Березівський повіт (II Річ Посполита)

Березівський повіт
Округ Сяноцький
Коронний край size Королівство Галичини та Володимирії
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія
Австро-Угорська імперія Австро-Угорщина
Центр Березів
Створений 1854
Площа 541,27 км² (1879)
Населення 64 808 (1879)
Bezirk Brzozów.png
Найбільші міста Березів, Динів, Ясениця


Березівський повіт (нім. Bezirk Brzozów; пол. Powiat brzozowski) — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австро-Угорщини, ЗУНР і Польщі. Адміністративним центром повіту було м. Березів.

Королівство Галичини та ВолодимиріїРедагувати

Провісник пізнішого повіту Судовий повіт Березів (адміністративно-судовий орган влади) був створений наприкінці 1850 р. Повітова судова виконавча влада підпорядковувалась утвореному того ж року апеляційному суду у Львові (за підпорядкованістю до якого повіти вважались належними до Східної Галичини на противагу апеляційному суду у Кракові як критерію належності до Західної Галичини).

Сам Березівський повіт як орган адміністративної влади після проголошення в 1854 р. був створений 29 вересня 1855 р. (паралельно до наявного судового повіту) у складі округу Сянік.

Після скасування окружних відомств наприкінці жовтня 1865 р. їх компетенція перейшла до повітових управлінь. За розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року під час адміністративної реформи місцевого самоврядування збільшені повіти, зокрема до попереднього Березівського повіту (з 24 самоврядних громад-гмін) приєднаний повіт Дубецько (з 41 гміни) та 5 гмін Стрижівського повіту (Барич, Гвозниця Горішня, Гвозниця Долішня, Лютча і Жизнів). Однак у повіті існували й надалі два окремі судові округи (повіти) — Березівський і Динівський. Практично в набутому в 1867 р. вигляді Березівський повіт існував 72 роки — до жовтня 1939 року.

У 1880 р. повіт складався з 55 самоврядних громад (гмін) — 3 міських і 52 сільських та 34 окремих територій — загалом 99 адміністративних одиниць.[1]

У 1900 році населення становило 78 694 особи, в 1910 році — 81 409 осіб.

ЗУНРРедагувати

Хоча через навальність наступу поляків у повіті не пройшли вибори місцевого самоврядування і делегата до УНРади, все ж повіт був включений до Львівської військової області ЗУНР.

ПольщаРедагувати

Березівський повіт
Основні дані
Країна: Польська республіка (1918—1939)
Воєводство: Львівське
Утворений: 1867
Населення: 83.200
Площа: 684 км²
Густота: 122 осіб/км²
Населені пункти та ґміни
Повітовий центр: м. Березів
 
Мапа повіту
Повітова влада

Включений до складу Львівського воєводства Польської республіки після утворення воєводства у 1920 році.

1 квітня 1930 р. присілок Каролівка передано з села Ніздрець до Динова[2].

1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[3] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворена ґміна відповідала волості — об'єднувала громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувалась єдиним дуже великим селом.

Об'єднані сільські ґміни 1934—1939Редагувати

 
Березівський повіт

МістаРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Березівського повіту в ході утворення Дрогобицької області включена до Добромильського повіту[4]. 17 січня 1940 року територія Добромильського повіту поділена на райони. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон територію правобережного Надсяння зі складу Дрогобицької області передано Польщі.

НаселенняРедагувати

На 01.01.1939 у восьми селах (Грабівка, Грушівка, Яблониця Руська, Кінське, Поруби, Селиська, Улюч, Володж) повіту проживало переважно українське населення  — з 7 580 жителів було 5 965 українців-грекокатоликів і 215 українців-латинників, у ще 13 селах (Бахір, Глідно, Іздебки, Яблониця Польська, Криве, Лісківка, Лубна, Малинівка, Невістка, Павлокома, Вара, Вітрилів, Видрна) зберігався значний вміст — з 19 840 жителів було 6 370 українців-грекокатоликів, 910 польськомовних українців-грекокатоликів і 160 українців-римокатоликів[5].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати