Битва під Дубенкою (також у російських джерелах «Бій під Уханькою») сталася 18 липня (7 липня за старим стилем 1792 року під час польсько-російської війни 1792 року біля села Дубенка на лівому березі річки Західний Буг недалеко Грубешова (напроти села Кладнів Волинської області), зараз у Польщі. Обидві сторони вважають її своєю перемогою.

Битва під Дубенкою
Координати: 51°04′40″ пн. ш. 23°51′58″ сх. д. / 51.07781300002777414° пн. ш. 23.86615300002777929° сх. д. / 51.07781300002777414; 23.86615300002777929
Дата: 18 липня 1792 року
Місце: Дубенка на лівому березі річки Західний Буг недалеко Грубешова,Польща
Результат: після запеклої оборони польська армія залишила свою позицію
Сторони
Річ Посполита Російська імперія
Командувачі
Тадеуш Костюшко Михаїл Каховський
Військові сили
6 000
24 гармати
18 000-25 000
108 гармат
Втрати
800-900
залишено 6 чи 7 гармат
500 солдатів, 640 коней (офіційний рапорт)
можливо до 1 500-2 000 вбитих і поранених, 17[1] полонених

ПередумовиРедагувати

 
Тадеуш Костюшко

Перемога під Зеленцями не зупинила похід росіян на Варшаву, і польське військо продовжило відступ. Спроби зупинити росіян, спершись на фортецю в Острозі були облишені через загрозу оточення. Був ще один шанс дати бій під Дубно, але через брак припасів було вирішено відступати далі на захід до лінії Бугу.

Польський командувач князь Юзеф Понятовський, поступаючись кількістю військ головним силам противника, звернувся до свого дядька короля Станіслава з проханням надіслати йому зібрані під Козеницями підкріплення. Але підкріплення не надійшли. Тим часом між Понятовським і Костюшком відбулася суперечка з приводу плану оборони від росіян. Костюшко пропонував зосередити всі сили корпусу Понятовського коло Дубенки, де, як він вважав, буде направлено головний удар росіян. Понятовський одначе наполіг на кордонній стратегії, розосередивши свої дивізії вздовж Буга: свою дивізію під Дорохуськом, дивізію Вєльгорського біля Сідлищ, а дивізію Костюшка коло Дубенки.

 
Оборона лінії Буга поляками від російських військ

Як виявилося, план Понятовского виявився неправильним. Російський командувач Каховський вирішив форсувати Західний Буг у смузі дивізії Костюшка. Щоб замаскувати напрямок головного удару, він наказав своїм підлеглим генералам Тормасову й Леванідову зв'язати боєм інші польські дивізії, щоб вони не прийшли на допомогу Костюшкові. Польській дивізії у 6 тисяч[2] військових протистояло близько 25 тисяч російських солдатів з високим моральним духом після вдалого походу від кордонів Польщі мало не до її столиці. Костюшко всупереч наказу Понятовского не став обороняти переправу через Буг під Дубенкою (російські наративи стверджують, що спроба обороняти переправу відбулася, але поляків було відкинуто[3]). Він відступив трохи на північ, на пагорби біля сіл Волі Хабова й Уханька. Ця позиція буда добре обраною. Ліве крилі польської оборони спиралося на вигин річки Буг, а праве — на ліс та австрійський кордон. Перед польським фронтом лежала багниста долина покрита кущами. Костюшко посилив фронт артилерійськими редутами та піхотними шанцями.

Сили сторін[4]Редагувати

Коронна армія Речі ПосполитоїРедагувати

 
Коронна піхота, 1794
 
Кавалерист бригади кавалерії народової, 1792

ПіхотаРедагувати

2 батальйони 3 полку генерал-майора Миколая Чапського
2 батальйони 5 полку фузилерів польного коронного писаря Францішка Жевуського
2 батальйони 12 полку Яна Мальчевського[5]
1 батальйон 13 ординації острозької

КавалеріяРедагувати

1 Українська бригада кавалерії народової (12 ескадронів) генерала-лейтенанта Стефана Любомирського
2 Великопольська бригада кавалерії народової (12 ескадронів) Павла Бернацького
1 полк передньої сторожі (8 ескадронів) Кшиштофа Дунін-Карвіцького

АртилеріяРедагувати

250 гармашів під командою майора Людвіка Добрського
2 12-фунтових гармати
6 6-фунтових гармат
2 8-фунтові гаубиці
14 3-фунтових гармат

Загальна кількістьРедагувати

Разом близько 6 тисяч, з яких бойовий склад 5300

Російська арміяРедагувати

 
Російські кавалеристи 17861796

Корпус КутузоваРедагувати

ПіхотаРедагувати

Катеринославський єгерський полк (4 батальйони)
Київський гренадерський полк (4 батальйони)

