Битва на Ізері
Битва на Ізері (фр. Bataille de l'Yser, нід. Slag om de IJzer) (16—31 жовтня 1914) — битва бельгійської та французької армій проти кайзерівських військ на заході Бельгії на Західного фронту за часів Першої світової війни. Битва стала останньою, найпівнічнішою частиною так званого «бігу до моря», серії боїв на Західному фронті, коли кожна зі сторін намагалася обійти одна одну.
| Битва на Ізері | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біг до моря Західний фронт | |||||||
 Художнє відображення битви на Ізері. | |||||||
| Координати: 51°09′ пн. ш. 2°43′ сх. д. / 51.150° пн. ш. 2.717° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Бельгія Франція
|
.svg){kind=small} Німецька імперія
| ||||||
| Командувачі | |||||||
Альберт I Едуар Мішель Еміль Доссе де Сен-Жорж Альфонс Жак П'єр Алексіс Рона Поль Франсуа Гросетті.svg){kind=small} Горас Худ
|
Альбрехт Вюртемберзький Ганс фон Безелер
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| : 52 000 о/с[1]: 4 000 о/с[1]: 3 монітори різнорідні бойові кораблі |
60 000–85 000 о/с[1]
| ||||||
| Втрати | |||||||
| 3 500 загиблих[2] 15 000 поранених[2] н/д
|
н/д
| ||||||
З початком німецького вторгнення в країну, бельгійська армія намагалася стримати ворога під Намюром та Льєжем, однак зазнала поразки та поступово відступала на захід. Останнім бар'єром на шляху німецьких армій на території Королівства Бельгія стала річка Ізер, що впадає до Північного моря. Її західний берег вище за східний і відповідно створював відмінні позиції, що панували над місцевістю та сприяли організації оборони бельгійськими військами. На цей час вона нараховувала тільки 6 піхотних та одну кавалерійську дивізії, одну морську бригаду й мала у своєму складі близько 65 000 людей. Під час боїв на рубежі річки Ізер, її підтримували французькі формування та ескадра британського флоту (2 легких крейсери, 2 монітори та декілька есмінців)[3].
Союзні війська під проводом бельгійського короля Альберта I відбивали спробу прориву кайзерівської армії на 35-кілометровій ділянці між Ньївпортом та Діксмейде на північ Франції. Протягом двох тижнів бельгійські солдати утримували оборону, в найкритичніший момент король віддав наказ відкрити дамби на Ізері та затопити навколишню місцевість, що лежала перед фронтом їхньої оборони. Мужність та стійкість бельгійських солдатів урешті-решт перемогла, німці не змогли подолати цей бар'єр і війна перейшла у фазу траншейної. Бельгійці змогли втримати лише 5 % землі Королівства неокупованої противником. Спроможність бельгійської армії утримати хоча б частку власної території під ударами сильніших сил противника викликала неабиякий підйом морального духу бельгійців, а ім'я їхнього короля — Альберта І — стало символом національного героя[4].
Історія ред.
Передумови ред.
На світанку 4 серпня 1914 року, після відмови на ультимативну дипломатичну ноту графа К. фон Бюлов-Залескі, яку той вручив міністру закордонних справ Бельгії Ж. Давіньону[5] щодо безперешкодного пропуску військ Вільгельма II територією країни, німецька армія вдерлась до Королівства[Прим. 1][6]. Війська під командуванням генералів А. фон Клюка і К. фон Бюлова атакували маленьку, погано оснащену та недостатньо підготовлену бельгійську армію, яка, проте, рішуче чекала на напад. Німці були впевнені, що бельгійці не створять їм серйозних перешкод і вони зможуть швидко обійти французьку армію з флангу.
Бельгійська армія, попри колосальній перевазі німецьких військ чинила затятий опір окупанту, криваві бої відбулись ще на кордоні. Тільки 12 серпня, після прибуття поповнення, підвезення важкої артилерії й відходу основних бельгійських сил із міста, німецькі війська спромоглися захопити фортецю Льєж. До 16 серпня усі форти Льєжа опанувала німецька армія, а командир 3-ї бельгійської дивізії й комендант фортеці Ж. Леман пораненим потрапив до полону. Після падіння Льєжа 1-ша і 2-га німецькі армії почали переправу через Маас і продовжили наступ на Брюссель, Вавр і Намюр[7].
16 серпня, нарешті опанувавши Льєж, війська 1-ї, 2-ї і 3-ї німецьких армій перейшли в рішучий наступ до франко-бельгійського кордону. Бельгійська армія під тиском противника, що переважав її багатократно, намагалася закріпитися на рубежі річки Діль, решта відступала до Антверпена і Намюра. Німці обійшли Антверпен, але укріплена бельгійська фортеця утворювала серйозну загрозу їхньому правому флангу, тому на ізоляцію цієї загрози кайзерівському командуванню довелося виділити частину сил.
