Берто́льд Шу́льте (лат. Bertoldus, нім. Berthold Schulte; ? — 24 липня 1198) — німецький католицький місіонер, монах-цистеріанець, другий ікскюлльський єпископ (11961198). Абат Локкумського монастиря (1187). Організатор і керівник першого хрестового походу до Лівонії (1198). Загинув у бою з лівами-язичниками біля Риги. До Реформації вшановувався як місцевий святий-мученик. Діяння Бертольда описані в «Слов’янській хроніці», ІІ-й книзі «Хроніки Лівонії», «Хроніці Альберіка», «Лівонській римованій хроніці» тощо. Також — Бертольд Ікскюлльський, Бертольд Ганноверський, Бертольд Локкумський.

Бертольд
Bertold.jpg
Герб
Єпископ Ікскюлльський
1196 — 24 липня 1198
Церква: Римо-Католицька Церква
Попередник: Майнгард Зегеберзький
Наступник: Альберт фон Буксгевден
 
Діяльність: місіонер
Народження: невідомо
Смерть: 24 липня 1198(1198-07-24)
Стара Гора, Лівонія
Похований: Ризький собор
Династія: Шульте
Єп. хіротонія: 1196

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Бертольд, найймовірніше, походив із німецького шляхетного роду Шульте, що були впливовими міністеріалами Бременського архієпископства й активно освоювали територію біля сучасного Штаде[1]. Всупереч тогочасній традиції він поступив до Ордену цистеріанців. Близько 1187 року Бертольд згадується у джерелах як настоятель (абат) Локкумського монастиря в Ганновері[2]. Ймовірно, він займав абатство недовго, бо пізніші списки настоятелів не згадують його. Можливо, Бертольд втратив пост через свою місіонерську діяльність, заборонену капітулом[3].

Згідно з повідомленнями «Слов’янської хроніки» та «Хроніки Альберіка» Бертольд вперше відвідав Лівонію 1188 року, щоб підтримати ікскюлльського єпископа Майнгарда в його місії християнізувати лівів[4]. Однак, більш вірогідно, що він не відвідував лівської землі до 1193 або 1194 року, оскільки лише 17 квітня 1193 року ікскюлльський єпископ отримав папський привілей залучати до лівонської місії представників чернечих орденів[5].

ЄпископРедагувати

В жовтні 1196 року, після смерті Майнгарда, християни Лівонії, що складалися переважно німецьких колоністів, купців і лівів-конвертитів, обрали Бертольда головою-наступником Ікскюлльської катедри[1]. Особливу підтримку він отримав серед лівів. Після виборів Бертольд деякий час вагався прийняти цю посаду, але врешті-решт пізньої осені 1196 року або весною 1197 року виїхав до Бремена, до бременського архієпископа Гартвіга фон Утледе, відповідального за Лівонію, щоб отримати від нього офіційне затвердження на лівонське єпископство.

Після ординації Бертольд одразу повернувся до своєї діоцезії, де, насамперед, намагався повернути до християнства лівів-відступників. Єпископ дістався Ікскюлля, а звідти спустився вниз по Західній Двіні до Гольма. Там він зустрів запеклий опір місцевого лівського населення. Ліви вважали, що Бертольд лише прагне збагатитися за рахунок хрещення й вирішили убити його (спалити в церкві або втопити). Проте єпископ вислизнув від них й утік кораблем через Готланд до Бремена[6].

Хрестовий похідРедагувати

В Німеччині, відповідно до свого запиту, Бертольд отримав від Папи Римського Целестина ІІІ рескрипт, що проголошував хрестовий похід до Лівонії для порятунку лівонської церкви та боротьби з тамтешніми язичниками. Єпископ об’їхав Саксонію, Вестфалію та Фрисландію, закликаючи охочих приєднатися до походу[7]. У вербувальній діяльності також брав участь Теодоріх Трейденський, сподвижник покійного Майнгарда, який так само мав папські дозволи на хрещення язичників та відпуст кари за гріхи для лівонських пілігримів.

