Всеблазенніший, всеп'яніший і найшалапутніший собор

Всеблазенніший, всеп'яніший і найшалапутніший собор (рос. Всешутейший, всепьянейший и сумасброднейший собор) — пародія фактичного голови православної церкви в Московському царстві царя Петра I на Московську православну церкву, Московський Патріархат. Створено для розваг, питних веселощів, карнавальних дійств і т. ін.; своєрідна блазнівська «орденська організація»^[1], що об'єднувала царських однодумців. Цей собор проіснував близько 30 років — з початку 1690-х до середини 1720-х років^[2], внісши свою лепту у сприйняття особи царя верствами московського суспільства як Антихриста^[3]. Він був створений Петром I з головною метою — дискредитації церкви й супроводжувався великою кількістю ненормативної лексики з горілчаною пиятикою^[2], загально називали свою мову спілкування на такому соборі офеня^[4]. Риса цього «собору» мала виразне пародіювання обрядів християн: православних^[1] і католиків (собор очолювався «князем-папою», якого вибирали «кардинали»). Також «собор» московського царя був направлений на руйнування традицій московського повсякденного життя^[5]. Деякі дослідники культури вважають такий «собор» проявом типової для Петра I (як і для ряду його попередників, насамперед Івана Грізного) «анти-поведінки»^[6].

У селі Преображенському біля Москви, навпроти палацу, на березі р. Яузи було побудоване «потішне містечко», де було розташовано «Всеблазенніший, всеп'яніший і найшалапутніший собор».

Історія ред.

Історія собору веде свій початок з періоду юності Петра, більшу частину якої він провів у московській Німецькій слободі. Лютерани, що складали більшість населення тої слободи, в тому числі Франц Лефорт, справили неабиякий вплив на формування особистості царя, в тому числі на його сприйняття повсякденного московського життя, включаючи православну обрядовість, складність якої давалася взнаки у порівнянні зі звичаями протестантського культу. Крім того, традиція проведення західноєвропейських свят — асамблей, продемонструвала Петрові інший варіант святкового часу, що супроводжувався «пияцтвом і розпустою», незвичним для православних — в тому числі за участю жінок як повноправних співрозмовниць. Крім культурного середовища Німецької слободи, на Петра могло вплинути потім Велике посольство, а також подорож за кордон 1716-1717 років. Припускають, що на заході Петро також міг познайомитися з карнавальної культурою. Як стверджують дослідники, «деякі зі свят, що виявляють найбільш помітну схожість із західним карнавалом, були влаштовані не до, а саме після цього другого подорожування»^[7].

Також вказують, що це явище також «частково йде корінням у традиції блазенської культури скоморохів, коли починалися святочні веселощі з передражнюванням реального, цілком серйозного життя, з рядженими, жартами частенько непристойними, розгулом, пияцтвом і знущаннями над людьми»^[8].

Під впливом цих факторів дана карнавальна організація склалася з 1692 року. Вона існувала без сильних змін до смерті московського царя. Від Собору залишилася достатня кількість письмових джерел — свідчення сучасників, документи з інструкціями, що писалися для внутрішнього користування, наприклад, статути і список членів.

У культурі ред.

«Преображенська серія^[ru]» портретів учасників даного собору.
Опис даного собору присутній в історичних працях В. О. Ключевського.
Цей собор описаний в творах: «Петро I» Олексія Толстого й «Антихрист. Петро і Олексій» Дмитра Мережковського
У комедії Григорія Горіна «Блазень Балакірєв».

Примітки ред.

