Відкрити головне меню

Африкан Петрович Богаєвський (8 січня 1873 (27 грудня 1872)(18721227), станиця Каменська Донецького округу (нині — місто Кам'янськ-Шахтинський Ростовської області у Російській Федерації) — 21 жовтня 1934, Париж) — російський воєначальник, один з командирів Добровольчої армії і керівників Білого руху на Півдні Росії, учасник Української революції. Отаман Всевеликого Війська Донського. Генерал-лейтенант.

Богаєвський Африкан Петрович
рос. Африка́н Петро́вич Богае́вский
Африкан Богаевский.jpg
Народився 27 грудня 1872 (8 січня 1873)
Кам'янськ-Шахтинський, Область Війська Донського, Російська імперія
Помер 21 жовтня 1934(1934-10-21)[1] (61 рік)
Париж, Франція[1]
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Don Cossacks.svg Донська Республіка
Діяльність полководець
Alma mater Миколаївське кавалерійське училище[d]
Володіє мовами російська
Учасник Перша світова війна
Суспільний стан козаки
Військове звання генерал-лейтенант
Нагороди
орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни 4 ступеня кавалер ордена Почесного легіону лицар Великого Хреста ордена Святого Михайла і Святого Георгія

БіографіяРедагувати

Африкан Богаєвський походить з потомствених дворян Війська Донського. Він народився в родині військового старшини Війська Донського Петра Григоровича Богаєвського, учасника Севастопольської оборони.

Російська імператорська арміяРедагувати

У 1890 році Африкан Богаєвський закінчив Донський кадетський корпус. Потім навчався у Миколаївському кавалерійському училищі, яке закінчив у 1892 році першим із занесенням на мармурову дошку. У 1892 році був випущений до лейб-гвардії Отаманського полку в чині хорунжого.

З 1895 по 1900 роки він навчався в Академії Генерального штабу, яку закінчив з відзнакою. Служив у штабі військ Гвардії і Петербурзького військового округу. У грудні 1908 року отримав військове звання полковника. У 19091914 роках Африкан Богаєвський працював начальником штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії.

З початком Першої світової війни опинився на фронті. З жовтня 1914 року він командир 4-го Маріупольського гусарського полку. 10 листопада 1914 року був нагороджений Георгіївською зброєю за те, що «в боях 21 серпня під Шапкином і 28 серпня під Гольданом брав енергійну участь в бою, самовідданою роботою, при явній небезпеці для себе, значно сприяв досягненню успіху». 1 січня 1915 року він був призначений командиром лейб-гвардії Зведено-Козачого полку. 22 березня 1915 року отримав військове звання генерал-майора.

27 травня 1915 року Африкан Богаєвський був зарахований до Свити Його Імператорської Величності. З 4 жовтня 1915 року по квітень 1917 року він обіймав посаду начальника штабу Похідного отамана всіх козачих військ Великого князя Бориса Володимировича. 7 квітня 1917 року переведений на посаду командира 1-ї Забайкальської козачої дивізії. В цей час був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня з лавровою гілкою за бої під Тарнополем.

Влітку 1917 року він командир 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії, а з серпня 1917 року — заступник начальника штабу 4-го кавалерійського корпусу.

Добровольча арміяРедагувати

Залишивши 1-ю Гвардійську кавалерійську дивізію в Києві, Африкан Богаєвський виїхав на Дон. На заході Донської області, в станиці Луганській Донецької округи, Богаєвський був заарештований більшовиками. Насилу уникнув розстрілу і в грудні 1917 року прибув у Донську столицю Новочеркаськ.

5 січня 1918 року він вступив у командування військами Ростовського району (під керівництвом військового отамана Олексія Каледіна). З 11 лютого під час Першого Кубанського (Крижаного) походу командував Олексіївським партизанським полком Добровольчої Армії.

У березні 1918 року Африкан Богаєвський був призначений командиром 2-ї бригади Добровольчої Армії. З травня 1918 року по січень 1919 року він обіймав посаду Голови Ради Керуючих Відділами та Керуючий Відділом (міністр) закордонних зносин в Донському уряді військового отамана Петра Краснова. 28 серпня 1918 року отримав військове звання генерал-лейтенант.

6 лютого 1919 року Африкан Богаєвський був обраний Військовим отаманом Всевеликого Війська Донського замість Краснова. З січня по лютий 1920 року — Голова Південно-Російського уряду. У березні 1920 року перебазувався до Криму, де перебував у складі армії Петра Врангеля.

У листопаді 1920 року Африкан Богаєвський покинув Крим разом з Врангелем.

 
«Отаман Богаєвський» — броньовик Донський армії

ЕміграціяРедагувати

У листопаді 1920 року Африкан Богаєвський перебував у Константинополі. Він створив Об'єднану раду Дону, Кубані і Тереку. Через рік — у листопаді 1921 року переїхав до міста Софія, а у жовтні 1922 року — до Белграду. З листопада 1923 року він проживав у Парижі. У 1924 році він став один з творців Козачого союзу.

У 1929 році Африкана Богаєвського усі донські емігрантські організації  одностайно обрали довічно представляти інтереси донського козацтва. У 1932 році він став один з творців Союзу козаків-комбатантів та ініціатором створення Донської історичної комісії.