Весною-літом 1198 року Бертольд остаточно зібрав в Любеку хрестоносне військо, числом у тисячу вояків, і в липні того ж року він прибув до берегів сучасної Риги. Погрожуючи лівам війною, він поставив умову, щоб ті негайно покинули язичництво і повернулися до християнства. Лівська сторона вимагала беззбройної християнізації краю, як було за Майнгарда, проте відмовилися видати своїх заручників єпископу на знак свого мирного ставлення до католицьких місіонерів у майбутньому. Врешті-решт ліви убили декількох німців, спровокувавши хрестоносців на бій. У ньому єпископське військо здобуло перемогу, але сам Бертольд, якого кінь заніс у ряди відступаючих лівів, загинув у битві. Лівський воїн Імаут наніс йому смертельне поранення списом у спину, а інші ліви пошматували тіло єпископа[8]..

Бертольда поховали у вівтарній частині Ікскюльської церкви. У 1229 чи 1230 році його труну перенесли до Ризького катедрального собору, де помістили у вівтарній частині поруч із труною його колишнього керівника, першого лівонського єпископа Майнгарда. До Реформації Бертольда вшановували як місцевого святого мученика. З часом протестанти знищили й саму труну.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Hucker, Bernd Ulrich. Der Zisterzienserabt Bertold, Bischof von Livland, und der erste Livlandkreuzzug... 1989, S. 40.
  2. Calenberger Urkundenbuch. Herausgegeben von Wilhelm von Hodenberg. Dritte Abtheilung. Archiv des Stifts Loccum. Hannover 1858, Band 3, Nr. 16, 17; Vgl. Hanns Lilje: Berthold, Abt zu Loccum, Märtyrerbischof in Livland. In: Ambrosius Schneider (Hrsg.): Die Cistercienser. Geschichte, Geist, Kunst, Köln 1977, S. 115.
  3. Hucker, Bernd Ulrich. Der Zisterzienserabt Bertold, Bischof von Livland, und der erste Livlandkreuzzug... 1989, S. 43.
  4. Arnoldi chronica Slavorum. Ed. J. M. Lappenberg // Monumenta Germaniae historica, Scriptores, Bd. 21, Hannover 1869, S. 211; Albrici monachi Triumfontium Chronicon, hrsg. von Scheffer-Boichorst, Paul (MGH SS 23), Hannover, 1874, S. 872.
  5. Liv-, Est- und Kurländisches Urkundenbuch / Bunge, Vgl. Friedrich Georg v. (Hrsg.), Band 1, Reval 1853, Nr. 11.
  6. Heinrici Chronicon Livoniae, II, 2.
  7. Arnold von Lübeck, V, 30, S. 211.
  8. Heinrici Chronicon Livoniae, II, 6.

ДжерелаРедагувати

  • Heinrici Chronicon Livoniae / Leonid Arbusow, Albert Bauer (Hrsg.); Monumenta Germaniae Historica; SS rer. Germ.; 31. — 2. Auflage. — Hannover: Hahn, 1955. — Cap II.
  • Bautz, Friedrich Wilhelm. Berthold, Bischof von Livland // Biographisch – Bibliographisches Kirchenlexikon. Band 1, Hamm 1975, Sp. 553.
  • Francke, August Hermann. Berthold, Apostel der Liven // Wetzer / Welte: Kirchen-Lexikon oder Encyklopädie der katholischen Theologie, 4. Band, 1850, S. 470–472.
  • Hellmann, Manfred. Berthold, Bischof von Livland // Lexikon des Mittelalters, Band 1, München 2003, Sp. 2031.
  • Bertholdus // Vollständiges Heiligen-Lexikon. Herausgegeben von Johann Evangelist Stadler und Franz Joseph Heim, Band 1, Augsburg 1858, S. 473.
  • Hucker, Bernd Ulrich. Der Zisterzienserabt Bertold, Bischof von Livland, und der erste Livlandkreuzzug // Studien über die Anfänge der Mission in Livland. / Manfred Hellmann (Hrsg.). Sigmaringen 1989, S. 39-64.
  • Hellmann, Manfred. Das Lettenland im Mittelalter. Studien zur ostbaltischen Frühzeit und lettischen Stammesgeschichte, insbesondere Lettgallens, Münster und Köln 1954, S. 112-120.
  • Lilje, Hanns. Berthold, Abt zu Loccum, Märtyrerbischof in Livland. // Die Cistercienser. Geschichte, Geist, Kunst / Ambrosius Schneider (Hrsg.) Köln 1977, S. 115-117.

ПосиланняРедагувати