікар Мекленбурцева). У 1913 р. завідуючою працювала земський лікар В.О.Антонова. [22; 14 - 18 ] У 1910 р. у волості працювало крім завідуючої ще 4 медпрацівники. З’явилась і посада земського ветлікаря.

В 1910 -1917 рр. в Богодухівці мешкав Іван Максимович Піддубний – відомий всьому світу 6 - разовий чемпіон, «чемпіон чемпіонів» з французької (греко-римської) боротьби. [11; 201, 209, 251,253,254]

Неспокійними видались для Богодухівки 1917-1920 рр. На зборах вчителів трьох волостей Богодухівської, Великобурімської та Чорнобаївської, що відбулися в березні 1917 р. у Богодухівці, вчителі підтримали курс Центральної Ради на українізацію школи. У травні 1918 р. богодухівчани разом з іншими патріотами боролися під Семеногіркою з кайзерівцями, за що були покарані, а село мало спалити 1000 пудів зерна.

Весною 1919 року активно ділили землю. Створено волосний і 20 комбідів у селах волості. У цей неспокійний час на місцях необмежену владу мали військові комісари. Богодухівським волвоєнкомісаром у лютому 1919 р. призначений Приходько Степан Сергійович секретарем, а перед приходом денікінців воєнруком - Івана Яковича Демۥяненка. [ 23; 59] На облік ще на початку лютого у волості взято: поручиків -1, підпоручиків - 4 (у Богодухівці -2), прапорщиків -3, чиновників військового часу -6, фельдшерів -17, (з них 14 медичних і 3 ветеринарних), 8 писарів. До інформації голови трудової ради Богодухівської волості Науменка додавалися і списки, якими скористалась не стільки Директорія, скільки нова влада. [ 24; 83] Восени 1919 боролись протии Денікінщини.

Прийшли 20-ті роки. З 1920 року у селі закладена бібліотека-читальня. А бібліотека з маєтку Генріха Абеля забрана до позашкільного підвідділу повітового відділу освіти. [ 25;11] До Золотоноші в розпорядження музею передано картини з маєтку Абеля. У маєтку Абеля відкрили театр-клуб, де вперше спробували свою сценічну майстерність Яків Йосипович Глиб та Василь Прокопович Ворона. Починалось нове життя, яке часто супроводжувалось труднощами, розчаруваннями і сподіваннями.

Акт 1920 года февраля 24 дня составлен в нижеследующем: в с. Богодуховке вальцовая мельница, принадлежавшая владельцам Зархину и Рабиновичу, бывшая Поддубного, производившая помол зерна и ширитовку проса с 1916 и по 24 февраля 1920г. в ночь на 24 февраля 1920года в 4 часа утра от не известной причины сгорела. О чем и составлен настоящий акт. Что подписью и приложением печати удостоверяется. Председатель 2-го Богодуховского селькомитета. [26; 160]

У 1920році, незважаючи на війну, громадянське протистояння залишило ще 37 вітряків. [26; 189] З донесення Богодухівського волосного виконавчого комітету (голова Вовк, заст. голови Пуха, зам. голови КНС Кузнецов) Золотоніському повітвиконкому 13.02.1921 р. «Прибуваючі у волость військові частини (мова йде про 219-ий полк Кавдивізії) з селянством поводяться дуже негарно, харчування людей і коней покладено на неплатників продподатку, а тим немає чим харчувати військові частини: самі пухнуть від голоду. Хто сплатив продподаток, збули останню скотину і прохарчувати червоноармійців також змоги не мають. Червоноармійці самочинно вимагають з селян харчі і нерідко розправляються з селянством прикладом рушниці або кулаком. Такі вчинки і поводження військових частин виконком рахує незаконними і недопустимими…» [27; 19-20 ]

І знову поділ землі, голодні 1921-1922 роки. В 1923 р. збирали хліб і кошти в фонд Червоної армії. Село здало 8 пудів жита і 8 пудів проса.[ 29; 27] В листопаді 1922 р. сума продподатку Богодухівської волості знижена на 1000 крб.[28; .5, 11]

В Богодухівці на базі маєтку Абеля створена ремонтна майстерня повітземвідділу. У 1922 – 1923рр. спостерігалось прагнення влади перейменувати назви деяких сільських рад, зокрема і Богодухівської волості, замінивши її на «Краснознаменську». [ 30; 102-104] Проте ці спроби не мали успіху, тим більше, у 1923 році адміністративна реформа скасувала волості. З 7.03.1923 р. Богодухівка – село Чорнобаївського району Золотоніської округи (з 1925 -1926 рр. до 1930 включно – Черкаської (Шевченківської) ).

В 1923 -1930 рр. в селі проходять корінні соціально-економічні перетворення. [ 11; 260, 267, 274, 288, 289] У 1925 р. головою сільради обраний Замана Федот. [ 31;25] На 1.01.1926 р. до складу Богодухівської сільської ради входять: с. Головатівка та навколишні хутори: Киселів, Міняйлів, Онищенків, Силин, Шашкевичів, Балка. В селах 1210 господарств з 5703 жителями. [32]

У 1926 році відбулися чергові вибори до Богодухівської сільської ради. Обрано 60 осіб членів і 26 кандидатів у члени сільської ради. А перший у списку – почесний член сільської ради Петровський Григорій Іванович, що тоді був головою ВУЦВК. Головою сільської ради обрали 35 – річного бідняка Ситника Семена Семеновича, заступником Лук»ященка Федота Андрійовича – 26р., бідняк, секретарем Бублика Корнія Григоровича – 32р., бідняк. Створили комісії: земельну – голова Ворона Микола Прокопович – 21 рік, бідняк, комсомолець, член КНС; культосвітню – голова Ковальський Пантелій – 27 р., учитель, в складі комісії: Орлов Василь Миколайович – 38 р., бідняк, член КНС, комсомольці Зоря Іван Васильович та Березенко Федот; фінансово – бюджетну – голова Ситник Павло Порфирович – 45 р., члени: Підкуйко Григорій Іванович, Гвоздь Артем Семенович, Тертишник Іван Гаврилович і інші. В комісію допомоги громадським організаціям ввійшли бідняки Борисенко Андрій Якович, Кіян Нил, член КП(б)У, Зеленський Федір Пр. і інші, а в санраді працювала єдина жінка Шепель Софія Іванівна, члени ради: Бережний Гнат Костянтинович – член КНС, Підкуйко Андрій Самойлович і інші. Серед членів сільради лікар Балковський Гнат – 43р., мав вищу освіту, вчитель Григорович Веніамін – 29 р. КНС. Ревізійну комісію очолив Гурин Федір Степанович, кредитовну спілку Березенко Федот Павлович. [ 33; 53 - 54] У 1926 р. Створено ТСОЗ « Червоний хлібороб», який за даними на 26 квітня 1930 р. уже нараховував 1348 їдців (тобто членів артілі з їх сімۥями). Тоді під час посівної в артілі було організоване громадське харчування. Посівна пройшла успішно і на округовій селянській конференції 26.05.1930 артіль відзначена премією ІІІ категорії (300 крб). [ 34; 5,30] Керівником першого колективного господарства обраний Іван Давидович Бережний.

Колективізація – то був надзвичайно складний для села час. Багато розкуркулених (по Богодухіві – 12 дідичів) вислані за межі району, 30 родин – в межах району на непридатні землі в межах села. Щороку на виборах позбавлялись 30, а іноді і більше мешканців села виборчих прав ( урядники, духовенство, колишні городові, стражники і інші). [ 11; 324 - 326] [ 35; 20]

У 1930 р. також створено колгоспи ім.. Петровського, у 1931 – 1932 рр. виникли «Червоний шлях», «Перебудова», «Більшовик», «Друга п’ятирічка». У 1936 р. колгосп ім.Петровського перейменований в ім. Яковлєва, а в 1938 – в ім. Леніна, в цьому ж році «Перебудова» - в ім. Калініна (с. Головатівка).

