Відкрити головне меню

Васи́ль Костянти́нович Блю́хер (нар. 19 листопада (1 грудня) 1890(18901201)[1] — пом. 9 листопада 1938, Москва) — радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу.

Блюхер Василь Костянтинович
Василий Блюхер.jpg
Ім'я при народженні Блюхер Василий Константинович
Народження 19 листопада (1 грудня) 1890(1890-12-01)
с. Барщина, Рибінський повіт,
Ярославська губернія,
Російська імперія
Смерть 9 листопада 1938(1938-11-09) (47 років)
Москва, СРСР
тромбоз
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія, піхота
Роки служби 19141938
Партія КПРС, Російська соціал-демократична робітнича партія і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)[d]
Член ЦК КПРС і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання Red Army Marshal 1940.png Маршал Радянського Союзу
Командування Начальник Генерального штабу РСЧА
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Автограф Signature of Vasily Blyukher.svg
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоної Зірки
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)

Нагороди Російської імперії:

Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Георгіївська медаль 4 ступеня
Блюхер Василь Костянтинович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився в селі Барщина, Рибінського повіту, Ярославської губернії (нині Рибінський район, Ярославської області).

Член ВКП(б) з 1916, з 1934 — кандидат в члени ЦК ВКП(б).

Учасник Першої світової війни. Загинув в ході сталінських репресій. Реабілітований після XX з'їзду КПРС в 1956 році.

Після Жовтневого перевороту вступив до Червоної гвардії, а потім до Червоної Армії. 1918 року Блюхер першим хто був нагороджений орденом Червоного Прапора.

1919 — командував дивізією в боях проти Колчака, пізніше — проти Врангеля.

19211922 — головнокомандувач, військовий міністр і голова Військової ради Далекосхідної республіки. Після громадянської війни — командир 1-го корпусу і начальник Петроградського укріпленого району.

19241927 роках — головний військовий радник революційного уряду в Кантоні, Китай.

Від 16 травня 1927 до 7 серпня 1929 року виконував обов'язки першого помічника командувача Українського військового округу [2].

З 1929 — командувач Особливою Червонопрапорною Далекосхідною армією.

Після не надто вдалих для СРСР боїв на озері Хасан[3], які збіглися з хвилею репресій у країні, 22 жовтня 1938 був заарештований.

9 листопада, перебуваючи під слідством, помер у Лефортовській в'язниці. 10 березня 1939 посмертно позбавлений звання маршала і засуджений до смертної кари за «шпигунство на користь Японії», «участь в антирадянській організації і у військовій змові»[4].

Реабілітований після XX з'їзду КПРС у 1956 році.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати