Бетт Мідлер (Bette Midler; 1 грудня 1945, Гонолулу, Гаваї) — американська вокалістка, композиторка, авторка текстів, продюсерка та акторка.

Бетт Мідлер
англ. Bette Midler
Bette Midler 2021 Kennedy Center Honors (cropped).jpg
Народилася 1 грудня 1945(1945-12-01)[1][2][…] (76 років)
Гонолулу, США
Країна Flag of the United States.svg США[4]
Діяльність комікеса, кіноакторка, співачка, музикантка, телеакторка, акторка озвучення, кінопродюсерка, акторка театру
Alma mater Гавайський університет, Гавайський університет в Маноа, Admiral Arthur W. Radford High Schoold, HB Studiod і Pratt Institute School of Informationd
Знання мов англійська[5]
Роки активності 1965 — тепер. час
Жанр попмузика
У шлюбі з Martin von Haselbergd
Діти (1) Sophie von Haselbergd
Волосся блондин
Очі карі[d]
Нагороди
IMDb ID 0000541
Сайт bettemidler.com
Бетт Мідлер, лютий 1990

ЖиттєписРедагувати

Названа на честь відомої акторки Бетт Дейвіс, оскільки мати захоплювалась кінематографом.

Дитинство Мідлер провела на Гаваях, де відвідувала місцеву школу, у якій була однією з небагатьох білих учениць. У першому класі отримала нагороду за виконання різдвяної пісні. Завдяки матері Мідлер зацікавилась кінематографом і почала навчатись акторській майстерності в «University Of Hawaii».

ДіяльністьРедагувати

1965 року отримала першу невелику роль у фільмі «Hawaii». Того ж року перебралась до Нью-Йорка, де працювала гардеробницею у торговельному домі «Stern» і танцівницею в клубі.

1966 року стала учасницею хору, задіяного у великому бродвейському хіті «Скрипаль на даху» Джеррі Бока та Шелдона Гарніка. Вже 1967 року Мідлер отримала одну з головних ролей у цій виставі. Також у цей період вона співала у клубі «Improvisation», який робив промоцію молодим талантам і у якому її помітив один з керівників музичної телевізійної програми Девіда Фроста. В результаті Мідлер виступила кілька разів з самим Фростом та взяла участь у програмі «Merv Griffin Show». Після завершення виступів у «Скрипалі на даху» Мідлер недовго грала у небродвейському мюзиклі «Salvation», а надалі знову танцює в одному з бродвейських барів.

1970 року Бет Мідлер з'явилась в ексклюзивному клубі «The Continental Baths», де співала перед замотаними у купальні рушники геями. Сама артистка пропонувала не менш екстравагантне шоу, виконуючи хіти з 60-х, 50-х та 40-х років. У пошуках творчого матеріалу вона навіть звернулась до 1929 року, вибравши баладу Геррі Акста та Гранта Кларка «Am I Blue?». Відомості про ці незвичні виступи швидко поширились по всьому Нью-Йорку, що збільшило авдиторію шоу. В результаті Мідлер отримала багато цікавих пропозицій, серед яких, наприклад, було запрошення на регулярні виступи у програмі Джонні Карсона «Tonight».

У травні 1971 року Мідлер зіграла подвійну роль у рок-опері «Tommy», яку поставила «Seattle Opera Company», а наприкінці того ж року офіційно дебютувала у Нью-Йорку, виступаючи у нічному клубі «Downstairs At The Upstairs». Початковий двотижневий ангажемент керівництву клубу довелось продовжити до десяти, щоб усі охочі могли переглянути шоу. Наступного року Мідлер виступила з Карсоном у Лас-Вегасі в готелі «Sahara», а також дала концерт у нью-йоркському «Carnegie Hall».

У листопаді 1972 року фірма «Atlantic» випустила дебютний альбом Бет Мідлер «The Divine Miss M», який лише за перший місяць розійшовся у кількості понад 100 000 примірників. Входили до альбому головним чином твори, які Мідлер включала до своїх шоу, наприклад, «Boogie Woogie Bugle Boy» з репертуару The Andews Sisters, «The Chapel Of Love» The Dixie Cups, «The Leader Of The Pack» The Shangri-Las та «Do You Want To Dance?» Боббі Фремена. Партію фортепіано у більшості цих творів виконав Баррі Манілов, який на початку 1970-х був акомпаніатором та музичним керівником Мідлер. Саму платівку Бет присвятила своїй сестрі Джудіт, яка загинула в автомобільній катастрофі.

Другий альбом Мідлер «Bette Midler», що з'явився 1973 року, також добре продавався і потрапив до американського «Тор-10», а вона того ж року удостоєна нагороди «After Dark Award» як найкраща вокалістка року. Взагалі, у 1970-х співачка здобула статус суперзірки і виступала по всій Америці у переповнених залах.

1979 року Бет Мідлер зіграла свою першу головну роль у кіно — у фільмі Марка Райделла «The Rose», що спирався на біографічні факти життя Дженіс Джоплін. За чудове втілення образу рок-зірки, життя якої знищив успіх, Мідлер стала номінанткою «Оскара». Дві пісні, що походили з цієї стрічки, головна тема та «When A Man Loves A Woman», а також альбом-звукова доріжка, потрапили до американського чарту. Подібний успіх супроводжував і черговий лонгплей «Divine Madness», який фіксував концерт співачки у Пасадені, а також був звуковою доріжкою до однойменного фільму режисера Майкла Рітчі про велике світове турне 1980 року Бет Мідлер.

Однак після великих успіхів початку 1980-х послідував спад. Чорна комедія «Jinxed» (1981, режисер Дон Сігел), у якій зіграла Мідлер, провалилася, а в артистичному середовищі ходили плітки про сильні чвари між Мідлер, її партнером Кеном Волом та режисером Доном Сігелом. Внаслідок цього артистка стала у Голлівуді персоною нон грата, що закінчилося нервовим стресом.

1984 року Мідлер одружилася з торговцем нерухомістю Мартіном фон Гасельберґом та уклала багаторічну угоду з «Walt Disney Studios», завдяки чому повернулась 1986 року на екрани, знявшись у комедії «Down & Out In Beverly Hills» (режисер Пол Мазурскі). До кінця 1980-х Мідлер, відмовившись від гастрольних турне, присвятила себе виключно акторській кар'єрі і знялась у цілій серії комедійних фільмів, таких як «Ruthless People» (1986, режисер Джим Абрахамс, Девід Цукер та Джеррі Цукер), «Outrageous Fortune» (1986, режисер Артур Хіллер) та «Big Business» (1988, режисер Джим Абрахамс).

1988 року Мідлер зіграла одну зі своїх кращих ролей: у фільмі «Beaches», знятому на власній студії артистки «All Girls Productions» (реж. Геррі Маршалл). Під час роботи над фільмом Мідлер записала кілька пісень, серед яких були, «Ballin' The Jack», «I've Still Got My Health», «The Glory Of Love», «Under The Broadwalk» та дещо позбавлена смаку пісня «Otto Tisling». У цьому фільмі звучав також твір Ларрі Генлі та Джеффа Сілбейрема «Wind Beneath My Wings», який у виконанні Бет Мідлер здобув дві нагороди «Grammy».

1990 року артистка знялась у фільмі режисера Джона Ермана «Stella», в якому вдало виконала пародію стриптизу, танцюючи на стійці бару серед склянок та пляшок. Того ж року зіграла з Вуді Алленом у комедії «Scenes From The Mall». Роль у фільмі 1991 року «For The Boy» (Мідлер була також і співпродюсеркою стрічки) принесла їй черговий «Золотий Глобус» (попередня нагорода була за роль у фільмі «The Rose»).

Ще 1990 року Бет Мідлер записала перший (не враховуючи звукові доріжки) альбом від часу поразки 1983 року лонгплею «No Frills». Ця платівка під назвою «Some People's Lives» потрапила до американського «Тор-10», а твір «From The Distance», що походив з цієї платівки, тримався багато тижнів в американському та британському чартах. Відтоді артистка вирішила повернутись до музичної кар'єри і знову почала виступати.

ДискографіяРедагувати

ФільмографіяРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

У її честь названий персонаж Midler, яка є другорядним антагоністом в манзі і аніме JoJo's Bizzare Adventure: Stardust Crusaders.

ПриміткиРедагувати