Тяжкими для села видались голодні 1932 -1933 роки. Лише поіменно встановлено 181 особу, вимерли сімۥї Ракового Харлампія (12 дітей), Богомаза Т.Ф. (5 чол.), Хоруженків(4 чол.). [37; 142-149] У 1929 – 1930 рр. органи ОДПУ відправили на 3 роки в концтабори хліборобів: О.М. Гаврика (1883р.н), І.Я. Грищенка (1896 р.н), на 5 років Червінька Степана Івановича (1881 р.н) – зятя І.М.Піддубного по сестрі Євдокії, на 10 років – грабаря О.І.Водяника (1895р.н.), одноосібника П.Ф.Шепеля (1880р.н) [36]

Та колективізація набирала темпів За роки НЕПу кількість хуторів зросла, проте в часи розкуркулення і колективізації 5 хуторів виселено, а 30 заможних господарств переселено на «невдоби». В маєтку Абеля у 1929-1931 рр. працював зоотехнікум, що готував спеціалістів для кооперативів і колгоспів, що масово створювались. 26 серпня 1929 р. на засіданні секретаріату Шевченківського ОВК прийнята постанова «Про організацію зоотехшколи в с. Богодухівка з відокремленням зооветвідділу Золотоніської сільськогосподарської школи та асигнування для цієї мети 6000 крб. у рахунок асигнування наступного року (Внесено і.н.о.(інспектором наросвіти - автор) 14.08.1929 р.) [38; 33]

У 1931 р. технікум перейшов в с. Іркліїв, а сюди переведена Чорнобаївська МТС, яка в 1934 р. нараховувала 30 тракторів, з'явились перші комбайни. МТС обслуговувала навколишні господарства сіл Красенівка, Хрестителеве, Нове Життя, Тарасівку, Франківку, Бакаєве, Чорнобай, Малі і Великі Канівці, Головатівку, Іванівку. При МТС працювали механік, агроном, зоотехнік, ветлікар вона мала бригади. Директори: П.Я.Іванов, Ф.Д. Собко. При МТС був партосередок (парторг Дунов, після війни директор МТС) працював клуб, бібліотека. [ 39] [ 40] [ 41] У 1939 р. учасником Всесоюзної с/г виставки в Москві була тракторна бригада (бригадир І.В. Прядко), яка в 1938 р. виробила на кожен 15 – сильний трактор по 888га і зекономила пального 4000 кг. [ 42]

До війни в Богодухівці працювали середня і неповна середня школи, лікарня, клуб, бібліотека, вузол зв’язку. Село радіофікувалось. З 1936 р. почали демонструватись фільми. Працювали спортивні гуртки. Та не все було просто у житті. Репресії проти «дідичів» у 30 рр. переросли у репресії проти «ворогів народу» у 1937 – 1938 рр. їм піддалось за неповними даними 15 уродженців села. Частина вже були колгоспниками в сусідніх селах Франківці, Тарасівці, дехто взятий з Золотоноші. А безпосередньо з села у 1937 – 1938 році взяті і розстріляні І.Я.Квітка (1900 – 1937), конюх К.С.Красюк (1907 – 1937). [ 43]

Понад 1000 жителів Богодухівської сільської ради захищали Вітчизну, 603 загинули ( з них 18 закатовано в Золотоноші). В бою за село 21 вересня 1941 р. загинув військовий журналіст, письменник, автор повісті « Танкер «Дербент» Юрій Кримов. Йому споруджено в центрі села пам’ятник. [11; 370] В час окупації на каторжні роботи вивезено 108 осіб. При відступі німці спалили приміщення 6 колгоспів, 2 млини, весь скошений і необмолочений хліб, приміщення МТС, школи, сільмаг, 70 будинків, 3 мости через р. Ірклій, вигнали 945 голів ВРХ (в т. ч. 522 корови), забили більше 100 свиней, 123 вівці. [ 44; 18]

Село визволене 22 вересня 1943 року. «47-я армия (Воронезький фронт – авт.), наступая за 3-м гвардейским мех. корпусом, выдвигалась к р.Днепр и в 11 часов прошла рубеж Драбов. Великий Хутор, Богодуховку. К этому времени 3-ий гв. мех. корпус захватил г. Золотоноша. К 22 часам положение частей армии уточнялось. [ 45;119]

У вересні – жовтні 1943 р. відновили роботу всі установи села, середня (директор С.П. Орда) і початкова школа, лікарня, сільська рада (у 1944 – 1945рр. Сулима М.П., всі колгоспи, МТС (директор Дунов ). У 1943 – 1944 рр. збирались кошти на побудову танкової колони «Визволена Полтавщина». Богодухівська церква внесла 7521 крб. [ 46]

Успішно виконувалися державні плани хлібопоставок. Навіть у голодному 1947р. в передовиках по здачі хліба державі числився богодухівський «Більшовик» (голова Савісько), секретар парторганізації (Квітка). У 1950 р. відбулося укрупнення колгоспів, замість 6 на території сільради стало три: ім. Калініна (голова Черевань ), «Заповіт Леніна» (Черевань П.М.), «Червоний хлібороб» (Бакай М.О.). В 1953 р. ці господарства об’єдналися в колгосп ім. Петровського (голова Галина Іванівна Журавель, нагороджена орденом Леніна ) – велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено 5657га землі, в т. ч. орної – 5451. З 1969 р. спеціалізувалось на відгодівлі свиней.

Багато зусиль в розвиток колгоспу і села доклали керівники Михайло Федорович Ричка, відзначений вищими державними нагородами – 2 ордена Леніна, голова сільської ради І.П. Чорнявський (у 1966 р. занесений на обласну Дошку Пошани), голова артілі, 80-90-их рр., Володимир Свиридович Брус – заслужений працівник сільського господарства одержав у 1996р., як голова агрофірми «Богодухівська», а в 1998 р. заслужений працівник сільського господарства одержала свинарка Ніна Іванівна Рубан. Такого ж почесного звання 23 серпня 2010 року удостоєна оператор машинного доїння корів СТОВ «Богодухівське» Тетяна Григорівна Коваленко (1986р.н.). В селі нагороджених більше 220 осіб, серед них і вчителі В.І. Кушка (1954 р.), О.Ф. Бабич(1976); працівники торгівлі Г.Ф.Кравченко (1960) та Г.В.Головань (1974). Серед нагороджених орденом Леніна: Г.Я. Вовк – птахарка, Г.Ф.Гусак – водій, П.М. Бойко, В.В. Черевань – комбайнери, П.В. Черевань – начальник дільниці.

Завдяки напруженій праці в селі побудована середня школа, Будинок культури, торговий центр, адмінбудинок, дитсадок, стадіон, в широке водне плесо перетворилася р. Ірклій. Село газифіковане, працює народний сільський музей, картинна галерея, де є виставка картин місцевих художників: І.С. Лук’ященка, О.Г.Слюсаря, В,С, Гурина, І.Ф. Дробницького, О.М.Точеного. Є кімната бойової слави з розповідями про воїнів – фронтовиків, а на обеліску, спорудженому в пам'ять полеглих на війні односельців, викарбувані їх імена. Є й пам’ятник воїнам, що загинули, боронячи село, пам’ятник жертвам голодомору.

На території села Богодухіва працюють СТОВ «Богодухівське» (директор Ворона О.М.), в якому працює 280 осіб, 6 - фермерських господарств: «Мрія» - Бумар Іван Миколайович «Ілона» - Сукач Анатолій Григорович «Світлана» - Панченко Іван Володимирович «Степова пісня» - Кишка Ігор Васильович «ВернигориС» - Вернигора Станіслав Іванович.

Умісцевій загальноосвітній школі навчається 273 учні. Працює дільнична лікарня (гол. лікар Гонтар Л.М.), дитсадок «Барвінок», відділення зв’язку, філія ощадбанку, 3 магазини райст та 8 приватних торговельних точок, швейна майстерня, перукарня. 29 травня 2010 року відбулося урочисте освячення церкви Святого чоловіка Божого Олексія Владикою Софронієм митрополитом Черкаським і Канівським разом з представниками духовенства краю та за участі меценатів зодчих О.В. Приліпка та подружжя А.І. та Л.І. Колісників, голови обласної ради В.А. Греся, керівників району, села. [ 47] Меценат спорудження храму Олексій Васильович Приліпка – уродженець Богодухівки, генеральний директор науково – дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща – Водиця», Герой України, лауреат Державної премії України, Заслужений працівник сільського господарства.

Село багате й іншими видатними особистостями: Яків Йосипович Глиб (9.10.1912-8.01.1987)- заслужений артист УРСР; Олександр Миколайович Згура – заслужений лікар України, хірург Одеського онкологічного диспансера.

Біля села в степу височіли як свідки давніх часів, зокрема козацьких, 3 кургани та 2 курганних групи. Ці пам’ятки археології (вірніше, місця де вони розташовувалися) перебувають на державному обліку.

Використані джерела і література 1. Мадзелевський В.Л……. 2. ЦДІАуК – Ф. 57 – Оп 1- Спр.270 3. Приліпко М. Іван Піддубник – Сила України – 4. – 2006 4. ДАПО Ф – 706 – Оп 4 – Спр. 299 5. ДАПО Ф – 706 – Оп 4 – Спр. 40 6. Описи Київського намісництва 70 – 80- их рр. ХУІІІ ст.. – к.- 1989 7. Описи Лівобережної України кінця ХІХ ст. – к. 1997 8. Адміністративно – територіальний поділ Полтавщини ( 1648 – 1941рр.) – довідник… Полтава – 2002 9. Сводный сборник по статестическому описанию Полтавской губернии в 1882 – 1889гг. – Полтава – 1900 10. Россия. Полное географическое описание нашого отечества // Под.ред. В,П. Семенова – СПБ. – 1903- т. УІІ – Малороссия 11. Приліпко М. Чорнобаївщина. Велична історія рідного краю. – Черкаси – 2008 12. ЦДІАуК Ф – 707 – Оп 41- Од.зб.95 13. ДАЧО. Ф – 473 – Оп.1 – Спр6 14. Там саме Спр 5 15. Там саме Спр 14 16. Там саме Спр 19 17. Там саме Спр 7 18. Там саме Спр 29 19. Там саме Спр 34 20. Третья подворно – хозяйственная земская переписъ въ Полтавской губернии. Золотоношский уезд 1910г. – Полтава - 1913 21. Сборник необходимыхъ сведений о всехъ приходахъ Полтавской губернии. Составилъ св. Г. Коломенський – Полтава – 1895 22. Павловский И. Ф. Адрес – Календарь. Справочная книжка Полтавской губернии – Полтава - 1901 23. ДАЧО Р – 1667 – Оп.1 – Спр.22 24. ДАЧО Р – 1868 – Оп.1 – Спр.14 25. ДАЧО Р – 3872 – Оп.1 – Спр. 191 26. ДАЧО Р – 546– Оп.1 – Спр.8 27.ДАЧО Р – 546– Оп.1 – Спр.25 28. ДАЧО Р – 3872 – Оп.1 – Спр.767 29. ДАЧО Р – 546 – Оп.1 – Спр.46 30. Там саме Спр. 19 31. ДАЧО Р – 65 – Оп.1 – Спр. 52 32. Черкаське округове статистичне бюро. Список поселень Черкаської округи – Черкаси - 1926 33. ДАЧО Р – 184 – Оп.1 – Спр. 142 34. Там саме Спр. 117 35. Там саме Спр. 200 36. Реабілітовані історією – Кн. ІУ – КН.У 37. Голодомор 1932 – 1933. Чорнобаївщина пам»ятає. – Черкаси – 2008 38. ДАЧО Р – 184 – Оп.1 – Спр. 91 39. Газ. Комуна – Чорно бай – 1937 – 14 січня, 16 липня 40. Там саме 1939 – 12 грудня 41. Там саме 1941 - 2 січня 42. Там саме 1939 - 30 травня 43. Реабілітовані історією - Кн.ІУ – Кн.ІІІ 44. ДАЧО Р – 1087 – Оп.1 – Спр. 2 45. Днепр – река героїв. – К. – 1983 46. Газ. Світлий шлях – Чорно бай – 1944 – 11травня 47. Там саме 2010 – 6 червня https://archive.is/20130802084149/bogoduhivka.ucoz.net/index/istorija_bogodukhivki/0-9

Вітром зі степу овіяна, Зірка, віками омріяна, Душею і серцем співа Богодухівка мила моя.

Гімн школи

Хвала і слава нашій школі Тут юнь навчається й зростає, Роки летять а й сивочолі Не забувають ті літа. В скарбниці знань – азів науки, В шкільній у радісній сім’ї Шанують, множать діти й внуки Святі традиції шкільні. Приспів: Клянемось так на світі жити, Як нам Шевченко заповів Життя і рідний край любити, І шанувати вчителів. Школа нам дає освіту, Знання, що нам несуть віки. Ми – українці, учні, діти Ми – всі Шевченка земляки.