Блукаючі вогні
Блукаючі вогні[1] або мандрівні вогні[2], бли́мавки[3][4] — блідо-синє світіння, утворюване згорянням метану, що виділяється внаслідок гниття.[1] Зустрічаються за теплої вогкої погоди вночі на болотах, кладовищах тощо.
Маленькі вогники рухаються за вітром і повітряними потоками навколо людини, що рухається; це може справляти враження начебто вогники намагаються втекти від спостерігача, чи переслідують його.
У повір'ях ред.
У віруваннях багатьох народів блукаючі вогні описуються як дух, який з'являється у вигляді світла і збиває мандрівників зі шляху, заводить їх у трясовину й болота. В Британії такий дух знаний під назвою «мандрівний віхоть» (англ. will-o'-the-wisp), «Біллі з віхотем» (англ. Billy of the wisp), «Джек з ліхтарем» (англ. Jack-o'-lantern) тощо. В Німеччині його називають «божевільне світло» (нім. irrlicht). Латинською це явище називали «дурне світло» (лат. ignis fatuus)[5].
Японці вірять, що людська душа (зокрема після смерті) може постати в подобі сяйливої літаючої кульки чи хмари — хітодами[6]. На річці Меконг в Індокитаї регулярно спостерігаються вогні, відомі в фольклорі як «вогненні кулі наґ» і пов'язуються зі змієподібним наґою, що нібито живе в річці[7].
В українських віруваннях блукаючі вогні асоціювалися з русалками та потерчатами[8]. Також заклятим скарбам приписувалася здатність світитися різними кольорами вночі. Проте добути їх нібито можна було, тільки пожертвувавши щось взамін. Світіння приписувалася і цвіту папороті[9].
Наукові пояснення ред.
Явище блукаючих вогнів може спричинятися окисленням фосфіну (PH3), дифосфіну P2H4) і метану (CH4). Оскільки суміші фосфіну та дифосфіну спонтанно спалахують при контакті з киснем у повітрі, лише невеликої їх кількості достатньо, щоб запалити набагато поширеніший метан[10].
У 1776 році італійський фізик і фізіолог Алессандро Вольта вперше припустив, що природні електричні явища (наприклад, блискавка), які взаємодіють з болотним метаном, можуть бути причиною блукаючих вогнів[11]. Цей погляд підтримав британський ерудит Джозефом Прістлі в його серії робіт «Досліди та спостереження над різними видами повітря» (1772—1790); і французький фізик П'єр Бертолон де Сен-Лазар у «Електриці від метеорів» (1787). Ранні критики гіпотези болотяного газу часто відкидали її як пояснення блукаючих вогнів, стверджуючи про малоймовірність самозаймання, відсутність тепла в деяких спостережуваних вогнях, непередбачувані рухи. Кульова блискавка в той же час класифікувалася як різновид блукаючого вогню[12]. Однак у звітах, опублікованих в 1832 році майором Луїсом Блессоном після серії експериментів у різних місцевостях, було встановлено, що рухи вогнів легко пояснюються переміщенням повітряних потоків[13]. Блессон також спостерігав відмінності в кольорі та теплі полум'я на різних болотах. Так, вогонь у Малапане, Верхня Сілезія (нині Озімек, Польща) не міг спалити шматки паперу чи дерев'яну стружку. Подібним чином блукаючий вогонь у іншому лісі в Польщі замість того, щоб спалювати, покривав шматки паперу та дерев'яної стружки маслянистою в'язкою рідиною. Блессон також випадково створив букаючі вогні в болотах Порта-Вестфаліка, Німеччина, під час запуску феєрверків[12][13].
Спроба відтворити блукаючі вогні в лабораторних умовах здійснювалася в 1980 році британським геологом Аланом А. Міллсом з Лестерського університету. Хоча йому вдалося створити прохолодну сяйливу хмару, змішавши неочищений фосфін і природний газ, колір світла був зеленим і створював велику кількість їдкого диму. Це суперечило більшості свідчень очевидців про блукаючі вогні[14][15]. Як альтернативне пояснення Міллс запропонував у 1999 та 2000 роках, що на болотах спостерігається холодне полум'я, котре супроводжує окислення широкого спектру сполук, включаючи вуглеводні (зокрема метан), спирти, альдегіди, оливи, кислоти і навіть віск[14][16].
Пов'язана гіпотеза стосується природної хемілюмінесценції фосфіну. У 2008 році італійські хіміки Луїджі Гарлашеллі та Паоло Боскетті спробували відтворити досліди Міллса. Вони успішно створили слабке холодне світло, змішавши фосфін з повітрям і азотом. Хоча сяйво все ще було зеленуватого кольору, Гарлашеллі та Боскетті помітили, що в умовах слабкого освітлення людське око погано розрізняє кольори. Крім того, регулюючи концентрацію газів і умови довкілля (температуру, вологість тощо), можна було усунути дим і запах або принаймні зробити їх менш помітними. Гарлашеллі та Боскетті погодилися з Міллсом, що холодне полум'я також може бути правдоподібним поясненням інших випадків блукаючих вогнів[17].
Крім того явище блукаючих вогнів може пояснюватися біолюмінесценцію різноманітних лісових мікроорганізмів і комах. Світіння випромінюють певні види грибів, наприклад, опеньки, та жуки світляки. Світло, що відбивається від більших істот, які мешкають у лісі, може пояснити явище, коли вогник переміщується та реагує на інше світло. Так, біле оперення сипух може відбивати достатньо світла від Місяця, щоб виглядати як самостійний вогник[18].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б БЛУКАЮЧИЙ // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ МАНДРІВНИЙ // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ БЛИМАВКА // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Блимавка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ will-o'-the-wisp | Facts, Information, and Mythology. pantheon.org. Процитовано 3 листопада 2022.
- ↑ Goodman, Roger; Refsing, Kirsten (11 вересня 2002). Ideology and Practice in Modern Japan (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-92711-1.
- ↑ Limited, Bangkok Post Public Company. A Spiritual land. Bangkok Post (англ.). Процитовано 3 листопада 2022.
- ↑ Таланчук, Олена (1998). Українознавство: усна народна творчість (укр.). Либідь. ISBN 978-966-06-0018-8.
- ↑ Гнатюк, Володимир (2000). Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України. с. 237—239.
- ↑ Roels, Joris; Verstraete, Willy (2001-09). Biological formation of volatile phosphorus compounds. Bioresource Technology (англ.). Т. 79, № 3. с. 243—250. doi:10.1016/S0960-8524(01)00032-3. Процитовано 1 листопада 2022.
- ↑ Ciardi, Marco (2000). Falling Stars, Instruments and Myths: Volta and the Birth of Modern Meteorology (PDF). У Fabio Bevilacqua; Lucio Fregonese (ред.). Nuova Voltiana: Studies on Volta and His Times. Editore Ulrico Hoepli. с. 43.
- ↑ а б Tomlinson, Charles (1893). A. Cowper Ranyard (ред.). On Certain Low-Lying Meteors (PDF). Knowledge: An Illustrated Magazine of Science. Simply Worded—Exactly Described. 16 (New Series, Vol. III): 46–48.
- ↑ а б Blesson, Louis (1832–1833). Observations on the Ignis Fatuus, or Will-with-the-Wisp, Falling Stars, and Thunder Storms. The Edinburgh New Philosophical Journal. 14: 90—94.
- ↑ а б A. A. Mills (2000). Will-o'-the-wisp revisited. Weather. 55 (7): 20—26. Bibcode:2000Wthr...55..239M. doi:10.1002/j.1477-8696.2000.tb04067.x. S2CID 121340285.
- ↑ Zalasiewicz, Jan (2007). Richard Twitchett (ред.). The spirit of biodiversity (PDF). The Paleontology Newsletter (64): 20—26. Архів оригіналу (PDF) за 27 липня 2011.
- ↑ Pearlman, Howard; Chapek, Richard M. (1999). Cool Flames and Autoignition: Thermal-Ingnition Theory of Combustion Experimentally Validated in Microgravity. NASA. с. 142. ISBN 978-1-4289-1823-8., Web version at NASA [Архівовано 2010-05-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Luigi Garlaschelli & Paolo Boschetti. On the track of the will-o'-the-wisp (PDF). Dipartimento di Chimica Organica, Università di Pavia.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Silcock, Fred. A Review of accounts of luminosity in Barn Owls Tyto alba (Page 1 of 5). The Owl Pages (англ.). Процитовано 1 листопада 2022.