Безтямний П'єро
«Безтямний П'єро» (фр. Pierrot le fou) — французько-італійська кримінальна драма 1965 року, поставлена режисером Жаном-Люком Годаром за романом Лайонела Вайта «Одержимість» (1962) з Жаном-Полем Бельмондо та Анною Каріною в головних ролях. Прем'єра стрічки відбулася 29 серпня 1965 року на 26-му Венеційському кінофестивалі де вона брала участь в основній конкурсній програмі 
. Фільм брав участь у відборі від Франції на здобуття кінопремії «Оскар» 1966 року у категорії за найкращий фільм іноземною мовою, але не був включений до списку номінантів[2].
Безтямний П'єро | |
|---|---|
| фр. Pierrot le Fou | |
 Французький постер до фільму | |
| Жанр | кримінальна драма |
| Режисер | Жан-Люк Годар |
| Продюсер | Жорж де Борегар |
| Сценарист | Жан-Люк Годар |
| На основі | роману Одержимість Лайонела Вайта |
| У головних ролях |
Жан-Поль Бельмондо Анна Каріна |
| Оператор | Рауль Кутар |
| Композитор | Антуан Дюамель |
| Художник | П'єр Гюффруа |
| Кінокомпанія |
|
| Дистриб'ютор | Netflix і Société Nouvelle de Cinématographied |
| Тривалість | 112 хв. |
| Мова | французька |
| Країна |
 Франція Італія |
| Рік | 1965 |
| Дата виходу |
29 серпня 1965 (Венеція) 5 листопада 1965 (Франція) |
| Кошторис | ~ $300 000 |
| Касові збори | 1 310 579 (переглядів у Франції)[1] |
| IMDb | ID 0059592 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
Сюжет ред.
Фердинанд Гриффон (Жан-Поль Бельмондо) одружений з заможною італійкою, особливих почуттів до якої не переживає. Йому нудно в колі знайомих, його стомлюють одні й ті ж розмови, але він занадто ледачий, щоб вирватися з цього середовища. Таким його зробило забезпечене та безтурботне життя. Одного дня він з дружиною збирається на вечерю до її батьків, і їхній друг приводить свою знайому, Маріанну (Анна Каріна), щоб вона доглянула за їх дітьми. Маріанна виявляється старою знайомою Фердинанда. У гостях він не затримується та їде додому, де застає її. Вони згадують минуле й вирішують кинути все й поїхати разом, щоб відчути, нарешті, смак життя. Маріанна має зв'язки з мафією, вона здійснює вбивство одного з членів угрупування, і вони з Фердинандом викрадають автомобіль злочинців, в багажнику якого знаходиться валіза з грошима. Переслідувані поліцією, вони спалюють автомобіль, а разом з ним і гроші мафії, та ховаються на безлюдному острові. Поступово їхнє життя знову стає одноманітним, і вони починають розуміти, що їх мало що пов'язує. Вони полишають острів і знову вирушають на пошуки пригод. У місті Маріанна потрапляє до рук мафії і повинна повернути вкрадені гроші. Вона знову здійснює вбивство і ховається. Це може коштувати життя Фердинанду, але йому вдається виплутатися. Через декілька місяців він знову зустрічає Маріанну, яка пропонує йому вигідну справу: вони з Фредом, якого вона видає за свого брата, продають його яхту і, отримавши гроші, позбавляються від покупців. Фердинанд погоджується, але після реалізації злочинного плану Маріанна ховається від нього з Фредом. Фердинанд знає, де їх шукати, і вирушає на острів, де розправляється з ними, після чого обмотує себе динамітом і підпалює гніт. Опам'ятавшись в останню мить, він гарячково намагається загасити його, але не встигає.
У ролях ред.
| • Жан-Поль Бельмондо | … | Фердинанд Гриффон, «П'єро» |
| • Анна Каріна | … | Маріанна Ренуар |
| • Граціелла Гальвані | … | дружина Фердинанда |
| • Дірк Сандерс | … | Фред, брат Маріанни |
| • Жан-П'єр Лео | … | молодий чоловік у кінотеатрі |
| • Анрі Атталь | … | 1-й заправник |
| • Домінік Зарді | … | 2-й заправник |
| • Паскаль Об'є | … | другий брат |
| • Раймон Дево | … | чоловік у порту |
| • Роже Дютуа | … | гангстер |
| • Кріста Нелл | … | |
| • Семюел Фуллер | … | камео |
Знімальна група ред.