КавалеріяРедагувати

Ольвіопольський гусарський полк (6 ескадронів)
Воронезький гусарський полк (6 ескадронів)
Київський карабінерний полк (5 ескадронів)
Єлисаветградський кінноєгерський полк (10 ескадронів)
Малоросійський козацький полк
4 донські козацькі полки (Орлова, Астахова, Адріана Денисова і Янова)

АртилеріяРедагувати

канонірський полк
інженерна рота генерал-квартирмейстера Якова Пістора
20 полкових гармат
24 батальйонних гармати

Корпус ДунінаРедагувати

ПіхотаРедагувати

Сибірський гренадерський полк (4 батальйони)
Фанагорійський гренадерський полк (4 батальйони)
Чернігівський мушкетерський полк (2 батальйони)

КавалеріяРедагувати

Сіверський карабінерний полк
Ніжинський карабінерний полк
Харківський кінноєгерський полк
Охтирський кінноєгерський полк
2 полки донських козаків (Григорія Грекова і Івана Грекова)

АртилеріяРедагувати

бомбардирський полк
36 полкових гармат
28 батальйонних гармат

Загальна кількістьРедагувати

Крім згаданих частин, могли брати участь, але не згадуються у рапорті Каховського, 2 батальйони Углицького мушкетерського полку, 4 батальйони Білоруського єгерського полку, 2 батальйони Новгородського мушкетерського полку, козацькі полки Кульбакова і Мєшкова.

Польське командування оцінювало чисельність супротивника у 18 тисяч. За штатом мало бути 31 550 із 56 полковими гарматами. Вірогідно, чисельність російської армії могла досягати 25 тисяч, найвірогідніше 20 тисяч[6].

БитваРедагувати

Російська перша атакаРедагувати

17 липня війська Каховського перетнули Буг. Російський полководець, отримавши інформацію про польську позицію, сказав: «Таку зручну місцевість неприятель уфортифікував з великою охотою.»[7] На наступний день близько 8 години ранку першими пішли в атаку російські козаки, а через годину прийшла черга російської піхоти. Ці атаки були відбиті польською артилерією. Понятовскій, коли узнав про цей успіх, але не маючи уявлення про всю ситуацію, наказав атакувати росіян. Костюшко, тверезо оцінивши, не послухався наказу, за що пізніше отримав догану. У російському описі битви ця атака названа розвідкою боєм силами козаків Орлова і Катеринославських єгерів.[3]

 
Битва під Дубенкою

Російська друга атакаРедагувати

Здивований силою польського опору, Каховський вирішив дочекатися прибуття військ генерала Дуніна. Пополудні росіяни вишикувалися двома крилами, справа корпус Дуніна, зліва корпус Моркова, і о 17 годині розпочали нові потужні атаки.

Російський бойовий порядок був такий: полковник Салтиков з 2 батальйонами катеринославських єгерів і Орлов з 3 козацькими полками атакував Волю, щоб вибити з лісу польські легкі війська, що прикривали правий фланг Костюшка; ще два батальйони єгерів Катеринославського полку з двома козацькими полками направлено вправо до Уханьки; генерал-майор Бражников поставив батарею з 20 гармат під прикриттям гренадерів В. Зубова; за ними став генерал Морков з кавалерією. Коли підійшли війська Дуніна, то 12 його гармат стали правіше батареї Бражникова, а сам Дунін з 6 батальйонами, 24 гарматами і 11 ескадронами став проти лівого крила Костюшка.[3]

Російський опис твердить, що вогонь польських гармат був розпорошений та неефективний, і тому був швидко подавлений російськими батареями.[3] За польськими даними, від обстрілу постраждала одна гаубиця і загинуло двоє вояків. Російські гренадери (5 рот під командуванням генерала Милашевича, що командував піхотою лівого російського флангу) перетнули заболочену долину та дійшли до польських шанців. Тричі поляки відбили російські атаки фанагорійських гренадерів на Уханьку.

 
Михаїл Каховський

Спроба обходу правого флангу коронної арміїРедагувати

Бачачи, що лобова атака піхоти не досягла успіху[8], Каховський ввів до бою кінноту. Російський головнокомандувач наказав єлисаветградським кінним єгерам полковника Пальменбаха пройти через територію Австрії[9] та вийти полякам у тил їхнього правого крила. Несподівана поява 1100 російських кінних єгерів викликала паніку серед піхотних батальйонів Чапського й Мальчевського (кінним єгерам навіть вдалося взяти два польських шанці). Але офіцери швидко відновили порядок, і російська атака була відбита залпами польських гармат і рушниць (російський аргумент невдачі кінних єгерів той, що їхні лави були розстроєні взяттям шанців). Полковник Пальменбах був поранений картеччю, упав з коня й був добитий багнетами. На кінних єгерів вдарила свіжа польська кіннота 1 полку передньої стражі генерал-майора Вєлевєйського. Росіяни були витіснені за австрійський кордон[10].