↑ ^а ^б (рос.)Башилов Борис, История русского масонства [Архівовано 7 січня 2019 у Wayback Machine.] // X. ВСЕШУТЕЙШИЙ СОБОР И ЕГО КОЩУНСТВА, изд. МПКП «Русло», 1992. — 960 с. — ISBN 5-87900-002-8
↑ ^а ^б (рос.)Трахтенберг Л. А., Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший собор // Одиссей: Человек в истории [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]. — М.: Наука, 2005. — С.89—118.
↑ (рос.)Валишевский К., «Пётр Великий». М., 1993. — С.404.
↑ (рос.)Усенко О. Г., Сумасброднейший собор // Родина. 2005. — № 2. С. 61—67.
↑ (рос.)Андреев Игорь, Всешутейший, всепьянейший… [Архівовано 19 листопада 2007 у Wayback Machine.] // журнал «Знание — сила». № 2. 2002.
↑ (рос.)Успенский Б. А., «Царь и самозванец. Самозванчество в России как культурно-исторический феномен» // Этюды по русской истории, СПб., изд. «Азбука», 2002. — С.164, 191 (й наступні)
↑ (рос.)Трахтенберг Л., «Всешутейший собор» и связанные с ним празднества Петровской эпохи: проблемы происхождения [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика.
↑ (рос.)Всешутейший собор [Архівовано 17 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Всемирная история в лицах, XVIII век.

Джерела ред.

(рос.)Андреев И. Л., (2018). Зотов, Никита Моисеевич. Большая российская энциклопедия (Электронная версия). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 03.09.2018.
(рос.)Анисимов Е. В., (2017). Хворостовский, Дмитрий Александрович. Большая российская энциклопедия (Электронная версия). Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 03.09.2018.
Шаховские // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2017. — Т. 34. Хвойка — Шервинский. — С. 717—718. — ISBN 978-5-85270-372-9. (рос.)
(рос.)Вильбоа Ф., «Рассказы о подлинной смерти царя Петра I и о всешутейшем и всепьянейшем Соборе, учрежденном этим государем при дворе» // Вопросы истории. № 11, 1991.
(рос.)Берхгольц Ф. В., «Дневник камер-юнкера» — Ч.1, М., 1902.
(рос.)Зицер Э., «Царство Преображения: Священная пародия и царская харизма при дворе Петра Великого». М., 2008. — ISBN 978-5-86793-603-7
(рос.)Корб И. Г., Дневник путешествия в Московию (1698 и 1699 гг.) [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] / Пер. и примеч. А. И. Малеина. — СПб.: А. С. Суворин, 1906. — XII, 322 с.
(рос.)Молева Н. М., «Персоны» всешутейшего собора // Вопросы истории. — 1974. — № 10.
(рос.)Носович И., Всепьянейший собор, учрежденный Петром Великим [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.] // Русская старина, 1874. — Т.11. — № 12. — С.734—739.
(рос.)«Письма и донесения иезуитов о России конца XVII — начала XVIII века». СПб., 1904.

Посилання ред.

Собор «Усеп'янейший і всешутейший» // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1789-1790. — 1000 екз.
Слідами однієї анафеми [Архівовано 9 квітня 2019 у Wayback Machine.] (Частина 3), 24.12.2018 — Anti-colorados

[bash-1] а ^б (рос.)Башилов Борис, История русского масонства [Архівовано 7 січня 2019 у Wayback Machine.] // X. ВСЕШУТЕЙШИЙ СОБОР И ЕГО КОЩУНСТВА, изд. МПКП «Русло», 1992. — 960 с. — ISBN 5-87900-002-8

[тра-2] а ^б (рос.)Трахтенберг Л. А., Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший собор // Одиссей: Человек в истории [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]. — М.: Наука, 2005. — С.89—118.

[3] (рос.)Валишевский К., «Пётр Великий». М., 1993. — С.404.

[род-4] (рос.)Усенко О. Г., Сумасброднейший собор // Родина. 2005. — № 2. С. 61—67.

[зна-5] (рос.)Андреев Игорь, Всешутейший, всепьянейший… [Архівовано 19 листопада 2007 у Wayback Machine.] // журнал «Знание — сила». № 2. 2002.

[усп-6] (рос.)Успенский Б. А., «Царь и самозванец. Самозванчество в России как культурно-исторический феномен» // Этюды по русской истории, СПб., изд. «Азбука», 2002. — С.164, 191 (й наступні)

[тра2-7] (рос.)Трахтенберг Л., «Всешутейший собор» и связанные с ним празднества Петровской эпохи: проблемы происхождения [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика.

[8] (рос.)Всешутейший собор [Архівовано 17 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Всемирная история в лицах, XVIII век.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]