20 серпня німці увійшли до Брюсселя. Далі армія окупантів зіткнулася з наступною системою укріплень навколо Намюра і знову ж була змушена витрачати час ще на одну облогу, яка тривала з 20 до 25 серпня. Врешті-решт німецькі армії подолали значну частину території Бельгії і вийшли на лінію Брюссель — Намюр — Дінан, готуючись вступити в бій із головними силами французької армії.
У ході Великого відступу французькі та британські війська поступово відходили на південь, кульмінацією прикордонних боїв стала битва на Марні (5—12 вересня), переломний момент у першій фазі війни на Заході. За нею відбулася перша битва на Ені (13—28 вересня), коли наступальний порив німецької армії було збито і сторони розпочали шукати можливості здійснити глибокий фланговий маневр, сподіваючись обійти північний фланг противника. Під час так званого «бігу до моря», протиборчі армії зійшлися у першій битві в Пікардії, потім біля Арраса та при Мессені. Стрімкі маневрені дії закінчилися виходом французько-британської армії й з іншого боку німецької армії до північного узбережжя Бельгії, де залишалася остання неприкрита смуга між противниками. На цих рубежах після відведення з-під Антверпена укріплялися бельгійські війська.
Початок битви ред.
11 та 12 жовтня ар'єргардні підрозділи бельгійських військ, відхід яких прикривала кіннота, мотоциклісти та рухомі кулеметні секції завершували відступ до рубежу річки Ізер. З 14 жовтня бельгійці розпочали етап інтенсивного фортифікаційного обладнання позицій по західному берегу річки, користуючись її перевагами над навколишньою місцевістю. Піхотні дивізії швидко готувалися до відбиття наступу німців, водночас 2-га бельгійська кавалерійська дивізія зосередилася у резерві. На посилення наземного угруповання та вогневої підтримки їхніх дій союзники зібрали групу кораблів, якими командував британський контр-адмірал Ґорас Гуд. Основним завданням корабельного угруповання з трьох моніторів («Северн», «Гамбер» і «Мерсі») та низки інших бойових кораблів було підтримати вогнем важких артилерійських систем дії піхоти.
Німецькі війська після перегрупування знов організованої 4-ї армії А. Вюртемберзького, силами III резервного корпусу, що підійшов з-під Антверпена, та ще чотирьох свіжих резервних корпусів із Німеччини, за підтримки кавалерійських та артилерійських частин наблизилися до бельгійського рубежу й зайняли позиції між Ньївпортом та Іпром. 14 жовтня 1914 року війська 4-ї армії захопили Брюгге, 15 числа німецькі війська увійшли до Остенде та Зеебрюґґе. Шлях до Дюнкерка був майже вільний.
Битва ред.
16 жовтня німецька піхота розпочала штурм оборонних позицій біля Діксмейде на лінії Ізера, де тримали оборону бельгійські та французькі війська на чолі з полковником А. Жаком, який за свою роль в обороні міста згодом отримав титул барон де Діксмейде. Ціною великих втрат бельгійсько-французькі частини утримали Діксмейде.
18 жовтня німецький наступ поширився й невдовзі кайзерівські війська обійшли союзників біля Ньївпорта південніше на Аррас. У такий спосіб німецьке командування намагалося обхідним маневром розгромити бельгійсько-французьке угруповання, що їм протистояло, й не допустити можливості висадки британських експедиційних військ у Кале, Булоні та Дюнкерку. III резервний корпус, попри свої втрати, постійно нарощував тиск, намагаючись знищити бельгійські підрозділи, що утримували оборону в приморській зоні. Результатом їхнього наступу стало захоплення бельгійських містечок Кайм, Шуре та частково Маннекенсвере й вихід до підступів до Ізера, попри вогонь англо-французької ескадри, що крейсерувала поздовж берега й обстрілювала ворожі війська.
21 жовтня німецькі війська продовжували натиск на сили, що їм протистояли, передові підрозділи зачепилися за невеличкий плацдарм на західному березі Ізера, й мужньо стримували спроби французької 42-ї піхотної дивізії контратакувати. В ситуації, що склалася, французьке командування запропонувало затопити усі нижні землі, створивши непрохідні ділянки на лінії зіткнення сторін. Така спроба дій могла призвести до блокування бельгійського війська між затопленою драговиною й німцями, позбавивши їх можливості маневру та шляхів відходу. Іншим варіантом для бельгійців пропонувалося відступити з останнього клаптика бельгійської землі й відійти до Франції.