Завершальна російська атака і відступ коронного військаРедагувати

На польський центр, скориставшись замішанням на правому польському крилі, вдарили російські гренадери Київського (3 батальйони) і Сибірського (4 батальйони) полків і здобули кілька польських шанців. 2 бригада польської «кавалерії народової» панічно втекла. Костюшко намагається навести порядок, але натовп захопив його за собою. Російські гренадери вдарили на польське праве крило (командування над яким взяв генерал Карвіцький) і змусили його до відступу. Ліве крило оборонялося затято, але через перевагу росіян також було змушене відступити. Незважаючи на відсутність командира дивізії, обидва польських крила, утворивши два великих каре, відступили в порядку після того, як настала темрява (близько 21 години), захопивши з собою гармати крім однієї розбитої та 5 загрузлих у багні. При цьому, оскільки багато тяглових коней гармашів загинуло від російського обстрілу, кавалеристи кінних полків «передньої стражі» дали гармашам своїх коней, щоб вивезти гармати. Два козацьких полки під командою Леслі переслідували ліве крило дивізії Костюшка, а 5 ескадронів кінноти, 3 козацьких полки і 10 піхотних батальйонів під командою генерал-майорів Моркова і Зубова праве крило дивізії (рапорт Каховського пише про переслідування протягом 12 миль та нанесені полякам при цьому втрати), але російське військо зупинилося після бою у селі Уханька.

НаслідкиРедагувати

Польські втрати за польськими джерелами становили близько 800 вбитих і поранених, а на російському боці принаймні вдвічі більше, хоча російські джерела подають польські втрати як 900 вбитих і поранених і 7 гармат, а втрати росіян як 500 осіб і 640 коней.[3] Про затятість бою свідчить рапорт Каховського фавориту російської імператриці Катерини Платону Зубову: «Незважаючи на нашу повну перемогу, треба сказати про те, що ворожий солдат бився дуже вперто, вміло й стійко (…) Чому сприяв незвично гарний вибір позиції, що нам всіляко перешкоджав. Я маю честь повідомити Вашу Світлість, що більше місяця воюючи з польськими військами, вперше я стояв перед обличчям ворога, що діяв у великому порядку, з запланованою затятістю відбивав атаки та вперто захищався при відході…».[7]

У той же день переправились через Буг російський генерал Леванідов у Опалина і Тормасов у Дорогуска. Коронна армія хоча й чинила сильний опір в обох місцях, але повинна була відступити, оскільки Понятовський побоювався оточення після відступу дивізії Костюшка.

За битву під Дубенкою король Станіслав Август нагородив 80 військових орденом Віртуті Мілітарі, а Костюшко отримав чин генерал-лейтенанта і орден Білого Орла.

ПриміткиРедагувати

  1. Також зустрічається твердження про 14
  2. Реально; за штатом близько 8 тисяч
  3. а б в г д Каховский, граф Михаил Васильевич (Большая биографическая энциклопедия)
  4. За Zdzisław Sulek, Bitwa pod Dubienką 18.VII.1792 r., Studia i materialy do historii wojskowosci, tom VI cz.I, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, Warszawa, 1960, st.119-211
  5. не брав участі в битві
  6. Piotr Derdej, Zieleńce — Mir — Dubienka 1792, Dom Wydawniczy Bellona, Warszawa 2000
  7. а б http://www.rzeczpospolita.pl/dodatki/bitwy_061021/bitwy_a_10.html
  8. Російський наратив, навпаки, каже про те, що російські гренадери захопили шанці у центрі та лівому крилі польської позиції, і атака кавалерії мала на меті служити завершальним ударом.
  9. Рапорт Каховського не згадує про порушення нейтралітету Австрії, що міг статися лише за його наказом. Деякі російські дослідники заперечують польські твердження про те, що російська кіннота зробила маневр через австрійську територію, але це не стикується з тим фактом, що інакше обійти польську позицію було просто неможливо.
  10. Російський наратив каже, що єлисаветградці відступили за лави харківського легкокінного полку, переформувалися й знову пішли в атаку, деякі польські дослідники твердять, що і ця атака російської кінноти була відбита, але останні польські роботи (Piotr Derdej, Zieleńce — Mir — Dubienka 1792, Dom Wydawniczy Bellona, Warszawa 2000) також кажуть, що друга атака мало не прорвала польський центр, і її евентуальна поразка не вплинула на хід битви.

ПосиланняРедагувати