Відкрити головне меню

Валентин Васильович Бичко
Бичко.jpg
Народився 17 червня 1912(1912-06-17)
Харків
Помер 31 жовтня 1994(1994-10-31) (82 роки)
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна
Діяльність журналіст, поет, прозаїк, драматург, перекладач, дитячий письменник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Партія КПРС
Діти Бичко Ігор Валентинович
Премії Літературна премія імені Лесі Українки

Валенти́н Васи́льович Бичко́ (17 червня 1912, Харків — 31 жовтня 1994) — український поет, драматург, автор творів для дітей. Перекладач з литовської літератури. Комуністичний функціонер.

БіографіяРедагувати

Народився 17 червня 1912 року в Харкові. В 1932 році закінчив Харківський інститут народної освіти, працював педагогом, в харківській молодіжній пресі, редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь» (1953–1956), редактором журналу «Піонерія» (1957–1959).

ТворчістьРедагувати

Перші твори опублікував ще 1930. Автор п'єси «Регламент — дві години» (1932).

Регулярні збірки почав видавати після Другої світової війни. Намагався бути в ліричному, народно-пісенному тренді.

Автор збірок:

  • Сонце зустрічаю (1951);
  • Біля серця близько (1955);
  • Сійся, родися, зерно, (1959);
  • Простота (1960);
  • Біля вечірнього вогню (1966);
  • Імення смілих (1971);
  • Колір часу (1974);
  • Відкриття (1982);
  • Лірика (1987).

Дитячі збірки:

  • Першотравневний гість, 1935;
  • Сонце над головами, 1935, Харків;
  • Веселі школярі, 1941, Харків;
  • Веселка, 1946, Київ;
  • Вогнище, 1949, Київ;
  • Радянські кораблі, 1950;
  • Літа піонерські, 1954;
  • Розмова, 1955;
  • Сонечко і Хмаринка, 1957;
  • Лісова перепустка, 1971;
  • Поеми та казки, 1973,
  • Побратими, 1981.

Писав кон'юнктурні твори вульгарного більшовицького змісту («Син Жовтня», 1958; «Він в серцях у нас», 1961; «До нас прийшов Ленін», 1966).

За книжки «Благословлялося на світ» (1969) та «Сімейний альбом» (1976) удостоєний літературної премії імени Лесі Українки (1977).

Також автор літературознавчого нарису «Наталя Забіла» (1963). Писав тексти пісень, лібретто опер: (у співавторстві) опер «Загибель ескадри» (1967), «Мамаї» В. Губаренка (1970), «Перекоп» Ю. Мейтуса, М. Тіца і В. Рибальченко (1939).

1982 у Києві вийшов двотомник творів Бичка.

Твори Бичка перекладалися московською мовою (Родной дом, 1951; Весна идет, 1960; Рассвет, 1977, тощо).

Перекладацька діяльністьРедагувати

Перекладав твори з великоруської літератури (Маяковський, Маршак, Михалков), але найбільше потрудився коло перекладу з литовської (Е. Межелайтіс, Е. Матузявічюс, С. Неріс, Ю. Марцінкявічюс) та білоруської.

Переклав зокрема драматичні твори:

Особисте життяРедагувати

 
Могила Валентина Бичка

Жив в Києві. Дружина — росіянка Віра Самсонівна Бєлова. Помер 31 жовтня 1994.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а). Надгробок російською мовою.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений комуністичними орденами і медалями. 1977 удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.

ЛітератураРедагувати