Рішення з цього приводу відклали, але з 25 жовтня ситуація на фронті настільки загострилася, що французи стали наполягати на затопленні усієї території в цьому регіоні. Вночі 26 жовтня бельгійці вперше відкрили шлюзи й затопили невеликі ділянки по лінії фронту. Поступово за наказом короля бельгійські інженери відкрили або підірвали намічені гідроспоруди й пустили морську воду в долину. Скоро велика ділянка південніше Діксмейде, завширшки 1,6 км опинилася затопленою й утворила величезну перешкоду на шляху просування німецьких військ.
30 жовтня німецьке командування спробувало прорватися та подолати перепону, що утворили бельгійці на Ізері, й здобули невеликого успіху, вирвавшись до другої лінії оборони біля Рамскапелле та Первідже. Атака німців була зупинена контратаками бельгійських і французьких підрозділів і врешті-решт німці змушені були скасувати усі наступні спроби прорватися на цій ділянці фронту. Поступово для німецьких військ утворилася несприятлива обстановка, вода прибувала в них у тилу, й вночі 31 жовтня вони відвели свої війська назад.
Наслідки ред.
10 листопада Діксмейде був окупований німцями, бої перемістилися значно південніше й тривали поблизу Іпра аж до 22 листопада 1914 року, доки сторони, вичерпавши усі свої сили не перейшли до позиційної оборони на захоплених рубежах та позиціях.
Німецькій армії так і не вдалося розгромити бельгійську армію й опанувати останній клаптик королівства. Ця битва стала завершальною в «бігу до моря» і стала останньою крапкою в маневреній війні сторін. Фронт поступово стабілізувався й перетворився на так званий Ізерський фронт, який бельгійське військо утримувало до кінця 1918 року майже без змін.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Виноски
- Джерела
- ↑ а б в Amez, 2013, с. 53.
- ↑ а б De Schaepdrijver, 2004, с. 171.
- ↑ Battle of the Yser, 18 October-30 November 1914. Архів оригіналу за 8 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.
- ↑ World War I: Belgium. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 22 квітня 2018.
- ↑ Бельгия в 10-е годы ХХ века. Архів оригіналу за 1 листопада 2012. Процитовано 1 листопада 2012.
- ↑ Жёлтая книга. Документы, относящиеся к великой европейской войне 1914 г. — (Дипломатическая переписка Франции, предшествовавшая войне). — P. 164.
- ↑ Der Weltkrieg 1914 bis 1918. — Die militarischen Operationen zu Lande. — Т. 5. — P. 338.
Література ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Битва на Ізері |
- Зайончковский, Андрей Медардович. Первая мировая война. — СПб : Полигон, 2000. — 878 с. — ISBN 5-89173-082-0. (рос.)
- История Первой мировой войны 1914—1918 гг / под редакцией И. И. Ростунова. — М. : Наука, 1970. — Т. в 2-х томах. — 25 500 прим. (рос.)
- Amez, Benoît (2013). Vie et Survie dans les Tranchées Belges: Témoignages Inédits [Life and Survival in the Belgian Trenches: Unpublished Evidence]. Brussels: Editions Jourdan. ISBN 978-2-87466-318-5.
- Carton de Wiart, Henri (1920). The Battle of the Yser. У Horne, C. F. (ред.). Great Events of the Great War: 1915. Adelaide Nutting Historical Nursing Collection. Т. III, № AN 0382. New York: National Alumni. с. 324—329. OCLC 1209172. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 22 квітня 2018.
- Edmonds, J. E. (1922). Military Operations France and Belgium, 1914 Mons, the Retreat to the Seine, the Marne and the Aisne August–October 1914. Т. I (вид. 1st). London: Macmillan. OCLC 58962523. Процитовано 4 січня 2014.
- The Yser and the Belgian Coast (вид. English). Clermont Ferrand: Michelin. 1919. OCLC 43197675. Процитовано 1 січня 2014.
- Schaepdrijver, Sophie de (2004). La Belgique et la première guerre mondiale [Belgium and the First World War] (2nd ed.). Brussels: Lang. ISBN 978-90-5201-215-5.
- Van der Essen, L. J. (1917). The Invasion and the War in Belgium from Liège to the Yser. London: T. F. Unwin. OCLC 800487618. Процитовано 4 січня 2014.
Посилання ред.
- Battle of the Yser, 18 October-30 November 1914 [Архівовано 8 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Battle of the Yser/IJzer, 1914 [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.]
- The Battle of the Yser, 1914 [Архівовано 6 травня 2018 у Wayback Machine.]