Відкрити головне меню

Бистрик — село в Україні, в Бердичівському районі Житомирської області.

село Бистрик
Bystryk s.gif Bystryk h.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Бердичівський
Рада/громада Бистрицька сільська рада
Код КОАТУУ 1820880601
Облікова картка Бистрик 
Основні дані
Засноване 1593
Населення 991[1]
Площа 3,43 км²
Густота населення 288,92 осіб/км²
Поштовий індекс 13370
Телефонний код +380 041-43
Географічні дані
Географічні координати 49°51′23″ пн. ш. 28°33′59″ сх. д. / 49.85639° пн. ш. 28.56639° сх. д. / 49.85639; 28.56639Координати: 49°51′23″ пн. ш. 28°33′59″ сх. д. / 49.85639° пн. ш. 28.56639° сх. д. / 49.85639; 28.56639
Середня висота
над рівнем моря
244 м
Водойми р. Гнилоп'ять, Глибокої Долини
Відстань до
районного центру
5 км
Місцева влада
Адреса ради 13370, с. Бистрик, вул. Шевченка, 16; тел. 2-15-85
Карта
Бистрик. Карта розташування: Україна
Бистрик
Бистрик
Бистрик. Карта розташування: Житомирська область
Бистрик
Бистрик

Бистрик у Вікісховищі?

Зміст

РозташуванняРедагувати

Село Бистрик розташоване на лівому похилому березі річки Гнилоп'ять при впадінні в річку лівої притоки Глибокої Долини. Назва села пішла від слова «бистрина».[джерело?] Наявність твердих порід при злитті потоків двох русел спричинювали швидшу течію від середньої швидкості річки.

Бистрик прилягає до південної околиці міста Бердичева (відстань до Бердичева 5 км, а відстань до найближчої залізничної станції становить 8 км).

В селі нараховується 427 дворів (станом на 1973 рік[2]), кількість населення на 1 січня 2001 року становила 1113 чоловік. Бистрицькій сільській раді підпорядковане село Житинці, в якому нараховується 105 дворів з населенням 160 осіб.[джерело?]

Історія селаРедагувати

На околицях Бистрика і Житинців виявлено залишки поселень: трипільської культури, доби бронзи, 2 скіфського періоду, 2 черняхівської культури та давньоруське.[2] Трипільське поселення розташоване поблизу села. Пам'ятка належить до пізнього трипілля етапу С (за М. М. Шмаглієм)[3] Також знайдено римські монети І-ІІ ст. н. е.[джерело?].

Перша письмова згадка про село належить до 1593 року. З історичних документів відомо, що жителі села брали активну участь у боротьбі з зовнішніми і внутрішніми ворогами. Так бистричани вели боротьбу з монголо-татарами. Свідком боротьби є вал — укріплення часів монголо-татарського нашестя. Вал прикривав старе село з боку поля. З інших сторін давнє село прикривалось від нападів долинами річок Гнилоп'ять і Клітинки.

У визвольній війні 1648—1654 років у районі села козацьке військо на чолі з Максимом Кривоносом вело запеклі бої з військом шляхетської Польщі. Жителі села також брали участь в цій боротьбі.[2]

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії, мешкало 623 особи, налічувалось 79 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок, 3 водяних млини, винокурний завод[4]. За 5 верст — колонія Романівка зі 410 мешканцями та молитовним будинком. За 3 версти — кумисний завод і цегельний завод. За 4 версти — котельний завод. За 5 верст — костопальний завод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1047 осіб (515 чоловічої статі та 532 — жіночої), з яких 962 — православної віри[5].

Прихід радянської владиРедагувати

Радянську владу встановлено в січні 1918 року.[2]

Велику пролетарську солідарність проявили трудящі села весною 1919 року. Для робітників Петрограда вони зібрали і відправили кілька вагонів хлібу та картоплі. За свідченням архівних документів відомо, що перший ревком був створений в 1921 році (посвідчення за вересень 1921 року № 2136, члену Бистрицького ревкому Богуна Павла Григоровича).[джерело?]

Осередок комсомолу виник 1921 року. У 1922 році створено осередок комуністичної партії.[2]

Перша сільська рада виникла у 1922 році (це відомо з архівних документів: філіал Житомирського обласного Державного архіву в м. Бердичеві). В цьому ж році відбулося засідання передвиборної комісії по виборах до сільської ради.[джерело?]

У Бердичівському районі в 1923 році було організовано шість пробних колективних господарств (колгоспів). Перший пробний колгосп у селі Бистрику був створений в 1923 році.

Колгосп мав назву «Барвінок» і нараховував 16 сімей. Колгосп мав статут сільськогосподарської артілі, ряд положень якого відповідало пізнішому статуту сільськогосподарської артілі. Кількість землі в колгоспі становила 60 га. Всі 16 сімей усуспільнили свій сільськогосподарський реманент. Крім того колгосп «Барвінок» одержав допомогу від держави. В Бистрику в той час було організовано державне позичкове товариство, яке й організовувало допомогу колгоспу «Барвінок». Колгосп «Барвінок» проіснував до суцільної колективізації, тобто до 1930 року.

Першим головою колгоспу був Сидоренко Флор Григорович. Він був активним діячем під час громадянської війни та в період колективізації.

Друга світова війнаРедагувати

Під час Другої світової війни на боротьбу з нацистами пішли всі дорослі чоловіки та юнаки у числі 515 осіб.[2] Під час Німецько-радянської війни в селах Бистрик і Житинці загинуло 165 чоловік (у Бистрику — 128, у Житинцях — 37 чоловік).

На честь загиблих воїнів споруджено два пам'ятники: в селі Бистрику (у 1965 році)[2] та в селі Житинці.

Повоєнні часиРедагувати

За радянських часів у селі розташовувалась центральна садиба колгоспу, ферма великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма і птахоферма.[джерело?]. Зерно-буряко-молочно-м'ясним господарством займались дві рільничі, городня, тракторна і будівельна виробничі бригади. Кількість сільськогосподарських угідь села Бистрика становила 1598 га, в тому числі орної землі 1490 га.

Освіта та культураРедагувати

В селі загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, де навчається 200 учнів. В селі є Будинок культури на 250 місць, бібліотека (кількість книг — 10462) відділення зв'язку, медпункт, дитячий садок на 30 місць.[джерело?]

ПостатіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Облікова картка села на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з лютий 2019] (Перевірено 17 березня 2011)
  2. а б в г д е ж Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 191. — 15 000 прим.
  3. Шмаглій М. М. Городсько-Волинський варіант пізньотрипільської культури // Археологія. — К., 1966. — Т. XX. — с. 36-37.
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-87)

ПосиланняРедагувати