Відкрити головне меню

НазваРедагувати

У ході кампанії перейменування українських назв на польські село в 19771981 рр. називалось Бжезьнічка (пол. Brzeźniczka).

РозташуванняРедагувати

Знаходиться в ґміні Солина, Ліського повіту в Підкарпатському воєводстві. Розташоване над річкою Бережниця на південь від воєводської дороги № 894 Гічва — Чорна на місцевій дорозі Береска — Балигород у пасмі гір Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною та Україною.

ІсторіяРедагувати

В 1520 р. село Braznicza за волоським правом було закріпачене Балями і в першій половині XVI ст. поділене на три частини, однією з яких була Бережниця Нижня. А вже в 1580 р. селом володіли Кміти. До 1772 р. село належало до Сяноцької землі Руського воєводства.

Йосифинська метрика 1787 року засвідчила прізвища селян:

  1. Бринда
  2. Завійський
  3. Лазорик
  4. Маслянка
  5. Мельник
  6. Михалик
  7. Польний
  8. Сташків
  9. Тимчур
  10. Пилип (4 родини).

Станом на 1921 рік у селі було 37 будинків і проживала 221 особа (183 греко-католики, 18 римо-католиків і 20 юдеїв).

У селі була мурована богослужбова каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, споруджена в 1916 р. Гаврилом Завійським. Належала до парафії Береска Балигородського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ, в 1936 р. налічувала 213 парафіян.

У міжвоєнний період село захоплене польським військом і входило до Ліського повіту Львівського воєводства.

У 1939 році в селі проживало 270 мешканців, з них 245 українців-грекокатоликів, 10 українців-римокатоликів і 15 євреїв[1]. В липні 1944 р. німецька жандармерія останніми виявила євреїв з Бережниці Нижньої та відправила їх до Сяніка. 16 вересня 1944 р. прийшли радянські окупанти і почали мобілізацію до Червоної армії. Жителі села Іван Лазорик і Михайло Хохля позбирали в околицях загиблих 19 солдатів Червоної армії (люди з-під Самбора, Станіслава і Дрогобича) і поховали на цвинтарі у братській могилі. Росіяни дозволили їх поховати, але заборонили вказувати імена і частини  — можна тільки поставити хреста. Навесні 1945 р. приїхали родичі загиблих, виконана ексгумація і розпізнані тіла родичі забрали додому.

2 жовтня 1945  р. НКВД і Польське військо спалили село (36 хат з наявних 39) та вбили 15 людей, серед них і дітей. Попередньо жителі села випросили у повстанців сотні Прута відпустити полоненого пораненого командира кінної розвідки 34 піхотного полку Війська Польського і один із жителів села (пан Ґнап) відвіз його до шпиталя у Ліську. Тобто, таким був вияв «вдячності» за співчуття і милосердя. З метою приховання злочину і узаконення вбивств шеф вільшанецької НКВД Сараєв фальсифікував документ про наявність у Бережниці Нижній боївки СБ з 45 осіб (насправді боївки СБ складалися з 3-4 осіб).

В 1946 р. після провокації за участю переодягнених під повстанців НКВДистів вивезли кілька заляканих українських родин до СРСР. Список про виселених НКВД з Бережниці Нижньої зі 120 осіб фальсифікований, бо серед них немає жителів села, натомість записані жителі Бережниці Вишньої та інших сіл.

З початком операції «Вісла» з села відправили в концентраційний табір у Явожні двох молодих братів за підозрою в симпатії до УПА і одного старшого чоловіка — брата закатованого під час пацифікації. Були вони серед перших дев’яти в’язнів концтабору. Старший помер в концтаборі у грудні 1947 р. від виснаження. Решту жителів депортували на понімецькі землі.

Пам’яткиРедагувати

  • Сільський цвинтар.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати