Вікіпедія

Бердянський кабельний завод

Бердянський кабельний завод «Азовкабель» — промислове підприємство в місті Бердянськ Запорозької области.

Бердянський кабельний завод
46°46′28″ пн. ш. 36°45′01″ сх. д. / 46.7746600000277724° пн. ш. 36.750490000027774329° сх. д. / 46.7746600000277724; 36.750490000027774329Координати: 46°46′28″ пн. ш. 36°45′01″ сх. д. / 46.7746600000277724° пн. ш. 36.750490000027774329° сх. д. / 46.7746600000277724; 36.750490000027774329
Тип відкрите акціонерне товариство
Форма власності відкрите акціонерне товариство
Галузь електротехнічна промисловість[1]
Засновано 1951[1]
Штаб-квартира  Україна, Бердянськ
вул. Кабельників, 3
Продукція кабельно-провідникова продукція
Нагороди
орден Леніна
Мапа
Орден Леніна

Історія ред.

1948—1991 ред.

Будівництво заводу розпочате в 1948 році відповідно до 4-го п'ятирічного плану відновлення й розвитку народного господарства СРСР, 1951 року завод було введено в експлуатацію[1] й надалі він став одним з провідних підприємств Бердянська[2][3].

1956 року, завод «Азовкабель» виступив замовником спорудження комплексу водопостачання для потреб міста й власного виробництва. До комплексу увійшли водосховище на річці Берда площею 35 км² й два 25-кілометрові водогони добовою потужністю 28—30 тис. м³ загальною вартістю більше 5 млн. карбованців (їх будівництво було завершене в 1963 році)[4].

1960 року, в Бердянську було відкрито філію запорізького НДІ трансформаторобудування й високовольтної апаратури (від 1963 року став філією загальносоюзного НДІ кабельної промисловості), який працював у виробничій кооперації із заводом. У підсумку, завод став одним з провідних підприємств кабельної продукції СРСР — саме тут вперше в СРСР була спроєктовано й встановлено напівавтоматичну установку для зварювання мідної стрічки в середовищі аргону. Також, спеціалістами заводу була вдосконалена технологія виготовлення кабелю для залізниці, розроблена серія дослідних конструкцій шлангокабелю, опановано виготовлення непроникних кабелів у пластмасовій оболонці, реконструйована машина для скручування кабелю[1].

На заводі була впроваджена автоматизована система керування підприємством[1].

1970 року, завод виготовив продукції на 6 млн карбованців[5] й в 1971 році був нагороджений орденом Леніна[1].

Станом на початок 1978 року, основною продукцією підприємства були морські, залізничні, польові, силові, контрольні й шлангові кабелі, кабелі дальнього зв'язку, а також освітлювальні проводи й шнури[1].

1990 року, завод виготовив продукції на 10 млн карбованців, яка на той час поставлялася до 41 країни світу (в тому числі, в усі країни РЕВ)[5].

В жовтні 1990 року Рада Міністрів СРСР затвердила рішення щодо розширення заводу, відповідно до якого до 1993 року передбачалося створення додаткових потужностей з виробництва 15 тис. км кабелю зв'язку для залізниць на рік[6], але це рішення залишилося нездійсненим.

Після 1991 ред.

Після відновлення незалежності України, в 1992 році філію НДІ кабельної промисловості, яка працювала у виробничій кооперації з заводом було перейменовано на «Український НДІ кабельної промисловості» (УкрНДІКП).

У наступні роки ситуація на підприємстві погіршилася, в першій половині 1990х років завод часто працював за умов неповного робочого дня або неповного робочого тижня[7]. Через нестачу обігових коштів, застосовували бартерні схеми розрахунків[5].

У березні 1995 року Верховна Рада України віднесла завод до переліку підприємств загальнонаціонального значення, які не підлягали приватизації[8].

В серпні 1997 року завод було внесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки й безпеки України[9].

В квітні 1998 року завод було передано до управління міністерства промислової політики України[10] й надалі — реорганізовано на відкрите акціонерне товариство.

В січні 2000 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення щодо продажу 25 % акцій підприємства з контрольного пакету акцій (50 % + 1 акція), які перебували у державній власності[11].

У лютому 2002 року розпочалась перебудова заводу[12], і станом на початок 2005 року, завод входив до переліку найбільших діючих підприємств міста[13].

У серпні 2005 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення щодо продажу підприємства і його акцій, які залишалися у державній власності[14].

2006 рік завод завершив зі збитками в 1,432 млн гривень[12], 2007 рік — зі збитком в 1,864 млн гривень, від початку 2008 року прибутки підприємства збільшилися, але фінансова криза, що почалася в 2008 році ускладнила становище на підприємстві, яке закінчило 2008 рік зі збитками в 2,563 млн гривень[15].

11 листопада 2009 року на вимогу керівництва Пенсійного фонду України в Бердянську через наявність непогашеної заборгованості перед кредиторами на суму близько 1,245 млн гривень було розпочато розгляд судової справи щодо банкрутства заводу[16]. 2009 рік завод завершив зі збитками в розмірі 2,968 млн гривень, 29 вересня 2010 року господарський суд Запорізької області виніс вирок щодо проведення санації підприємства[17].

У липні 2012 року було розпочате кримінальне провадження стосовно керуючого санацією заводу, внаслідок дій якого, в проміжок від кінця листопада 2010 року до початку березня 2012 року, підприємство втратило майна на суму майже 4,9 млн гривень[18].

Додаткова інформація ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Бердянский кабельный завод "Азовкабель" // Украинская Советская Энциклопедия. том 1. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1978. стр.433
  2. ↑ Бердянск // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 3. М., «Советская энциклопедия», 1970. стр.211
  3. ↑ Бердянск // Большой энциклопедический словарь (в 2-х тт.). / редколл., гл. ред. А. М. Прохоров. том 1. М., «Советская энциклопедия», 1991. стр.128
  4. ↑ Владимир Писковый. Сухой остаток обещаний, или как бердянцев на воде развели[недоступне посилання] // «Зеркало недели» от 5 января 2005
  5. ↑ а б в Александр Стариков. «Мы сами себе завидуем!» // газета «Південна зоря» (Бердянск) от 31 марта 2010
  6. ↑ Постановление Совета Министров СССР № 1001 от 11 октября 1990 г. «О программе технического перевооружения и модернизации железных дорог СССР в 1990—2000 гг.»
  7. ↑ Владимир Писковый. Без денег плохо, без работы ещё хуже[недоступне посилання] // «Зеркало недели» от 12 апреля 1996
  8. ↑ Постанова Верховної Ради України № 88/95-ВР від 3 березня 1995 р. «Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв’язку з їх загальнодержавним значенням». Архів оригіналу за 23 листопада 2015. Процитовано 5 листопада 2021.
  9. ↑ Постанова Кабінету міністрів України № 911 від 21 серпня 1997 р. «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2021.
  10. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України № 453 від 6 квітня 1998 р. «Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики». Архів оригіналу за 14 грудня 2016. Процитовано 5 листопада 2021.
  11. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України № 68 від 18 січня 2000 р. «Про переліки відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких підлягають продажу в 2000 році». Архів оригіналу за 14 грудня 2016. Процитовано 5 листопада 2021.
  12. ↑ а б ФГИ повторно выставил на продажу 90,8 % «Азовкабеля» [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.] // UAProm.INFO от 19 сентября 2007
  13. ↑ Бердянск // Большая Российская Энциклопедия / редколл., гл. ред. Ю. С. Осипов. том 3. М., научное издательство «Большая Российская Энциклопедия», 2005. стр.349-350
  14. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України № 318-р від 3 серпня 2005 р. «Про затвердження переліків відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких підлягають продажу, і державних підприємств, які підлягають підготовці до продажу та приватизації у 2005—2006 роках»
  15. ↑ «Азовкабель» закончил 2008 г. с убытком 2,6 млн грн. [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.] // «Транспортный бизнес Украины» от 10 февраля 2009
  16. ↑ Суд начал банкротство «Азовкабеля» [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.] // «Укррудпром» от 25 ноября 2009
  17. ↑ Суд начал санацию «Азовкабеля» [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.] // «Укррудпром» от 12 октября 2010
  18. ↑ Виктория Милюта. «Азовкабель» потерял имущества почти на 5 миллионов гривен [Архівовано 7 листопада 2021 у Wayback Machine.] // УНН от 4 июля 2012
  19. ↑ В Музее истории Бердянска чествовали Героев Социалистического Труда[недоступне посилання з Июль 2019] // газета «Миг» (Запорожская область) от 11 сентября 2013

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бердянський_кабельний_завод&oldid=39974832