СмертьРедагувати

Помер Африкан Богаєвський від серцевого нападу 21 жовтня 1934 року в Парижі. Похований 28 жовтня на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Протистояння Богаєвського і КрасноваРедагувати

У 1920 році основна маса козаків, що емігрували з Півдня Росії, зосередилася в Болгарії. Софія стала козацькою «столицею». Богаєвський провів перепис козаків, і організував Донську позичкову касу. Конкуренцію Африкану Богаєвському складав його попередник на посаді Донського отамана Петро Краснов, який проживав на той момент в Берліні. У 1921 році він звернувся до козаків-емігрантів із закликом об'єднуватися в станиці і хутори за місцем проживання на Дону. Цей заклик був сприйнятий з ентузіазмом. Наприкінці 1921 року Краснов звернувся до Врангеля з проханням чинити тиск на Богаєвського, аби той поступився посадою отамана Краснову. Він пропонував сформувати корпус з донських, кубанських і терських козаків для відновлення бойових дій в Росії навесні 1922 року.

Врангель, проте, підтримав не Краснова, а Богаєвського. Той, у свою чергу, в грудні 1921 року своїм наказом узаконив створення хуторів і станиць, вибори отаманів, хутірських і станичних правлінь. Також Богаєвський дозволив приймати у донські хутори і станиці кубанців, терців і астраханців. Великою заслугою отамана Богаєвського стало застереження козаків-емігрантів від повернення на батьківщину. Козаки, що виїхали до Радянської Росі піддаються жорстоким репресіям, трагічна доля їх відома!  — підкреслював Богаєвський в одному зі своїх виступів… Штаб Врангеля і командування козацьких частин організовували в новоутворених хуторах і станицях військові осередки.

Між тим, Краснов на початку 1922 року звернувся до козаків з відкритим листом, закликаючи їх під монархічні прапори. Він зажадав від Богаєвського розпустити «Об'єднану раду Дону, Кубані і Терека», підпорядкувати станичних отаманів йому і відкрито підтримати курс на відродження монархії в Росії. «Об'єднана рада» відкинула ці вимоги, заявивши, що право встановлювати політичний лад в Росії належить майбутнім Установчим Зборам, і що козацтво не може брати участь в насильницькому встановленні республіки або монархії в Росії.

Краснов, за підтримки генералів Петра Попова та Яковлєва і полковника Грекова, у січні 1922 року почав збір підписів за скликання Військового кола, сподіваючись домогтися перевиборів отамана. У лютому з'їзд відбувся в м. Пловдив, однак «визнання» Краснова не відбулося. Більше того, станиці, що виникли за ініціативою Краснова остаточно перейшли в підпорядкування Богаєвському.

Паралельно в Софії йшли переговори про участь козаків у можливій інтервенції до Радянської Росії. Козацькі представники були проти такої участі, вважаючи, що повернутися на батьківщину козаки можуть лише в результаті народного вибуху. Однак Богаєвський не міг не рахуватися з думкою генералів Старикова, Шкуро, Улагая, Агєєва та інших, які встановлювали зв'язок з повстанцями і планували висадку десантів на Чорноморському узбережжі. Таємно підтримуючи ці плани, Африкан Богаєвський ухилявся від організації та фінансування реальних операцій.

Навесні 1922 року прихильникам Краснова вдалося домовитися з іншими противниками політики Богаєвського і Врангеля та зібрати підписи, необхідні для скликання Військового Кола. Однак, Богаєвський знову ухилився від скликання Кола, пославшись на фінансові й політичні труднощі. Африкан Петрович Богаєвський перебував військовим отаманом до самої смерті. Для багатьох козаків він став символом, «останнім отаманом, обраним на Донський землі».

Нагороди та почесні званняРедагувати

РодинаРедагувати

 
Могила отамана Африкана Богаєвського
  • Брати: Митрофан Петрович (1881—1918), журналіст, «Донський Златоуст», голова Донського військового уряду. Розстріляний більшовиками в Новочеркаську в 1918 році і Януарій, осавул (похований в одній могилі з Отаманом).
  • Дружина: Надія Василівна Перрет (пом.13.7.1941), сестра генерала Євгенія Перрета, колишня дружина графа Артура Артуровича Келлер (загинула під час Другої світової війни в Белграді).
  • Син: Євген Африканович Богаєвський (23.6.1905 — 28.5.1977), служив у Югославській армії.
  • Син: Борис Африканович Богаєвський (19.9.1908 — 1.1.1975), почесний голова Козацького союзу і редактор паризького журналу «Рідний край».
  • Племінники: поет Микола Миколайович Воробйов (Богаєвський) (1908—1989), один з найвизначніших представників козацької поезії, автор поеми «Кіндрат Булавін»; 
  • історик Любавін-Богаєвський Юрій Іванович живе в Новочеркаську.

ТвориРедагувати

В еміграції Богаєвський активно друкувався під псевдонімом Ельмут у козацьких періодичних виданнях.

  • Богаевский А. П. Ледяной поход. Воспоминания 1918 год. — Нью-Йорк: Союз первопоходников, 1963.[2]

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Колпакиди А., Север А. Спецназ ГРУ. — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — С. 67-68. — 864 с. — ISBN 978-5-699-28983-7.

ПосиланняРедагувати