Бистрик (Конотопський район)

село Конотопського району Сумської області України

Би́стрик — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Кількість мешканців села становить 658 осіб.[1]

село Бистрик
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район Конотопський район
Громада Кролевецька міська громада
Облікова картка Бистрик 
Основні дані
Засноване середина XVII ст.
Населення 658
Поштовий індекс 41330
Телефонний код +380 5453
Географічні дані
Географічні координати 51°34′05″ пн. ш. 33°32′28″ сх. д. / 51.56806° пн. ш. 33.54111° сх. д. / 51.56806; 33.54111Координати: 51°34′05″ пн. ш. 33°32′28″ сх. д. / 51.56806° пн. ш. 33.54111° сх. д. / 51.56806; 33.54111
Середня висота
над рівнем моря
146 м
Місцева влада
Адреса ради 41300, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Кролевець, площа Миру, буд. 1
Староста В'ячеслав Олександрович Ковтун
Карта
Бистрик. Карта розташування: Україна
Бистрик
Бистрик
Бистрик. Карта розташування: Сумська область
Бистрик
Бистрик
Мапа
Мапа

CMNS: Бистрик у Вікісховищі

До 2020 орган місцевого самоврядування — Бистрицька сільська рада . Село належить до Кролевецької територіальної громади. [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.]

Після ліквідації Кролевецького району 19 липня 2020 року село увійшло до Конотопського району[2]. До складу сільської ради входили також села Безкровне, Ковбасине, Марухи, Папкине, Прогрес, Ретик, Соломашине, Срібровщина і Червона Гірка.

Місцезнаходження ред.

Село розташоване на лівому березі річки Реть у місці, де до неї впадає річка Бистра. Відстань від села до центру  м. Кролевець і відповідної залізничної станції — 12 км.

Вище за течією Реті на відстані 5 км розташоване село Тулиголове, нижче на відстані 2 км — село Червона Гірка. На іншому березі — села Папкине, Марухи і Ковбасине.

Вище за течією Бистрої на відстані 1,5 км розташоване село Прогрес.

На відстані 1 км від села проходить автошлях Київ — Москва М02E101.

Назва ред.

Назва села Бистрик походить від назви річки Бистриця. Ця річка в той час була судноплавною. По ній ходив паром. Вона ділила село на дві частини – правий і лівий берег. За три століття Бистриця висохла.

Символіка ред.

На гербі зображений кінь що перестрибує через цеглу. Незагнузданий кінь уособлює вільний дух, а також символізує існування козацьких конюшень у селі. Голова коня обернена назад говорить про те, що село ціную свою історію. Синє тло, це річка Бистриця. Цегляне мурування символізує 9 сіл які підпорядковані селу, міцність зв'язків між ними. Село здавна широковідоме на всю околицю своєю цегельнею. 2 хрести в підкові, це два побратими, які тут знайшли прихисток і заснували село. Козацькі хрести також символізують козаків і монахів, які в давнину змагалися між собою за владу над селом. Жартома герб можна зобразити висловом: «Кінь стрибаючи через цеглу погубив свої підкови, і тепер бистро (швидко) обернувся шукаючи їх».

Історія ред.

Село виникло в середині XVII ст. Першими поселенцями на берегах Бистриці, як розповідає давня легенда, були два побратими – Куліш і Шумило, котрі, рятуючись від набігів татар, прийшли сюди із південних степів. Нині вулиця, де оселився Шумило носить назву Шумер, а там,де оселився Куліш – Кулішівка. Пізніше тут поселилися козаки Мороз і Борисенко, відповідно і виникають вулиці – Морозівка та Борисівка.

Перші жителі, котрі поселялись на берегах річки, будували собі житла- зимівники. Основна частина житла знаходилася в землі, тільки дах над землею. Худобу також в холодну пору тримали в зимівниках. Навіть в люті морози в зимівниках було тепло.

Життя поселенців і колонії монахів розвивалося. Монахи займалися своєю справою: розширювали будівництво, обробляли землю, займались риболовництвом, мисливством, заготівлею грибів та ягід (сушіння); займалися промислом для торгівлі та обміну. Селяни і козаки заготовляли продукти, щоб якось прожити та підготуватися до зими.

