Бичкові
Бичко́ві (Gobiidae) — родина риб ряду бичкоподібних (Gobiiformes). Це одна з найбільших родин риб, яка налічує понад 2 тис. видів із більш як 200 родів[1]. У викопному стані відомі з нижнього еоцену. Більшість відносно малі, характерні розміри — менше за 10 см довжиною. До цієї родини входять найменші хребетні у світі — представники родів Trimmaton і Pandaka, які сягають максимальної довжини до 1 см. Також є відносно великі за розмірами бички, як-от види з родів Mesogobius, що сягають понад 30 см завдовжки. Деякі мають значення для людини як промислові види, а також як об'єкти живлення для важливих промислових риб, як-от тріска, пікша, камбали та ін. Філогенетичні відносини в середині родини були визначені молекулярними дослідженнями[2][3].
| Бичкові | |
|---|---|
.jpg)
| |
| Rhinogobius flumineus | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Променепері (Actinopterygii) |
| Ряд: | Бичкоподібні (Gobiiformes) |
| Родина: | Бичкові (Gobiidae) |
| роди | |
|
Див. текст | |
 Вікісховище: Gobiidae
| |
Характеристика
ред.Характерною рисою бичків є наявність черевних плавців, перетворених на дископодібний присосок, що є результатом конвергентної еволюції. Бички використовують цей присосок, щоб утримуватись на скелях і коралах; в акваріумах часто тримаються на склі.
Мають два спинні плавці. У деяких видів, як-от представники Понто-Каспійської групи (раніше розглядалися як окрема підродина Benthophilinae), у дорослому стані відсутній плавальний міхур.
Систематика
ред.Родина підлягла суттєвій ревізії у 5-й редакції Риби світу. Раніше в ній виділялися 6 підродин: Gobiinae, Benthophilinae, Amblyopinae, Gobionellinae, Oxudercinae і Sicydiinae. Ревізія залишила лише перші дві підродини у складі Бичкових, а решту 4 виділила до окремої родини Oxudercidae. До того ж види, що раніше належали до родин Kraemeriidae, Microdesmidae, Ptereleotridae і Schindleriidae були перенесені до родини бичкових, при цьому ранг підродин був скасований[4].
Екологія
ред.Основні види риб зосереджені на прибережних морських мілинах, включаючи припливову зону, коралові рифи і водні зарості, також дуже численні в солонуватих водах і лиманах, пониззях річок, мангрових заростях. У прісних водах відомо мало видів. Прикладом прісноводних бичків можуть бути австралійські Chlamydogobius eremius, європейські Padogobius bonelli. Більшість з них живляться дрібними безхребетними, великі види також живляться рибами, деякі споживають планктонні водорості.
Розмноження
ред.Бички прикріплюють свою ікру до субстрату, як-от гідрофіти, корали, каміння. Відкладають від п'яти до кількох сотень яєць. Після запліднення самець охороняє ікру від хижаків і вичищає від забруднення. Личинки вилуплюються прозорими, забарвлення розвивається після того, як личинки знаходять відповідне середовище. Личинки деяких річкових видів спускають у дельти річок і естуарії або навіть до моря, щоб потім повернутись до річок за кілька тижнів або місяців[5].
Деякі бички з теплих вод досягають зрілості за місяць, але в холодних водах на це йде до двох років. Тривалість життя бичків від одного до десяти років[5]. Деякі види бичків здатні змінювати стать із самиці на самця. У таких видів більшість особин народжується самицями, до гнізда одного самця ікру відкладають кілька різних самиць[5].
Бички фауни України
ред.В Україні дуже поширені в Чорному й Азовському морях, в лиманах Північного Причорномор'я, в Дніпрі, Дністрі, Південному Бузі, Дунаї та інших річках, досить численні в усіх водосховищах.
Серед поширених в Україні видів слід розрізнити Понто-Каспійських бичків, як-от представників родів Babka, Benthophilus, Benthophiloides, Caspiosoma, Mesogobius, Neogobius, Ponticola, Proterorhinus, а також Середземноморських іммігрантів, як-от Aphia, Gobius, Zosterisessor.
В Україні бичкові риби мають промислове значення. Відловлюються в Азовському морі, лиманах північно-західної частини Чорного моря. Найчастіше ловлять бичків кругляка, бабку, жабу, зеленчака.
Примітки
ред.- ↑ Patzner, R.A.; Van Tassell, J.L.; Kovačić, M.; Kapoor, B.G., ред. (2011). The Biology of Gobies. Enfield, NH: Science Publishers. с. 685. ISBN 978-1-57808-436-4.
- ↑ Agorreta, A.; San Mauro, D.; Schliewen, U.; Van Tassell, J.L.; Kovačić, M.; Zardoya, R.; Rüber, L. (2013). Molecular phylogenetics of Gobioidei and phylogenetic placement of European gobies. Molecular Phylogenetics and Evolution. 69 (3): 619—633. doi:10.1016/j.ympev.2013.07.017. hdl:10261/123985. PMID 23911892.
- ↑ Agorreta, A.; Rüber, L. (2012). A standardized reanalysis of molecular phylogenetic hypotheses of Gobioidei. Systematics and Biodiversity. 10 (3): 375—390. doi:10.1080/14772000.2012.699477.
- ↑ J. S. Nelson; T. C. Grande; M. V. H. Wilson (2016). Fishes of the World (вид. 5th). Wiley. с. 752. ISBN 978-1-118-34233-6. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 8 січня 2020.
- ↑ а б в Hoese, Douglas F. (1998). Paxton, J.R. & Eschmeyer, W.N. (ред.). Encyclopedia of Fishes. San Diego: Academic Press. с. 218–222. ISBN 0-12-547665-5.
Література
ред.- Рыбы семейства бычковые (Perciformes, Gobiidae) морских и солоноватых вод Украины: [монография] / Л. Г. Манило ; Нац. акад. наук Украины, Нац. науч.-природовед. музей, Зоол. музей им. Н. Н. Щербака. — Киев: Наукова думка, 2014. — 243, [24] с. : цв.ил. — (Проєкт «Наукова книга»). — Бібліогр.: с. 213-[237]. — 200 прим. — ISBN 978-966-00-1409-1
Джерела
ред.- Froese R., Pauly D. (eds.) (2012). Родина Gobiidae на FishBase. Версія за May 2012 року.
- Miller P.J. (1986) Gobiidae. In: Whitehead P.J.P., Bauchot M.-L., Hureau J.-C., Nielsen J., Tortonese E. (eds.) Fishes of the North-eastern Atlantic and the Mediterranean, Vol. 3. UNESCO, Paris.
- Neilson M.E., Stepien C.A. (2009) Escape from the Ponto-Caspian: Evolution and biogeography of an endemic goby species flock (Benthophilinae: Gobiidae: Teleostei). Molecular Phylogenetics and Evolution, 52(1): 84-102.[1] [Архівовано 12 вересня 2012 у Archive.is]
- Stepien C.A., Tumeo M.A. (2006): Invasion genetics of Ponto-Caspian gobies in the Great Lakes: a «cryptic» species, absence of founder effects, and comparative risk analysis. Biological Invasions, 8: 61-78.[2][недоступне посилання]