- Автори сценарію — Жан-Люк Годар
- Режисер-постановник — Жан-Люк Годар
- Продюсер — Жорж де Борегар
- Оператор — Рауль Кутар
- Композитор — Антуан Дюамель
- Монтаж — Франсуаза Коллін
- Художник-постановник — П'єр Гюффруа
Нагороди та номінації ред.
| Список нагород та номінацій[3] | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Кінопремія | Дата церемонії | Категорія | Номінант(и) | Результат | Дж |
| Венеційський кінофестиваль | 1965 | «Золотий лев» | Безтямний П'єро | Номінація | |
| Премія Британського кіноінституту | 1965 | Сазерленд Трофі | Безтямний П'єро | Перемога | |
| Премія BAFTA | 1967 | Найкращий іноземний актор | Жан-Поль Бельмондо | Номінація | |
Факти ред.
- Для Жана-Поля Бельмондо «Безтямний П'єро» став четвертим і останнім фільмом у Годара[4].
- Назва фільму повинна була викликати у французьких глядачів асоціації зі знаменитим грабіжника 1940-х років — П'єром Лутрелем, він же «П'єро Схибнутий» (фр. Pierrot le Fou), доволі романтизована версія подвигів якого викладена у фільмі Жака Дере «Банда», знятому за романом Роже Борніша.
- У 1965 році людина на ім'я Безтямний П'єро, прототип головного героя, був настільки відомий у Франції, що навіть згадки про нього були заборонені.[5]
Знімання ред.
Рішення про екранізацію кримінального роману «Одержимість» (автор — Лайонел Вайт) прийшло до режисера під час зйомок фільму «Сторонні» (1964 рік). Виконавцями головних ролей розглядалися Річард Бартон з Анною Каріною або Мішель Пікколі з Сільвією Вартан[6][7].
За майже рік підготовчого періоду Годар устигає зняти «Заміжню жінку» і «Альфавіль» та розлучитися з Анною Каріною (навіть бувши в розлученні, вона взяла участь у зйомках у парі з Ж.-П. Бельмондо).[4]
Фільмування тривало два місяці, починаючи з травня 1965 року, і проходило на натурі або в реальних інтер'єрах. Знімальна група здолала маршрут від Лазурового берега до Парижа (у зворотному порядку дії фільму).[4]
Цитати та алюзії ред.
Кінокритик у минулому, Годар робить у фільмі відсилання до кінематографічної класики: тут присутні цитати з «Пепе ле Моко» Жульєна Дювів'є та «Німеччина, рік нульовий» Роберто Росселліні. Герої згадують вестерн «Джонні Гітара», коміків Лорела і Гарді.
Аналог сцени тортур у ванні можна знайти в ранній роботі Годара під назвою «Маленький солдат». Таким чином, у фільмі є присутньою ще й автоцитата.
У одному з епізодів герой представляється ім'ям угорського оператора Ласло Ковача, а камео грає голлівудський режисер Семюел Фуллер.[4]
Реакція на фільм ред.
Прем'єрний показ відбувся у серпні 1965 року в рамках 26-го Венеціанського кінофестивалю, де був сприйнятий досить вороже. При цьому стрічка стала найуспішнішою у творчості Годара з точки зору прокатної долі, зібравши у Франції 1 310 579 глядачів[1].
«Безтямного П'єро» називали одним зі своїх улюблених фільмів Луї Арагон, Квентін Тарантіно, Шанталь Акерман, Мігел Гоміш, Ксав'є Долан.[4]
Примітки ред.
- ↑ а б Pierrot le fou (1965) [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] на сайті JPBox-Office. Процитовано 10.04.2017
- ↑ Margaret Herrick Library, Academy of Motion Picture Arts and Sciences
- ↑ Нагороди та номінації фільму 0059592 на сайті IMDb (англ.)
- ↑ а б в г д Павел ОРЛОВ (28 серпня 2015). Как это снято: «Безумный Пьеро» (рос.). Tvkinoradio. Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 10.04.2017.
- ↑ Трофименков М. Убийственный Париж // Сеанс. — 16 мая 2012.
- ↑ Інтерв'ю з Сільвією Вартан [Архівовано 11 червня 2005 у Wayback Machine.] (фр.)
- ↑ Jean-Luc Godard's Pierrot le fou [Архівовано 17 лютого 2007 у Wayback Machine.] ed. David Wills, Cambridge University Press, 2000 (перші 20 сторінок)
Посилання ред.
Безтямний П'єро на сайті IMDb (англ.) 
(станом на 10.04.2017)- Безтямний П'єро на сайті AlloCiné (фр.)
(станом на 10.04.2017) - Безтямний П'єро на сайті MYmovies.it (італ.) (станом на 10.04.2017)
- безтямний П'єро на сайті AllMovie (англ.)
- Pierrot le Fou на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
- Безтямний П'єро [Архівовано 15 квітня 2017 у Wayback Machine.] на сайті Arthouse Traffic