За роспорядженням монахів поселенці могли селитися не ближче 200 сажнів від церкви. Тому козаки-переселенці порадилися та вирішили поселитися на західному березі річки Бистриці.

Нових поселенців, які з’являлись на берегах Бистриці, старшина поселяв на західному березі. В подальшому серед поселенців всі основні питання будівництва садиби вирішував старшина.

Перші поселенці селилися біля річки і будували житло під горою тому, що нагальною потребою для них була питна вода, житло і їжа. В річці ловили рибу, раків. В лісі – різну дичину, збирали ягоди, гриби, фрукти. Біля домівок обробляли городи, тримали домашню птицю і худобу. Тому поселенці прагнули зайняти вигідніші місця біля річки чи озера.

Настоятель Новгород-Сіверського монастиря дозволяв поселенцям не платити податок протягом 10 – 15 років.

За монастирськими актами, які підтверджує царська грамота за 1667 рік, село Бистрик було власністю монастиря. Про більш давнішу належність Бистрика Новгород-Сіверському монастирю немає інформації в монастирських земельних актах, тому можна вважати, що Бистрик занесений в царську грамоту лише на основі фактичного, а не юридичного права володіння з боку монахів.

За розповіддю старожила села Савки Скоробагатого, населення села зменшилось із 120 дворів до 5. Багато записались у козаки або пішли в інші слободи. Це явище Лазаревський пояснює тим, що після офіційного припису села до монастиря, монахи стали більш вимогливими до своїх підданих, а також вимагали закріпачення селян, і заборону переходу із стану селян в козаки.

Після приєднання Кролевеччини до складу Московської держави в 1654 році село Бистрик швидко стало обживатися. З’являються нові вулиці: Сайківка, Чужданка, Підреть та інші. В кінці вулиці Сайківка (поблизу Трохименського хутора) на східному березі річки Бистриця був побудований цегляний завод.

За часів гетьмана Івана Мазепи біля цегляного заводу в селі Бистрик зупинився кінний загін козаків. Вони побудували конюшні і господарські будівлі (великий сарай-клуню та казарму). Займалися військовою підготовкою та ходили в походи. За розповіддю старожилів це був резервний загін Гетьманського козачого війська, що також частково був розквартирований в містах Глухові та Батурині. Село «Бистрик на ріці Реті» згадується в Універсалі гетьмана Івана Мазепи 1688 року про повернення чернігівській архієпископській кафедрі на чолі з Лазарем Барановичем кількох млинів (у тому числі трьох у Бистрику).[3]

Новим поштовхом розвитку села стало будівництво земляної греблі, водяного млина та нового мосту через річку Ярославна, яка впадає в річку Реть. Гребля на річці Ярославна довжиною 60 м, висотою 3 м знаходилась на шляху з Глухова до Кролевця на відстані 600 м від річки Реть. Гребля затоплювала місцевість, де протікала річка Ярославна, створивши водосховище довжиною 3 км. Кролевецький сотник Потоцький почав будівництво водяних млинів і гребель на р. Реть і її притоках поблизу с. Бистрик.

Причини зникнення монахів з цієї місцевості невідомі. Існує декілька версій:

  1. Постійні війни польських та російських військ в 1500-х – 1700-х роках;
  2. Посилення влади в м. Кролевець внаслідок чого монастир відмовився від володінь в с. Бистрик як збиткових;
  3. Стихійне лихо (пожежа, хвороба, голод тощо).

В селі Бистрик на початку 1700 року налічувалось близько 50-ти дворів, з них половина – козацьких. Козаки мали перевагу в наділах землі і не платили податків. За це вони були зобов’язані нести військову службу.

В другій половині XVII ст. розвиваються різноманітні ремесла, збільшується торгівля. В Кролевці відкривався ярмарок по п’ятницях і понеділках. Двічі на рік проходив міжнародний ярмарок, куди з’їжджалися купці і промисловці з усієї України та інших держав.

За наказом губернатора Півдня і головнокомандуючого південними військами Російської імперії генерала Потьомкіна будується дорога з Москви до Одеси через Київ. Село Бистрик знаходилося на «лінії фронту» будівництва. На складні ділянки були залучені війська. Село перетворилося на велике військове будівництво. Будівництво дороги вирішили спрямувати через село. Мости будували солдати, земляні роботи виконували козаки та селяни.

За наказом царської влади було оголошено пільговий продаж землі в районі прокладання дороги, а поселенцям, які вже заселилися вздовж дороги – безкоштовно ділянки землі і будматеріали. Так виникла третя ділянка забудови села. Будинки повинні стояти на відстані 3 м від проїжджої частини по обидві сторони дороги. Так від вулиці Морозівка в напрямку с. Тулиголове утворилась вулиця Стягайлівка, а від Карачунової вулиці в напрямку Красної Гірки – вулиця Лапшин.

За два роки було завершено будівництво всіх об’єктів в селі, а на третій рік були готові дорога і два мости.

Один з родичів Кочубея, поміщик Цитович, вирішив побудувати маєток в селі Бистрик. Місце вибрав біля р. Реть і ставка з вже побудованою греблею та млином. На другому березі р. Реть знаходився сосновий гай і піщаний берег. Для будівництва маєтку в лісі використовували знайдені поклади червоної глини - побудували цегляний завод, який пропрацював до 1941 року (залишки заводу збереглись до нашого часу). Розташовувався він за 2 км від р. Реть по старій дорозі в напрямку села Дубовичі.

Після закінчення будівництва дороги село Бистрик перетворилось в мальовничий населений пункт і десятки сімей забажали оселитись в ньому.

Цитович та кролевецький сотник Маковський організували будівництво нової широкої вулиці на Борисівці, а військові, що мешкали в козацьких казармах, побудували новий міст і відремонтували водяний млин на р. Бистриця,збільшили земляну греблю до Борисівки, щоб військові вільно пересувались в цей район, де частина військових жила там, аж доки їх перевели на Південь.

Таким чином в с. Бистрик проживали вільні козаки, селяни, кріпаки та тимчасово військові поселенці. Село розширилось, населення збільшувалось

Закінчилось будівництво маєтку нащадків Кочубеїв. Оскільки стара церква в селі була маленькою (особливо було незручно військовим та селянам) на загальному зборі було вирішено побудувати нову велику дерев’яну церкву. Поміщик Цитович безкоштовно виділив будматеріали, а староста села направив робітників. Військові розробили проект церкви, організували керівництво та нагляд за будівництвом – змінили архітектурне оздоблення, збільшили розмір внутрішньої частини приміщення. Такої церкви за розмірами не було в навколишній місцевості.

Нові поселенці в с. Бистрик, які одержали земельні ділянки, були зареєстровані як селяни підлеглі землевласнику і зобов’язані відпрацювати 3 дні на тиждень на панській землі. Землевласник виділяв 2,5 десятин землі кожній сім’ї в безкоштовну оренду, але потім безкоштовна оренда була замінена натуральним податком, а відробіток з 3-х днів було збільшено на весняну посівну кампанію і на час збору урожаю до 4-5 днів на тиждень, при цьому в період збору урожаю селянин отримував 10% натуроплатою.

Кріпаки жили в селі компактно. Поруч з будівлями – господарчі двори з інвентарем і конюшнею, де ті селяни, які не мали коней, могли взяти коня з возом і необхідним інвентарем. Всього було побудовано 7 господарчих дворів.

Вільні козаки і селяни за певну плату, погоджену із землевласником, також брали участь у посівній кампанії і зборі урожаю. Вирощений урожай зернових культур вижинали серпами або скошували косами, в’язали снопи і скиртували в півкопи (32 снопи) або копи (64 снопи) складені в п’ятикутник висотою до 2 метрів. Через деякий час їх перевозили в село на господарчі подвір’я та ховали в клуні (закриті приміщення розміром від 12 м шириною, до 20 м в довжину і висотою до 12 м).

В кожного козака, а також у вільного чи закріпаченого селянина біля домівки стояла невелика клуня або закритий сарай, де і розміщували снопи зібраного врожаю зернових. Якщо в приміщенні клуні все було завантажено, снопи складали на відкритому місці в скирти посеред дворів. Молотили вручну за допомогою ціпів.

Поступово населення села Бистрик збільшилось. Окрім українців оселились поляки, росіяни, татари і німці. Про польське походження деяких мешканців села свідчать прізвища Маліношевський, Миргородський, Краснопольський, про татарське – Карачун («кара» - чорний, «чун» - смерть), про німецьке – Гергель, Риль.

В 1744 році через село проїздила імператриця Єлизавета Петрівна, яка відвідувала батьківщину свого чоловіка Олексія Розумовського. В 1840 році через село проїжджав імператор Микола І. Цю подію описано в «Памятовичке посещения города Кролевца лицами императорской фамилии», занотований в 1741 році писарем Кролевецької ратуші Григорієм Івановичем. Тричі відвідував село Тарас Григорович Шевченко: в 1843,1845 та 1859 роках. А в травні 1861 року через село Бистрик провезли труну з тілом поета. Пізно ввечері багато селян проводжало процесію аж до Кролевця.

У селі 1917 року встановлено владу УНР. У часи Гетьмана Павла Скоропадського 1918 року частина мешканців організували диверсійний загін.

Село постраждало від Голодомору 1932—1933 років, який організував уряд СРСР. Комуністи вбили голодом десятки мирних мешканців села[4].

На початку 30-их років ХХ ст. церкву було закрито. А в 1934 році радянські активісти та комсомольці із дзвіниці скинули дзвони, обрядові речі розграбували. Знищенно багато цінних історичних документів. Саме приміщення церкви перебудували на Будинок культури.

Під час німецько-радянської війни 1941 року у селі встановлено владу німців, а в1943 році влада комуністів повернулася. За часи війни мобілізовано 416 мешканців села, 406 нагороджені орденами і медалями СРСР, 243 загинули.[5]

24 лютого 2022 під час виконання бойового завдання поблизу села загинули Ревенко Владислав Дмитрович та Семеняк Михайло Сергійович

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність населення села становила 1090 осіб, з яких 488 чоловіків та 602 жінки.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 959 осіб.[7]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 92,30 %
російська 3,02 %
молдовська 0,31 %
інші 4,37 %

Місцевості ред.

Село поділене на декілька місцевостей і хуторів:

  • Башкирівка (Башкирі)
  • Борисівка
  • Гончарівка
  • Каптанівка
  • Морозівка
  • Нерет
  • Підреття
  • Рощине
  • Шлях
  • Шумер

Місцеві мешканці до території Бистрика відносять і декілька сусідніх поселень, які формально є окремим селами, — Ковбасивка (Ковбасине), Папчин хутір, Прогрес.

Також на річці Реть поза селом Бистрик є джерело "Живчик".

Об'єкти соціальної сфери ред.

  • Школа
  • Будинок культури
  • Бібліотека
  • Дитячий садок
  • Клуб
  • Фельдшерсько-акушерський пункт
  • Лікарня
  • Стадіон
  • Магазини
  • Відділення зв'язку
  • Пам'ятник воїнам-визволителям
  • Пам'ятник Т. Г. Шевченку
  • Музей Пилипа Рудя

Відомі люди ред.

Серед уродженців села:

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. https://www.webcitation.org/6HfXdzz4U?url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=09.06.2009. Архів сайт Кролевецької міської ради (територіальної громади) . Органи місцевого самоврядування в Україні оригіналу за 26.06.2013. Процитовано 19 липня 2010.  {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  3. О.Попельницька. Універсали гетьмана Івана Мазепи у зібранні Національного музею історії України. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 19 липня 2010. 
  4. стор 73 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 березня 2015. 
  5. История городов и сёл. Сумская область. Кролевецкий район. Быстрик. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 19 липня 2010. 
  6. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  7. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 

Посилання ред.