Вікіпедія

Бернард Найт

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Найт.

Бернард Найт
Псевдонім Бернард Піктон
Народився 3 травня 1931(1931-05-03) (91 рік)
Кардіфф, Вельс, Велика Британія
Країна Flag of the United Kingdom (1-2).svg Велика Британія
Flag of Wales.svg Вельс
Діяльність військовий лікар, патологоанатом
Alma mater Валійський університетd
Мова творів англійська[1]
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії

Бернард Генрі Найт (нар. 3 травня 1931(19310503)) — британський судмедексперт і письменник. У 1965 році він став патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ, а у 1980 році його призначили професором судово-медичної патології Медичного коледжу Уельського університету.

Раннє життяРедагувати

Найт народився 3 травня 1931 року в Кардіффі, Уельс[2][3]. Не знайшовши місця для вивчення сільського господарства, він почав працювати в Кардіффській королівській лікарні лаборантом[4]. Вивчав медицину в Уельській національній школі медицини Уельського університету, який закінчив у 1954 році зі ступенем бакалавра медицини, бакалавра хірургії[5].

Кар'єраРедагувати

Військова службаРедагувати

3 вересня 1956 року Найта призначили на військову службу в Королівський армійський медичний корпус у званні лейтенанта[6]. 12 вересня 1956 року він перейшов з національної служби до регулярної армії та отримав старшинство у званні лейтенанта 29 серпня 1955 року[7]. 12 вересня 1956 року його підвищили до капітана з вислугою років з 29 серпня 1956 року[7]. Під час війни він служив медичним офіцером у Малаї[2].

12 вересня 1959 року він перейшов до офіцерського резерву регулярної армії, оголосивши про закінчення своєї військової служби[8]. Найт вийшов зі складу резерву 12 вересня 1964 року[9].

Медична кар'єраРедагувати

Закінчивши навчання у 1954 році, Найт працював сімейним лікарем пів року та ще пів року в хірургії. З 1955 по 1956 рік він працював старшим сімейним лікарем та спеціалізувався на патології[5]. З 1956 по 1959 рік він служив у Британській армії медичним офіцером зі спеціалізацією у патології[2].

Після повернення до Великої Британії та звільнення з армії він почав читати лекції. З 1959 по 1962 рік він працював викладачем судової медицини в Лондонському університеті[2]. З 1965 по 1968 рік він був старшим лектором Ньюкаслського університету[2]. Потім він повернувся до своєї альма-матер, Уельського університету, як старший лектор. У 1976 році він здобув ступінь доцента, а у 1980 році — професора судово-медичної патології. У 1996 році він вийшов на пенсію, ставши почесним професором університету[2].

З 1965 по 1996 рік він працював патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ[5]. За тридцять один рік роботи на цій посаді він провів понад 25 000 розтинів[3]. Його залучили до низки резонансних справ, зокрема щодо серійних убивць Фреда та Розмарі Вест, а також першого використання ДНК для підтвердження особи тіла Карен Прайс у 1989 році[4].

АвторРедагувати

Він почав писати ще до 1963 року, коли вийшов друком його перший кримінальний роман. З того часу він став автором близько тридцяти книг, включно з сучасною кримінальною літературою, історичними романами про Уельс, біографіями, нехудожніми популярними працями з судової медицини, дванадцятьма медичними та юридичними підручниками та серію «Таємниці коронера Джона» про історичні таємниці XII століття, в якій представлений один найдавніших (вигаданих) коронерів Англії.

Крім того, він написав сценарії для радіо- та телевізійних драм і документальних фільмів, зокрема у 1970-х роках для серіалу «Експерт» з Маріусом Горінгом у головній ролі. Він брав участь у написанні багатьох інших підручників і редагував кілька медичних журналів: він був головним редактором «Міжнародної криміналістики» від Elsevier, провідного міжнародного видання в цій галузі.

Він — один із засновників «Середньовічних вбивць», обраної групи авторів історичних детективів з Асоціації письменників детективного жанру, які виступають з презентаціями на літературних фестивалях, у бібліотеках і книгарнях для популяризації своєї роботи серед громадськості. Він також є одним із членів журі щорічної премії «Кинджал» Асоціації письменників детективного жанру та постійним рецензентом кримінальних книг для Інтернет-сайту Tangled Web.

Нагороди та відзнакиРедагувати

У 1993 році на честь дня народження королеви Найта призначили командором ордена Британської імперії[10]. Він отримав Медаль за службу з малайською пряжкою за службу під час війни в Малаї[2].

БібліографіяРедагувати

Таємниці коронера ДжонаРедагувати

Серія Долина Вай / Доктор Річард ПрайорРедагувати

  • Where Death Delights (2010)[11]
  • According to the Evidence (2010)
  • Grounds for Appeal (2011)

Серія Том ГауденРедагувати

  • Dead in the Dog (2012)

ІншіРедагувати

  • Lion Rampant (1972)
  • Madoc (1977)
  • Brennan (2003)

Романи, написані під псевдонімом Бернард ПіктонРедагувати

The Lately Deceased (1963)Редагувати

  • The Thread of Evidence (1965)
  • Mistress Murder (1966)
  • Russian Roulette (1968)
  • Policeman's Progress (1969)
  • Tiger at Bay (1970)
  • The Expert (1976)

Нон-фікшнРедагувати

  • Murder, Suicide, or Accident: The Forensic Pathologist at Work (1971) (опубліковано під псевдонімом Бернард Піктон)[12]

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г д е ж Prof Bernard Knight, CBE, GSM. People of Today Online. Debrett's. Архів оригіналу за 3 January 2014. Процитовано 3 січня 2014. 
  3. ↑ а б Forensic science simulator opened by Bernard Knight. BBC News. 16 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014. 
  4. ↑ а б Pathologist Bernard Knight to stop crime writing. BBC News. 17 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014. 
  5. ↑ а б в Professor Bernard Knight CBE. Curriculum Vitae. University of Coimbra. Процитовано 3 січня 2014. 
  6. ↑ Page 5422 | Supplement 40885, 21 September 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022. 
  7. ↑ а б Page 5621 | Supplement 40893, 2 October 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022. 
  8. ↑ Page 5788 | Supplement 41814, 11 September 1959 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022. 
  9. ↑ Page 9505 | Supplement 43483, 6 November 1964 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022. 
  10. ↑ Page 8 | Supplement 53332, 11 June 1993 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 11 вересня 2022. 
  11. ↑ Website Disabled. Bernardknight.homestead.com. Процитовано 3 листопада 2013. 
  12. ↑ Bernard Picton. Fantasticfiction.co.uk. Архів оригіналу за 1 April 2014. Процитовано 3 листопада 2013. 

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернард_Найт&oldid=37298556